УХВАЛА
26 серпня 2021 року
м. Київ
Справа №711/3541/18
Провадження № 13-129зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лобойка Л. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву ОСОБА_1 та захисника Гнатюк Галини Іванівни про перегляд постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень за виключною обставиною і
ВСТАНОВИЛА:
Вироком апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2002 року ОСОБА_1 засуджено за статтею 69, пунктами "а", "г" "і" статті 93, частиною 3 статті 142 Кримінального кодексу України 1960 року (далі- КК) із застосуванням статті 42 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Верховний Суд України своєю ухвалою від 16 вересня 2004 року залишив вирок суду без зміни.
Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його клопотання про застосування зворотної дії закону, що пом`якшує покарання, і про звільнення від відбування покарання у зв`язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2020 року зазначену ухвалу районного суду залишено без зміни.
Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 червня 2020 року ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30 січня 2020 року залишено без зміни.
20 травня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Баранов та інші проти України", в тому числі щодо ОСОБА_1 (заява 37151/20), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, захисник Гнатюк Г. І. 16 липня 2021 року і засуджений ОСОБА_1 30 липня 2021 року звернулися до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з заявами про перегляд та скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень за виключною обставиною.
На думку заявників, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскаржених судових рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення. Просять направити справу на новий судовий розгляд до компетентного суду. ОСОБА_1 також вважає, що для відновлення порушеного права необхідно переглянути оспорювані судові рішення й обрати йому покарання, не пов`язане з довічним позбавленням волі.
Від дня надходження заяви до 25 серпня 2021 року її автоматизований розподіл не було здійснено з підстав, передбачених підпунктом 2.3.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду.
Перевіряючи наведені у заявах доводи та додані до них матеріали, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 459, частиною 3 статті 463 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.
Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 3 статті 459 цього Кодексу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 461 КПК може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, ЄСПЛ у рішенні "Баранов та інші проти України" зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи "Баранов та інші проти України", яке ОСОБА_1 зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку можна подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме: врегулювання підстав і процедур звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що порушене право заявника наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до цього порушення. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Баранов та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
Отже, відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявами ОСОБА_1 та його захисника Гнатюк Г. І. про перегляд судових рішень щодо нього за виключною обставиною у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду