ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4845/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Кролевець О.А., Мамалуй О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кузнецов В. О., Коваль Л. А., Чередко А. Є.
від 12.07.2021
за позовом Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016"
про визнання недійсним договору від 19.04.2021 № 19/04-1 про надання послуг та застосування наслідків недійсності правочину.
1. Історія справи
Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури виступаючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016" про визнання недійсним договору від 19.04.2021 № 19/04-1 про надання послуг, укладеного між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016", застосування наслідків недійсності укладеного договору.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2021 позов залишено без руху; встановлено прокурору строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення цієї ухвали, а саме: визначити позовні вимоги щодо кожного з відповідачів та зазначити, які саме наслідки недійсності укладеного договору прокурор просить суд застосувати; визначити та сплатити суму судового збору, виходячи з усунення недоліків позовної заяви щодо приведення її у відповідність із пунктом 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2021 прокурором подано уточнену позовну заяву, в якій останній просив визнати недійсним договір про надання послуг № 19/04-1 від 19.04.202, укладений між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016".
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2021 у даній справі повернуто позовну заяву та додані до неї документи Заступнику керівника Дніпропетровської обласної прокуратури.
Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що подання позивачем уточненої позовної заяви, у якій викладено іншим чином прохальну частину позову, не є усуненням недоліків позовної заяви, про які прямо зазначено в ухвалі господарського суду про залишення позовної заяви без руху, а фактично подано нову позовну заяву.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.07.2021 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2021 у справі № 904/4845/21 скасовано, матеріали справи направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду на стадію вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником було усунуто недоліки позовної заяви, що були підставою для залишення позовної заяви без руху і при прийнятті ухвали про повернення позовної заяви суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, що обмежило реалізацію права на доступ до суду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.07.2021 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2021 у даній справі.
Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016" мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено приписи статей 162, 164, 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки уточнена позовна заява за своїм змістом є новим позовом і такою позовною заявою змінено підставу і предмет первісного позову.
Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016", в якому просила залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (частина 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частини 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Відповідно до частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Як зазначалось вище та встановлено судом апеляційної інстанції, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури виступаючи в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016", в якому просив: 1) визнати недійсним договір від 19.04.2021 № 19/04-1 про надання послуг, укладений між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016"; застосувати наслідки недійсності укладеного договору.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2021 у даній справі позов залишено без руху; встановлено прокурору строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення цієї ухвали, а саме: визначити позовні вимоги щодо кожного з відповідачів та зазначити, які саме наслідки недійсності укладеного договору прокурор просить суд застосувати; визначити та сплатити суму судового збору, виходячи з усунення недоліків позовної заяви щодо приведення її у відповідність із пунктом 4 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2021 прокурором подано уточнену позовну заяву, в якій останній просив визнати недійсним договір про надання послуг № 19/04-1 від 19.04.202, укладений між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016".
Також листом № 15/2-1592вих-21 від 03.06.2021 прокурором повідомлено суд першої інстанції про те, що докази сплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру містяться у матеріалах справи.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Таким чином, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Часткова відмова від позову можлива як у випадку, коли в одній заяві об`єднано дві чи більше вимог і позивач відмовився від частини цих вимог, так само, коли заявлена лише одна вимога, але вона є ділимою.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, уточнена позовна заява свідчить про те, що прокурором змінена прохальна частина позову та заявлена одна немайнова вимога - визнання недійсним договору від 19.04.2021 № 19/04-1 про надання послуг, шляхом виключення іншої вимоги - про застосування наслідків недійсності правочину (майнової вимоги).
Отже, із уточненої позовної заяви чітко вбачається, в якій частині позовних вимог заявник відмовляється, що кореспондується із приписами пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а які позовні вимоги є остаточними та підтримуються.
Суд апеляційної інстанції встановивши те, що з уточненої позовної заяви вбачається, що прокурором визначено позовні вимоги щодо кожного з відповідачів та зазначено, що оскаржуваний договір укладено між Департаментом благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль 2016", вимога про визнання цього договору недійсним безпосередньо стосується прав та обов`язків сторін такого договору, та наявність в матеріалах справи доказів сплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, дійшов обґрунтованого висновку про усунення недоліків та, відповідно, виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2021 у даній справі.
Крім того, згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2021 та направлення справи для розгляду на стадію вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що у суду першої інстанції були відсутні підстави, встановлені частиною 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України для повернення позовної заяви.
Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що уточнена позовна заява за своїм змістом є новим позовом і такою позовною заявою змінено підставу і предмет первісного позову, оскільки під поняттям "зміна" розуміється заміна одних вимог чи обґрунтувань іншими вимогами чи обґрунтуваннями. Натомість у даному випадку відбулось виключення (відмова) одних із заявлених вимог та відповідних обґрунтувань, а не заміна таких вимог і обґрунтувань іншими вимогами та обґрунтуваннями.
Отже, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції, та не довів неправильного застосування норм процесуального права, зокрема, статей 162, 164, 174 Господарського процесуального кодексу України як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.