Постанова суду № 727/6248/18 від 09.09.2021 про визнання частково недійсним договору іпотеки, про скасування запису в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого...

Постанова

Іменем України

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 727/6248/18

провадження № 61-5697св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Максимчук Анжела Вікторівна, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О., про визнання частково недійсним договору іпотеки, про скасування запису в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про заборону на нерухоме майно, про скасування записів в державному реєстрі іпотек.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 09 серпня 2002 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1 .

12 лютого 2008 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір дарування вказаної квартири.

15 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений договір іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 лютого 2008 року.

Зазначає, що 24 лютого 2017 року вона звернулась до реєстратора Чернівецької міської ради для отримання інформаційної довідки з наявних в Україні реєстрів і їй стало відомо, що на дану квартиру внесено обмеження "заборона на нерухоме майно". Реєстраційний номер обтяження 6603347, відомості внесені приватним нотаріусом Балацьким О. О. 15 лютого 2008 року, на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року № CVHMGA0000000917, зареєстрованого в реєстрі за № 802.

Крім цього, в Державному реєстрі іпотек за реєстраційними номерами 6602917 та 6603198 зареєстрована іпотека квартири АДРЕСА_1 . Іпотекодержателем квартири зазначено ЗАТ КБ "ПриватБанк", Іпотекодавцем - ОСОБА_2 ; об`єкт обтяження - вказана вище квартира. Підставою обтяження зазначено договір іпотеки від 15 лютого 2008 року № CVHMGA0000000917.

Вважає, що вказані вище обтяження та заборони перешкоджають їй розпоряджатись своєю квартирою.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Балацьким О. О., зареєстрованим в реєстрі за № 802, в частині визнання квартири АДРЕСА_1 предметом договору іпотеки; виключити з Державного реєстру іпотек записи № 6602917 та № 6603198 від 15 лютого 2008 року, зареєстровані приватним нотаріусом Балацьким О. О. про об`єкт обтяження - квартиру АДРЕСА_1 ; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6603347 від 15 лютого 2008 року, зареєстрований приватним нотаріусом Балацьким О. О. про заборону на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано частково недійсним договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Балацьким О. О., зареєстрований в реєстрі за № 802, в частині визнання квартири АДРЕСА_1 предметом договору іпотеки.

Виключено з Державного реєстру іпотек записи № 6602917 та № 6603198 від 15 лютого 2008 року, зареєстровані приватним нотаріусом Балацьким О. О. про об`єкт обтяження - квартиру АДРЕСА_1 .

Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 6603347 від 15 лютого 2008 року, зареєстрований приватним нотаріусом Балацьким О. О. про заборону на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладення оспорюваного правочину предмет іпотеки належав ОСОБА_2 .

Однак, рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2017 року у справі № 2-58/11 визнано недійсним договір дарування спірної квартири від 12 лютого 2008 року, на даний час порушено права позивача, як власника майна, оскільки остання не є іпотекодавцем, згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року.

Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки позивач дізналась про порушення свого права 24 липня 2017 року.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач не навела суду обґрунтованих доводів та не підтвердила їх відповідними доказами, що їй не могло бути відомо про порушення її прав укладеним іпотечним договором. Отримання інформаційної довідки у вересні 2017 року не свідчить про те, що ОСОБА_1 не могла отримати відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно раніше.

Отже, вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки укладений договір іпотеки порушує її права як власника нерухомого майна, згоду на передачу якого в іпотеку позивач відповідно до правил частини першої статті 358 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" не надавала, проте з урахуванням заяви банку про застосування позовної давності та не доведенням позивачем, що строк подання позову пропущено з поважних причин, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Максимчук А. В., просила скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга також мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не правильно застосовано положення статті 257 ЦК України.

Крім того, в реєстрі прав власності на нерухоме майно тільки з 01 січня 2012 року стало можливим бачити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, інформацію про обтяження. Також, апеляційний суд не врахував, що відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" на органи державної реєстрації покладено обов`язок перевіряти та повідомляти заявника про наявні в реєстрі записи. Отже, позивач не була ознайомлена реєстратором належним чином з наявними у реєстраційній справі записами. Зареєструвавши право власності, звертатися додатково з запитами до органу державної реєстрації, щоб відповідно до статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" отримати відомості з реєстру потреби та обов`язку у ОСОБА_1 не було.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 дізналась про наявні обтяження лише в 2017 році, тому нею не було пропущено строку звернення до суду з позовом про поновлення її порушених прав.

Заявник в клопотанні, поданому 09 липня 2020 року, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі

№ 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), в якій викладені висновки щодо порівняльного аналізу термінів "довідалась" та "могла довідатись" під час вирішення питання пропуску позовної давності.

Позиція інших учасників справи

АТ КБ "ПриватБанк" подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказувало, що постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-58/11 (провадження № 61-1544св17) рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 12 лютого 2008 року, укладеного між сторонами, відмовлено.

Крім того, позивачу було відомо про той факт, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться в іпотеці банку і оформлено договір іпотеки з її сином ОСОБА_2 . Вказане підтверджується довідкою від 14 лютого 2008 року № 130, виданого ОСОБА_1 про те, що вона дійсно зареєстрована у даній квартирі одна та у неї відсутня заборгованість по експлуатаційним витратам. Станом

на 14 лютого 2008 року позивач вже не була власницею квартири.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 через адвоката Максимчук А. В., 23 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 09 серпня 2002 року, згідно з договором купівлі-продажу, ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .

12 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

15 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено договір іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № CVHMGA0000000917. Предметом договору іпотеки виступає квартира АДРЕСА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 січня 2011 року у справі № 2-58/11 визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 від 12 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 289.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2017 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 січня 2011 року. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Глуговським В. В. 12 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за № 289, недійсним. При винесенні вказаного рішення суд апеляційної інстанції керувався тим, що вказаний правочин був вчинений позивачем під впливом помилки (а.с. 86-94 т. 1).

13 грудня 2011 року позивачем було отримано витяг про державну реєстрацію за номером 32463039 на вказану квартиру з Чернівецького КОБТІ, номер запису в книзі 79, сторінка 79 в якому зазначено, що вона, позивач, є єдиним власником (а.с. 10 т. 1).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 92632921 від 24 липня 2017 року, вбачається, що квартира АДРЕСА_2, перебуває у власності позивача ОСОБА_1 .

При цьому, в єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на дану квартиру внесене обмеження типу "заборона на нерухоме майно". Реєстраційний номер обтяження 6603347, та відомості внесені приватним нотаріусом Балацьким О. О. 15 лютого 2008 року, на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року № CVHMGA0000000917, зареєстрованого в реєстрі за № 802.

Крім цього, в Державному реєстрі іпотек за реєстраційними номерами 6602917 та 6603198 зареєстрована іпотека квартири АДРЕСА_2 . Іпотекодержателем квартири зазначено ЗАТ КБ "ПриватБанк", Іпотекодавцем - ОСОБА_2 ; об`єкт обтяження - вказана вище квартира. Підставою обтяження зазначено договір іпотеки від 15 лютого 2008 року № CVHMGA0000000917 (а.с.13-14 т.1).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивач не навела суду обґрунтованих доводів та не підтвердила їх відповідними доказами, що їй не могло бути відомо про порушення її прав укладеним іпотечним договором. Отримання інформаційної довідки у вересні 2017 року не свідчить про те, що ОСОБА_1 не могла отримати відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно раніше.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотека є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

На підставі частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною п`ятою статті 216 ЦК України визначено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Як роз`яснено в пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на наведене, суд апеляційної правильно зазначив, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, оскільки укладений договір іпотеки порушує її права як власника нерухомого майна, згоду на передачу якого в іпотеку позивач відповідно до правил частини першої статті 358 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" не надавала, а також квартира перебувала у власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, укладеного під впливом помилки.

На момент прийняття постанови суду апеляційної інстанції від 13 лютого 2020 року судове рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 23 листопада 2017 року у справі № 2-58/11 щодо визнання недійсним договору дарування не було скасовано та набрало законної сили.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідно до статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 13 грудня 2011 року позивачем було отримано витяг про державну реєстрацію за номером 32463039 на вказану квартиру з Чернівецького КОБТІ, номер запису в книзі 79, сторінка 79 в якому зазначено, що вона, позивач, є єдиним власником (а.с.10 т.1).

Отже, саме в цей день позивач могла дізнатися про внесення обмеження "заборона на нерухоме майно" на підставі договору іпотеки CVHMGA0000000917 від 15 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №802 та про обтяження на підставі вказаного договору іпотеки, тобто про існування обставин, які перешкоджають їй розпоряджатись своєю квартирою та відповідно про порушення свого права.

Запис про заборону відчуження даного нерухомого майна, на підставі спірного договору іпотеки, вже існував при здійсненні реєстрації позивачем за собою права власності 13 грудня 2011 року (а. с. 13. т.1).

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" (в редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI, чинній на момент державної реєстрації права власності на квартиру за позивачем) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), яким є єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" інформація з Державного реєстру прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки. Витяг з Державного реєстру прав на підставі заяви мають право отримувати: власник (власники) нерухомого майна або їх уповноважені особи; спадкоємці (правонаступники - для юридичних осіб) або їх уповноважені особи; особа (особи), в інтересах якої (яких) встановлено обтяження, або їх уповноважені особи. Орган державної реєстрації прав відмовляє в наданні витягу та інформаційної довідки, якщо заявник відповідно до закону не має права на отримання такої інформації. Орган державної реєстрації прав зобов`язаний за заявою власника або правоволодільця надавати йому інформацію у формі виписки про осіб, які отримали відомості про права та обтяження прав на нерухоме майно, що йому належить.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що квартира не перебувала у володінні позивача з моменту укладення договору дарування та до моменту державної реєстрації, тому ОСОБА_1 мала передбачати, що новий власник квартири міг розпорядитися майном на власний розсуд, у тому числі передати квартиру в іпотеку.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, враховуючи заяву банку про застосування позовної давності, звернення позивача до суду через 10 років (оскаржуваний договір укладено 15 лютого 2008 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 18 червня 2018 року), та не доведення позивачем, що строк подання позову пропущено з поважних причин, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Посилання в касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18) є безпідставними, оскільки висновки щодо позовної давності, викладені у постанові апеляційного суду, не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що в реєстрі прав власності на нерухоме майно тільки з 01 січня 2012 року стало можливим бачити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, інформацію про обтяження, а також, що позивач не була ознайомлена реєстратором належним чином з наявними у реєстраційній справі записами є необґрунтованими, оскільки вказане не є доказом неможливості позивача дізнатися про порушення свого цивільного права, а саме наявність можливого обтяження.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення

у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду без змін.

................

Перейти до повного тексту