ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5832/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - Данильчук О.І.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Ліпинського О. В.
від 14.01.2021 та
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Верхогляд Т. А., Білецька Л. М., Парусніков Ю. Б.
від 19.04.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП", Компанії "Еф. Ті. Ен. Монітор ЛТД"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні відповідача-1: ОСОБА_1
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" та Компанії "Еф. Ті. Ен. Монітор ЛТД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 14.06.2018 № БВ41-140618, укладеного між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Група УМВБ"), учасником якого є позивач, уклав оспорюваний договір з продажу простих іменних акцій з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, зокрема, без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства. Крім того, позивач вважає, що оспорюваний правочин суперечить вимогам частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" у своїх власних інтересах.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 у справі № 904/5832/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані відсутністю порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставою касаційного оскарження судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" зазначило пункти 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- необхідністю відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 та від 21.01.2020 у справі № 910/5676/18 і в ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18 та від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 щодо застосування статті 239 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах;
- відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування частин 2, 3, 6 статті 13, частини 3 статті 215, частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 63, частини 1 та 2 статті 135, частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, пунктів 3 та 4 частини 1 статті 20 та частини 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
У касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване тим, що, на думку скаржника, дана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Учасники справи відзив на касаційну скаргу не надали, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як зазначалось вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" звернулось з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" та Компанії "Еф. Ті. Ен. Монітор ЛТД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ41-140618 від 14.06.18, укладеного між відповідачами, оскільки позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП", і виконавчий орган Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Група УМВБ") уклав оспорюваний договір з перевищенням повноважень, визначених статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП", зокрема, без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства та вчинений керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" у своїх власних інтересах.
Приймаючи оскаржувані судові рішення про відмову у позові суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" не є стороною оспорюваного правочину, оскільки його укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" та Компанією "Еф. Ті. Ен. Монітор ЛТД";
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "Група УМВБ"), з часткою в розмірі 111 701 683,00 грн, що дорівнює 13% статутного капіталу;
- підписання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" оспорюваного договору, як і видання довіреності на підставі якої було укладено вказаний договір купівлі-продажу цінних паперів від 14.06.2018 № БВ41-140618, без передбаченого статутом попереднього погодження відповідним органом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП" не може порушувати корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ", оскільки не змінює сукупність його прав та обов`язків по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІО-ПАРТНЕР ГРУП".
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" звернулось до Суду із касаційною скаргою.
У касаційній скарзі, посилаючись на підставу касаційного оскарження, встановлену в пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин 2, 3, 6 статті 13, частини 3 статті 215, частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 63, частини 1 та 2 статті 135, частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, пунктів 3 та 4 частини 1 статті 20 та частини 6 статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Суд зазначає, що на даний час сформувалась стала судова практика Верховного Суду у спорах учасників Товариств про визнання правочинів, укладених самими Товариствами із третіми особами.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 наведено наступні правові висновки:
"Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг узяти участі у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.
Частинами 1, 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним Товариством, права та обов`язки набуваються самим Товариством як стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього Товариства укладенням Товариством договору ніяк не змінюється.
Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
Підписання виконавчим органом Товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені Товариства, а не його учасника.
Отже, підписання оспорюваних договорів з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників".
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.
Суд зазначає, що приймаючи оскаржувані судові рішення у даній справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, врахували вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та, відповідно, обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.
У поданій касаційній скарзі позивач посилається і на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 та від 21.01.2020 у справі № 910/5676/18 і в ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18 та від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 щодо застосування статті 239 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Щодо необхідності відступу від висновків, викладених у вказаних ухвалах та постановах Верховного Суду, необхідно зазначити таке.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У рішенні від 27 вересня 1990 року у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom; заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Суд зазначає, що у наведених скаржником постановах Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала в подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства та способів їх належного та ефективного захисту, підстав для звернення до суду учасника товариства з позовом в інтересах самого товариства, наслідків вчинення правочину органом юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідності уникати зайвого втручання в питання внутрішньої діяльності товариства, які вирішуються зборами учасників товариства.
З огляду на що, Суд не вбачає підстав для відступу від правових позицій, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 та від 21.01.2020 у справі № 910/5676/18, оскільки такі висновки є чіткими, зрозумілими і сприяють однозначному застосуванню норм права.
При цьому Суд бере до уваги, що в ухвалах від 17.12.2019 у справі №916/1731/18, від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 та від 15.09.2020 у справі № 904/920/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в вищезазначених постановах.
Враховуючи викладене, Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.