Постанова
Іменем України
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 404/3436/19-ц
провадження № 61-740св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2019 року у складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів, розірвання кредитного договору та стягнення моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 26 листопада 2012 року між нею та публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 9 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
ОСОБА_1 зазначала, що 21 листопада 2016 року сторонні особи незаконно заволоділи грошовими коштами з її кредитної картки у сумі 10 000,00 грн. Того ж дня та ще 01 грудня 2016 року вона повідомляла відповідача про зняття коштів, проте їй було запропоновано звернутись із відповідною заявою до правоохоронних органів, що вона і зробила. Незважаючи на проінформованість відповідача про протиправне зняття коштів та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, 01 листопада 2017 року банк звертався до суду із позовом про стягнення з неї заборгованості за цим кредитним договором у розмірі 22 935,11 грн та 208,00 грн судового збору.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2018 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" було задоволено частково, стягнуто з неї заборгованість у розмірі 2 992,77 грн, яка існувала до 21 листопада 2016 року, тобто до незаконного заволодіння грошовими коштами сторонніми особами. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішенням суду було достовірно встановлено несанкціоноване втручання сторонньої особи у мережу банку по заволодінню кредитними коштами.
Зазначене рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 30 травня 2018 року.
07 червня 2018 року нею були внесені грошові кошти відповідно до рішення суду у розмірі 3 200,77 грн, про що банком була видана квитанція.
ОСОБА_1 зазначала, що рішення суду нею виконано у повному обсязі, проте відповідач звернувся до Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області щодо примусового виконання виконавчого листа від 11 червня 2018 року № 404/6909/17. 24 жовтня 2018 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 56938292 та направлено постанову до її місця роботи. Тільки після її особистого втручання органами виконавчої служби направлено лист за її місцем роботи про повернення постанови без виконання.
У грудні 2018 року до неї телефонували працівники банку із вимогою погасити неіснуючий борг. Вона неодноразово зверталась до відповідача із заявами щодо вирішення цього питання та надання їй довідку про розірвання чи закриття кредитного договору. У лютому 2019 року вона отримала відповідь, у якій їй було запропоновано здійснити погашення заборгованості. Не зважаючи на те, що карткою банку вона не користувалася, оскільки остання заблокована 21 листопада 2016 року після зняття грошових коштів сторонніми особами, не здійснювала жодних банківських операцій, на її думку, відповідач умисно продовжує вимагати здійснення погашення заборгованості, яка нібито існує у неї перед банком.
Такими діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, відшкодування якої передбачено статтями 23 та 1167 ЦК України.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд розірвати кредитний договір, укладений між нею та АТ КБ "ПриватБанк" від 26 листопада 2012 року, а також стягнути з банку на її користь на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично між сторонами виник спір щодо належного виконання позивачем умов договору про повернення коштів, зокрема: банк вважає, що існує заборгованість за договором, а позивач посилається на її відсутність. Наявність цього спору не є передбаченою законом підставою для розірвання договору, а його розірвання не свідчить про відсутність заборгованості та вирішення всіх спірних питань, які виникли в процесі його виконання.
Суд першої інстанції виходив із того, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу не є передбаченими законом підставами для розірвання договору, а також для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки фактично між сторонами виник спір щодо належного виконання позивачем умов договору про повернення коштів, зокрема: банк вважає, що існує заборгованість за договором, а позивач посилається на її відсутність. Наявність цього спору не є передбаченою законом підставою для розірвання договору, а його розірвання не свідчить про відсутність заборгованості та вирішення всіх спірних питань, які виникли в процесі його виконання.
Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу не є передбаченими законом підставами для розірвання договору, а також для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 виконала своє грошове зобов`язання у повному обсязі, сплативши всю суму заборгованості за кредитним договором, що була стягнута з неї на користь банку рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2018 року.
Вважає, що протиправні та несправедливі дії АТ КБ "ПриватБанк" щодо ОСОБА_1 пов`язані із порушенням власних умов та правил надання банківських послуг у "ПриватБанк" та продовженням переслідування останньої, а також вимаганням здійснити погашення заборгованості, яка ніби то існує у позивача перед відповідачем, спричинили ОСОБА_1 моральні страждання у зв`язку з необхідністю повернення до умов нормального існування та життя, подолання виниклих у сукупності негативних наслідків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 404/3436/19-ц із Кіровського районного суду м. Кіровограда.
У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 листопада 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до якої отримала кредит у розмірі 9 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2018 року у справі № 404/6909/17-ц, яке набрало законної сили 30 травня 2018 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 992,77 грн та 208,00 грн судового збору. У задоволенні інших позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено (а. с. 11-13).
Під час розгляду справи № 404/6909/17-ц було встановлено, що 21 листопада 2016 року сторонні особи незаконно заволоділи грошовими коштами з кредитної картки у розмірі 10 000,00 грн та ОСОБА_1 наступного дня після несанкціонованого зняття коштів з належної їй картки звернулася до ПАТ КБ "Приватбанк" та до правоохоронних органів з цього ж приводу, що свідчить про виконання нею умов та правил надання банківських послуг, тому ОСОБА_1 не несе відповідальності за зняття коштів з її кредитної картки у розмірі 10 000,00 грн.
Судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів на зазначену суму, оскільки вони є неправомірним та вимоги щодо стягнення зазначеної заборгованості у розмірі 19 942,34 грн задоволенню не підлягають.
Відповідно до копії квитанції від 07 червня 2018 року, ОСОБА_1 сплатила АТ КБ "ПриватБанк" у рахунок погашення заборгованості за рішенням суду у розмірі 3 200,77 грн (а. с. 14).
24 жовтня 2018 року на адресу комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" державним виконавцем Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області було направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника на підставі виконавчого листа № 404/6909/17, провадження від 11 червня 2018 року № 2/404/984/18, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда.
Після надання ОСОБА_1 до Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області платіжної квитанції про сплату боргу, державний виконавець звернулась із заявою до комунального закладу "Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги" із заявою про повернення постанови про звернення стягнення із заробітної плати без виконання (а. с. 16).
05 грудня 2018 року та 31 січня 2019 року ОСОБА_1 зверталась до АТ КБ "ПриватБанк" із заявами щодо повного погашення боргу (а. с. 17, 18).
АТ КБ "ПриватБанк" було надано відповідь від 04 лютого 2019 року, згідно із якою зазначено, що оскільки на дату звернення банком до суду, а також впродовж строку від дати звернення до суду до дати повного виконання рішення суду, зобов`язання за кредитним договором не було виконано у повному обсязі, на неповернуту суму кредиту продовжували нараховуватись відсотки за його користування (а. с. 19).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, задоволенню не підлягає.