ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2021 рокуу справі № 607/28990/19 (провадження № 14-124цс21)
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2020 року у складі судді Вийванка О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської районної державної адміністрації Тернопільської області (далі - Тернопільська РДА), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), третя особа ОСОБА_2 , про відшкодування майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що посадовою особою органу державної влади - Тернопільської РДА було видано незаконне розпорядження, внаслідок якого на підставі судових рішень у нього витребувано та зобов`язано повернути земельну ділянку, яка була добросовісно набута ним за договором купівлі-продажу.
Вважав, що державою в особі органу виконавчої влади йому заподіяно майнової шкоди в розмірі вартості земельної ділянки.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку майнову шкоду в розмірі 99 660 грн.
29 жовтня 2020 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини з приводу набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства, а також щодо передачі грошових коштів за вказану земельну ділянку виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як продавцем спірної земельної ділянки. Суд першої інстанції вказав, що позивач не звертався до ОСОБА_2 з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу і повернення грошових коштів за цим договором, які були ним передані саме ОСОБА_2 . З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому відповідачами шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними рішеннями Тернопільської РДА та наслідками, зазначеними ним у позові.
24 березня 2021 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами відсутній склад деліктного правовідношення, наявність якого є обов`язковою умовою для покладення на особу, яка завдала шкоду, цивільно-правової відповідальності, тому суд першої інстанції правильно зазначив, що правовідносини з приводу набуття права власності на вказану земельну ділянку саме на підставі неправомірного рішення органу державної влади виникли в попереднього власника ОСОБА_2 , а не в позивача. Апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачу завдано шкоду у зв`язку з придбанням товару в особи, яка не мала права на його продаж, ураховуючи встановлену судом незаконність виникнення права власності на спірну земельну ділянку в продавця товару. Також апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості пред`явити вимоги щодо відшкодування завданих збитків до продавця товару відповідно до статті 661 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що буде вважатися справедливою сатисфакцією.
У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій і просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,
від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі
№ 686/13878/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,
а також у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися саме на державу і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.
Зазначав, що Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах підтвердила право зацікавленої особи на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, оскільки наявний причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та протиправним діянням голови Тернопільської РДА.
Вина ОСОБА_2 у незаконній приватизації спірної земельної ділянки відсутня, земельна ділянка була витребувана в ОСОБА_1 саме через помилку органу державної влади, яка встановлена судовим рішенням.
Звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 на підставі статті 661 ЦК України буде неефективним способом захисту, покладає на нього надмірний тягар, оскільки ОСОБА_2 повідомив про відсутність у нього грошових коштів.
01 липня 2021 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України),якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів указала, що суди попередніх інстанцій установили такі обставини справи.
12 травня 2010 року розпорядженням голови Тернопільської РДА № 509 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
На замовлення ОСОБА_2 . Товариством з обмеженою відповідальністю «Геоземсервіс» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
13 березня 2011 року рішенням сесії Тернопільської районної ради Тернопільської області № 83 погоджено проект землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки Тернопільського району Тернопільської області.
14 червня 2012 року рішенням Тернопільської обласної ради № 1375 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області» затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж адміністративного утворення села Ступки на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області загальною площею 724,12 га.
10 грудня 2012 року розпорядженням голови Тернопільської РДА № 1328-од ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.
27 листопада 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Тернопільського районного управління юстиції прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 6125287700:01:001:0910, а також видано свідоцтво про право власності № 13501228 .
01 вересня 2014 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 6125287700:01:001:0910 ОСОБА_1 за ціною 104 897 грн на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Бриксою Т. І.
23 жовтня 2014 року право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
28 січня 2016 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду у справі № 607/7137/15-к за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), звільнено ОСОБА_3 від відповідальності за вказане кримінальне правопорушення у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження. Ухвала набрала законної сили. Суд установив, що ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді заступника начальника управління Держкомзему у Тернопільському районі та виконуючи обов`язки начальника управління, 15 серпня 2012 року на засіданні комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації землеустрою, діючи відповідно до пункту 13 Типового положення про комісію з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року № 1420, як уповноважений на підписання та скріплення печаткою відповідних висновків представник управління Держкомзему у Тернопільському районі Тернопільської області та відповідно до пункту 14 вказаного Положення як голова цієї комісії, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, підписала та завірила гербовою печаткою висновок № 597, яким вирішено погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,64 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (за межами населеного пункту).
03 жовтня 2018 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/7051/15-ц визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської РДА від 12 травня 2010 року № 509 про складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Тернопільської РДА від 10 грудня 2012 року № 1328-од, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області. Визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку від 27 листопада 2013 року за № 13501228 з кадастровим номером 6125287700:01:001:0910. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та зобов`язано повернути земельну ділянку площею 0,64 га на користь держави в особі Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області вартістю 57 216 грн.
04 квітня 2019 року постановою Тернопільського апеляційного суду у справі № 607/7051/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Тернопільської РДА від 12 травня 2010 року № 509 про складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Ступківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
26 вересня 2019 року постановою Верховного Суду у справі № 607/7051/15-ц касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2018 року в нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишено без змін.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної судової оціночно-земельної експертизи від 27 квітня 2020 року № 342/20-22 ринкова вартість земельної ділянки площею 0,6401 га у селі Ступки Тернопільського району Тернопільської області з кадастровим номером 6125287700:01:001:0910 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства на момент проведення експертизи становить (із заокругленням) - 99 660 грн.
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що державою в особі органу виконавчої влади йому заподіяно майнову шкоду в розмірі вартості земельної ділянки, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку майнову шкоду в розмірі 99 660 грн.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася такими міркуваннями.
Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Стаття 1 Першого протоколу містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Позбавлення майна без компенсації може свідчити про порушенням такого балансу та покладення надмірного тягаря на особу, у якої майно витребувано на користь держави. Ризик помилки, яка допущена органом державної влади, несе держава, допущені помилки не повинні усуватись за рахунок інших осіб (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, пункт 71; рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2011 року у справі «Гладишева проти Російської Федерації», заява № 7097/10, пункт 80).
Колегія суддів указала, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської РДА, ДКСУ про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок витребування в нього спірної земельної ділянки на підставі судового рішення, у зв`язку із визнанням незаконним розпорядження Тернопільської РДА про передачу цієї земельної ділянки у власність особі, яка відчужила її позивачу на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Натомість статтею 56 Конституції України, статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено право особи на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої органом державної влади чи його посадовою особою.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц висловлювала позицію про те, що особа, з власності якої витребовується земельна ділянка, яка вибула з власності держави на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вона придбала цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України, висловленому в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, який зводиться до того, що витребування земельної ділянки на користь держави не свідчить про порушення принципу пропорційності у зв`язку з наявністю в покупця земельної ділянки права, передбаченого статтею 661 ЦК України.
У постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 рокуу справі 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у випадку повернення земельної ділянки до державної або комунальної власності від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
Отже, законодавство України гарантує право як первинному, так і останньому набувачу спірної земельної ділянки заявити до органу місцевого самоврядування (органу державної влади) вимогу про відшкодування шкоди, якщо така шкода була заподіяна кожному з них унаслідок прийняття оскаржених рішень, а також у разі повернення цієї ділянки власникові. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.
Також колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що при розгляді справи № 916/15738/18 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення із Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради збитків, понесених позивачем у зв`язку з придбанням дитячого табору, посилаючись на те, що реальними збитками кінцевого набувача майна, вилученого на користь держави, є вартість майна, яку сплачено за договором купівлі-продажу (постанова колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2019 року).
На переконання колегії суддів, виникло правове питання, яке потребує уточнення, з урахуванням наведених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України, щодо ефективного засобу юридичного захисту прав кінцевого набувача земельної ділянки у випадку її витребування на користь держави на підставі судового рішення, яким було визнано незаконним рішення органу місцевого самоврядування або органу державної влади про передачу земельної ділянки у власність, зокрема визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню за рахунок держави.
13 липня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду зазначену справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що з`ясування вказаних вище питань не можна вважати виключною правовою проблемою в спірних правовідносинах.
Висновок про можливість відшкодування шкоди, завданої кінцевому набувачу земельної ділянки, яка була витребувана на користь держави за рішенням суду зроблено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зроблено правові висновки щодо права кінцевого набувача земельної ділянки (у випадку її повернення державі на підставі судового рішення) пред`явити позов про відшкодування шкоди до первинного набувача, у якого він придбав відповідну земельну ділянку на підставі договору, а також до відповідного органу влади, якщо шкоди також було завдано прийняттям ним неправомірного рішення про передання земельної ділянки у власність.
У вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, а також від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц звернуто увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.
Конкретний розмір шкоди, завданої продавцем і державою в кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.
Крім того, указала, що в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Не наведено колегією суддів і конкретних постанов Великої Палати Верховного Суду, інших касаційних судів у складі Верховного Суду, у яких суди по-різному підходили до аналізу норм права в подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала наявності підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому повернула її на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
З висновками Великої Палати Верховного Суду про наявність підстав для повернення справи на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду я погоджуюся.
Водночас Велика Палата Верховного Суду не зазначила у мотивувальній частині висновки, викладені в її постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, щодо права кінцевого набувача земельної ділянки заявити до органу місцевого самоврядування чи органу державної влади позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна внаслідок прийняття неправомірного рішення про передачу в приватну власність спірної земельної ділянки, а також внаслідок подальшого повернення цієї ділянки власникові.
З таким не погоджуюся та відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Окрему думку на ухвалу про повернення справи на розгляд до суду касаційної інстанції викладають доволі рідко.
Разом з тим у вказаній справі, вважаю необхідним висловити окрему думку, оскільки сама справа містить як істотні питання застосування норм права, так і питання тлумачення та дотримання процесуальних норм при розгляді самого питання про прийняття справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Чинний ЦПК України з 15 грудня 2017 року уможливив розгляд с