Ухвала
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 638/16772/17
Провадження № 14-169 зц 21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилася із касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 травня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року та ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Управління служб по справам дітей, третя особа - Харківська місцева прокуратура № 1, заінтересована особа - ОСОБА_2, про надання дозволу на опіку та
ВСТАНОВИЛА:
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд надати дозвіл на опіку над його онуком ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
2. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 04 серпня 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
6. 07 вересня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 травня 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року та ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
7. Проаналізувавши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
8. Відповідно до частини другої статті 6 і частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Розгляд цивільних справ у касаційному порядку Верховний Суд здійснює у складі колегій суддів, палати, об`єднаної палати Касаційного цивільного суду чи Великої Палати Верховного Суду у визначених процесуальним законом випадках та порядку.
10. Право касаційного оскарження та судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, визначені у статті 389 ЦПК України.
11. Також вичерпний перелік підстав для передачі цивільної справи, яка розглядається в касаційному порядку, на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлено статтею 403 ЦПК України. Питання про таку передачу згідно зі статтями 403 і 404 цього Кодексу вирішує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду після відкриття касаційного провадження, підготовки справи до касаційного розгляду та попереднього розгляду справи.
12. Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції відповідно до норм чинного ЦПК України не наділена повноваженнями щодо перегляду рішень Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, перевірки обґрунтованості та законності рішень суду тієї ж касаційної інстанції, а також правом перегляду за нововиявленими чи виключними обставинами судових рішень касаційної інстанції, які нею не приймалися, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом).
13. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з моменту набрання чинності ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" цей Кодекс не передбачає інституту перегляду судових рішень після їх перегляду в касаційному порядку, як це було визначено в розділі V глави 3 попередньої редакції ЦПК України.
14. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практику якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ, право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70).
15. "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення ЄСПЛ від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі", заява № 28249/95).
16. Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України", заява № 41984/98, § 53).
17. Отже, враховуючи те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року закінчений розгляд справи № 638/16772/17, а Велика Палата Верховного Суду відповідно до норм чинного ЦПК України не наділена повноваженнями ні здійснювати перегляд таких постанов, ні вирішувати питання про передачу справи їй на розгляд, підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 не вбачається.
18. Таким чином, скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню разом з усіма доданими матеріалами.
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 389, 394, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду