У х в а л а
1 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 295/668/21
Провадження № 14-146зц21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилась із касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивачка) від 29 липня 2021 року (далі - скарга) на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року (далі - ухвала суду першої інстанції), постанову Житомирського апеляційного суду від 9 березня 2021 року (далі - постанова апеляційного суду) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року (далі - постанова Верховного Суду),
у справі за позовом до Верховного Суду України (далі - відповідач) про захист конституційних прав і відшкодування шкоди та
в с т а н о в и л а :
у січні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила відшкодувати за рахунок відповідача моральну шкоду, заподіяну незаконними діями, порушенням законодавства під час здійснення повноважень з розгляду клопотань про повернення сплаченого судового збору у розмірі 25 500 грн.
26 січня 2021 року Богунський районний суд м. Житомира постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував тим, що спір не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства.
9 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року. Мотивував тим, що рішення суду, дії або бездіяльність судів з питань здійснення правосуддя, пов`язані з підготовкою, розглядом справ тощо, можна оскаржити у порядку, передбаченому процесуальним законом, а не шляхом оскарження їхніх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
16 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, постанови апеляційного та Верховного судів. Аргументував тим, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
29 липня 2021 року позивачка подала скаргу, в якій, зокрема, просить: передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду; поновити строк для оскарження постанови Верховного Суду; скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та постанову Верховного Суду; ухвалити нове рішення або змінити зазначені рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.
Отже, після прийняття постанови Верховного Суду у його Великої Палати відсутні повноваження для прийняття та розгляду скарги позивачки. Тобто у цій справі Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (частина третя статті 419 ЦПК України).
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав, а прийняв 16 червня 2021 року постанову.
З урахуванням наведеного у прийнятті скарги необхідно відмовити та повернути її позивачці.
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує "легітимну мету" і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі"Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
Відмова у прийнятті до розгляду скарги, поданої до Великої Палати Верховного Суду, не є порушенням права позивачки на доступ до суду, адже вона вже раніше реалізувала її право на розгляд справи у судах трьох інстанцій.
Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).
Звернення до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою з метою ще одного розгляду справи спрямоване, зокрема, на перегляд постанови Верховного Суду. Однак в силу прямої вказівки закону зазначений перегляд не передбачений та є неможливим, оскільки ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).
Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду