УХВАЛА
26 серпня 2021 року
м. Київ
Провадження № 13-145зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Хмельницького обласного суду від 09 лютого 1996 року та ухвали Верховного Суду України від 26 березня 1996 року за виключною обставиною і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Хмельницького обласного суду від 09 лютого 1996 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а", "е" "г", "і" статті 93, статтею 19, пунктом "а" статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК), частиною 3 статті 142, частиною 1 статті 186 із застосуванням статті 42 КК до покарання у виді смертної кари. Верховний Суд України ухвалою від 26 березня 1996 року залишив вирок суду без зміни.
Ухвалою Хмельницького обласного суду від 21 червня 2000 року ОСОБА_1 замінено призначене покарання у виді смертної кари на покарання у виді довічного позбавлення волі.
10 грудня 2020 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Лопата та інші проти України", в тому числі щодо ОСОБА_1 (заява 59413/19), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з заявою, яка надійшла 09 серпня 2021 року, про перегляд за виключною обставиною постановлених щодо нього судових рішень.
Заявник вважає, що, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність судових рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення, і що для відновлення порушеного права необхідно переглянути оспорювані рішення суду першої та касаційної інстанцій і обрати йому покарання, не пов`язане з довічним позбавленням волі.
Крім того, ОСОБА_1 просить поновити йому строк на подачу заяви за виключною обставиною, оскільки він перебуває у місцях позбавлення волі та обмежений у доступі до інформації, а тому йому не було відомо про наявність змін до глави 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що були внесені законом України № 2147 VIII від 03 жовтня 2017 року.
Від дня надходження заяви до 25 серпня 2021 року її автоматизований розподіл не було здійснено з підстав, передбачених підпунктом 2.3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
Перевіряючи наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 459, частиною 3 статті 463 КПК встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.
Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України" зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи "Лопата та інші проти України", яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме: врегулювання підстав і процедур звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що порушене право заявника наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до цього порушення. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Лопата та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
Отже, відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключною обставиною у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. У зв`язку з викладеним Велика Палата не вважає за доцільне розглядати клопотання заявника щодо поновлення строку на подачу заяви.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду