У Х В А Л А
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 521/2951/17
Провадження № 14-160звц21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Оксюта Вадим Васильович,
про перегляд за виключними обставинами рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2017 року у складі судді Сегеди О. М., постанови Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я. та постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., Дундар І. О., Крата В. І.
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
19 серпня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у вказаній справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
25 серпня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу призначено судді-доповідачеві Ситнік О. М.
Із заяви вбачається, що 04 грудня 2017 року рішенням Малиновського районного суду міста Одеси в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн - відмовлено з тих підстав, що на час ухвалення рішення досудове розслідування кримінального провадження № 12014160500002062 від 14 березня 2014 року щодо вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України триває, остаточного рішення не прийнято, провадження не закрито, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
17 липня 2018 року постановою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2017 року змінено в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову, у решті рішення суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції вказав, що заходи у вигляді обшуку, зняття та отримання інформаційних даних з каналів зв`язку, затримання, тримання від вартою, притягнення у якості обвинуваченого були застосовані під час порушеної кримінальної справи в межах процесуальних дій, передбачених для розслідування кримінальної справи, і поки остаточно не встановлено, що вони відбувалися незаконно, а саме кримінальне провадження на теперішній час триває, то підстав для відшкодування шкоди саме з таких підстав немає, і суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову. Також апеляційний суд вважав, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового (про відшкодування моральної шкоди) доводи про факт незаконності існування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд у той час, коли позивач втратив статус обвинуваченого і не отримав підозру, оскільки факт незаконності дій або бездіяльності відповідного органу не встановлений у передбаченому законом процесуальному порядку та позивачем не заявлено позовних вимог до належного відповідача - заподіювача шкоди.
21 лютого 2020 року постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2017 року
в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року - залишено без змін.
22 липня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі "Литвина та інші проти України" за результатами розгляду заяви № 53227/18 та 7 інших, у тому числі й заяви № 23885/20 у справі "Іванов проти України", у якому вказав, що заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень та відсутністю ефективного засобу юридичного захисту та у зв`язку із цим постановив, що: а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; б) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simpleinterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Згідно з додатком до вказаного рішення ЄСПЛ, а саме переліком заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції (надмірна тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту), за заявою ОСОБА_1 № 23885/20 від 20 травня 2020 року (початок провадження - 23 жовтня 2010 року та яке на час ухвалення рішення триває, загальна тривалість - більше 10 років, 7 місяців та 26 днів) присуджено 4 800 євро відшкодування.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Оксюта В. В. просив задовольнити заявупро перегляд судових рішень за виключними обставинами, скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2017 року, постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову, стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн у рахунок компенсації завданої моральної шкоди, а також стягнути судові витрати (витрати на правничу допомогу адвоката).
Перевіривши доводи вказаної заяви, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
За змістом частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
При вирішенні питання про відкриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності таких умов:
- встановлення ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань при розгляді конкретної справи, що потягло ухвалення ЄСПЛ рішення, яким визнано порушення Конвенції;
- таке рішення ЄСПЛ має стосуватися саме справи, яка була предметом розгляду національними судами України та яку просить переглянути заявник;
- ЄСПЛ зазначив, що такі порушення норм права допущені національними судами при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, або судового рішення, яке унеможливило цей розгляд;
- у самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, і таке відновлення можливе лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що лише за наявності всіх умов судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а саме:
- судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд;
- ці рішення національних судів України набрали законної сили;
- наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);
- у такому рішенні міжнародної установи констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
- у такому рішенні міжнародної установи зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення саме судом норм права до ухвалення рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, зокрема в суді першої, апеляційної та, за наявності, касаційної інстанцій, чи при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень;
- у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) мають бути зазначені або з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;
- таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
Таким чином, судові рішення підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи, у якій ці рішення ухвалені.
У пункті 6 рішення ЄСПЛ від 22 липня 2021 року у справі "Литвина та інші проти України" за результатами розгляду заяви № 53227/18 та 7 інших, у тому числі й заяви № 23885/20 у справі "Іванов проти України", встановлено, що заявники скаржилися на те, що тривалість кримінальних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 (кожен має право на… розгляд його справи упродовж розумного строку … судом) та статтю 13 Конвенції (кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження).
У пунктах 9 та 10 вказаного рішення зазначено, що, розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачав жодних фактів або аргументів, здатних обґрунтувати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ вважав, що в цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку". ЄСПЛ також зазначив, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.
У пункті 11 названого рішення ЄСПЛ визнав скарги прийнятними на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
У резолютивній частині рішення ЄСПЛ констатував вказані вище порушення Конвенції та присудив заявникам, у тому числі ОСОБА_1, відповідні грошові суми.
Тобто у вказаному рішенні ЄСПЛ визнав обґрунтованими скарги, у тому числі скаргу ОСОБА_1, лише за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції стосовно надмірної тривалості кримінального провадження № 12014160500002062 від 14 березня 2014 року та відсутності ефективного засобу юридичного захисту від такої надмірної тривалості. Тоді як рішення в цивільній справі № 521/2951/17, провадження у якій на час звернення до ЄСПЛ було закінчене, не були предметом перегляду ЄСПЛ і висновків щодо вказаних судових рішень ЄПЛП не ухвалював.
ЄСПЛ не встановив порушення Україною зобов`язань за Конвенцією саме при вирішенні національними судами цивільної справи № 521/2951/17 за позовом ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, розгляд якої завершено та судові рішення в якій представник заявника просить переглянути, посилаючись на положення пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, а встановлення ЄСПЛ надмірної тривалості кримінального провадження № 12014160500002062 не є підставою для перегляду судових рішень у цивільній справі № 521/2951/17.
Заявником не надано рішення ЄСПЛ чи будь-якої іншої міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною, про порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні вказаної цивільної справи.
Відтак підстава для перегляду за виключними обставинами, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2017 року, постанови Апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року та постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відсутня, тому у відкритті провадження за виключними обставинами слід відмовити.
Керуючись статтями 423, 427 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду