Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 761/44705/19
провадження № 61-10474св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О.М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О., від 26 травня 2021 року.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він та відповідачка є співвласниками (по 1/2 частині) трикімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 68,0 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м. Вказував, що у цьому помешканні він займає одну кімнату площею 12,0 кв. м та з ним зареєстрована його донька ОСОБА_3, 2003 року народження, а решту квартири - дві кімнати загальною площею 38,0 кв. м займає сестра - ОСОБА_2 разом із двома доньками, 2002 та 2008 років народження.
Позивач зазначав, що у нього із сестрою та членами її сім`ї склались конфліктні відносини, так як сестра заперечує проти знаходження в квартирі його доньки, відмовляється порівну розділити квартиру, надавши йому ще одну кімнату площею 9,3 кв. м для нормального проживання його дитини, хоча весь час він сплачує комунальні послуги за 1/2 частину квартири, а фактично користується лише 1/4 частиною квартири. Також посилався на те, що відповідачка заборонила йому користуватися кухнею, тому він змушений готувати їжу на електроплитці у себе в кімнаті, в якій мешкає разом з дочкою. З часом відносини щодо спільного користування приміщеннями квартири лише погіршувалися, своєю поведінкою відповідачка та її чоловік створюють неможливі умови для спільного проживання, перешкоджають йому повноцінно здійснювати право на житло, що негативно впливає на нього та неповнолітню дочку, а тому виникла необхідність у визначенні порядку користування спільним помешканням.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, встановити порядок користування спільною частковою власністю - квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому кімнату площею 12,0 кв. м та кімнату площею 9,3 кв. м, а ОСОБА_2 - кімнату площею 18,7 кв. м; усунути йому та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні кімнатою площею 9,3 кв. м шляхом вселення його та його доньки ОСОБА_3 у вказану кімнату, а за відповідачкою залишити у користуванні кімнату площею 18,7 кв. м, яку вона постійно займає.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Притули Н. Г. від 19 листопада 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу та відповідачу належить на праві власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 . Виходячи із загальної житлової площі, на кожного із співвласників у спірній квартирі припадає по 20,0 кв. м житлової площі, а тому сторонам неможливо виділити кімнати у відповідності до їх часток у праві спільної часткової власності, оскільки виділення позивачу двох кімнат площами 12,0 кв. м та 9,3 кв. м, що загалом становить 21,3 кв. м, перевищує відповідну частку позивача у спільній частковій власності та порушить права відповідачки як співвласника квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада
2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Встановлено порядок користування спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1
в користування кімнату площею 12,0 кв. м та кімнату площею 9,3 кв. м,
а ОСОБА_2 - кімнату площею 18,7 кв. м.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди з боку ОСОБА_2 у користуванні кімнатою площею 9,3 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 шляхом його вселення у вказану житлову кімнату.
У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування спірною квартирою знаходяться у значному дисбалансі, а добровільної згоди щодо порядку користування квартирою сторонами не досягнуто. Встановлення запропонованого позивачем порядку користування житлом рішенням суду не свідчить про порушення прав відповідачки. Спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, відтак критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Запропонований позивачем варіант поділу визнано доцільним, оскільки відхилення від ідеальної частки не є значним (лише 1,3 кв. м житлової площі) та максимально відповідає частці кожного із співвласників. Кожен із співвласників отримує в особисте користування окрему житлову площу та не позбавляється користування іншими приміщеннями квартири.
Також апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення йому перешкод з боку ОСОБА_2 у користуванні кімнатою площею 9,3 кв. м шляхом його вселення у вказану житлову кімнату, оскільки він є її співвласником та не має доступу до своєї власності через неправомірні дії відповідачки.
Позовні вимоги у частині усунення його неповнолітній дочці перешкод у користуванні кімнатою площею 9,3 кв. м шляхом вселення її у вказану кімнату визнані такими, що до задоволення не підлягають, оскільки позовпро усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням в інтересах неповнолітньої особи у встановленому законом порядку в межах цієї справи її законним представником не пред`являвся, а дитина має право користуватись тією частиною квартири, яка належить її батькам та яка була виділена останнім в судовому порядку у користування.
Короткий зміст доводів касаційної скарги
23 червня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального
і процесуального права, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року
у справі № 363/928/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 333/1499/15-ц, від 12 грудня 2019 року
у справі № 639/2184/16-ц, від 23 грудня 2019 року № 761/34735/17
(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази,
прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб,
що не були залучені до участі у справі, та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що позивач сам (без доньки) більше десяти років проживає у кімнаті 12 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Між сторонами у добровільному порядку встановився режим проживання (користування) спірною квартирою. Відповідачка наголошує на тому, що у квартирі АДРЕСА_1 вона проживає із двома дітьми та чоловіком. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд фактично погіршив умови їхнього проживання та обмежив житлові права членів сім`ї, не врахувавши інтереси усіх осіб, які користуються спірною квартирою. Відповідачка посилається на те, що апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що у кімнаті площею 9,8 кв. м проживають її доньки, одна із яких є неповнолітньою.
Заявниця також зазначає, що донька позивача не проживає разом із ним у спірній квартирі, а постійно проживає із своєю матір`ю за іншою адресою. Позивач проживає у квартирі, займаючи одну із житлових кімнат, площею 12,0 кв. м, веде аморальний спосіб життя, постійно вживає алкогольні напої, має намір продати свою частину квартири, вимагає сплатити йому 1/2 вартості спірної квартири у розмірі 35 тис. доларів США, а також здійснює психологічний тиск на неї та її сімʼю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщеннямпризначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки доказів у справі. Судом апеляційної інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, обґрунтовано зроблено висновки про часткове задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 1995 року та договору дарування частини квартири від 28 квітня 2011 року.
У зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 з 1996 року, ОСОБА_3 з 2003 року, ОСОБА_2 з 1991 року, ОСОБА_4 з 2002 року та ОСОБА_5 з 2008 року.
Суди встановили, що хоча неповнолітня дочка позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і зареєстрована у спірному помешканні, однак беззаперечних доказів її фактичного проживання з батьком суду не надано, а сторона відповідача категорично заперечувала факт проживання дитини з батьком та зазначала, що вона проживає після розлучення з матір`ю.
Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, ця квартира складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 40,0 кв. м, а саме: площею 12,0 кв. м, 9,3 кв. м та 18,7 кв. м, а також має кухню площею 7,5 кв. м, ванну кімнату площею 2,6 кв. м, вбиральню площею 1,3 кв. м, коридор площею 13,1 кв. м, кладову площею 1,1 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м (біля кімнати площею 18,7 кв. м) та лоджію площею 1,6 кв. м (біля кімнати площею 12,0 кв. м).
Згідно з копією акту обстеження умов проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного 07 березня 2019 року комісією Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі відповідної заяви ОСОБА_1, дочці позивача у квартирі АДРЕСА_1 створені належні умови для виховання і розвитку.
Звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування вказаною квартирою, яка є об`єктом спільної часткової власності сторін у рівних долях, ОСОБА_1 просив виділити йому кімнату площею 12,0 кв. м, яку він займає з неповнолітньою дочкою, та кімнату площею 9,3 кв. м, яку займає відповідач ОСОБА_2 разом із двома доньками, а кімнату площею 18,7 кв. м виділити відповідачці як таку, що постійно нею зайнята.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Спір між сторонами виник з приводу встановлення порядку спільного користування квартирою. Вирішуючи спір, суд виділяє в користування сторонам спору частини житлового приміщення, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-1500цс15 від 17 лютого 2016 року і підтримана Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18).
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також інтереси, як позивача, так і відповідачки, дійшов об`єктивного висновку про наявність підстав для встановлення між сторонами спору, які є співвласниками спірної квартири у рівних долях (по 1/2), порядку користування квартирою, виділивши позивачу у користування ізольовані кімнати площею 12,0 кв. м та площею 9,3 кв. м, а відповідачці - кімнату площею 18,7 кв. м і залишивши решту приміщень (кухню площею 7,5 кв. м, ванну кімнату площею 2,6 кв. м, вбиральню площею 1,3 кв. м, коридор площею 13,1 кв. м та кладову площею 1,1 кв. м) у спільному користуванні сторін спору.
При вирішенні спору апеляційним судом враховано неприязні відносини, які склалися між сторонами спору у побуті, кількість членів сім`ї, які проживають із співвласниками спірної квартири, та їх потребу у користуванні житловою площею, а також частку кожного співвласника у праві власності на спірну квартиру.
Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що позивач неодноразово у позасудовому порядку, враховуючи неприязні стосунки між сторонами спору, вчиняв дії щодо врегулювання конфлікту з приводу користування або розпорядження спірною квартирою. У власності позивача іншого житла немає.
Незалучення чоловіка відповідачки - ОСОБА_6, місце проживання якого зареєстроване в іншій квартирі АДРЕСА_2, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, не вплинуло на результати вирішення спору між співвласниками.
Встановлюючи порядок користування квартирою у запропонований позивачем спосіб, апеляційний суд врахував баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою. Іншого варіанту користування спірною квартирою, який би відповідав часткам співвласників у праві власності, відповідачка не запропонувала, наполягаючи лише на залишенні у її користуванні двох житлових кімнат площею 9,3 кв. м та площею 18,7 кв. м, загальна площа яких значно перевищує її частку у праві спільної часткової власності.
Встановлення порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників на 1,3 кв. м житлової площі, із урахуванням планування квартири, визнано судом апеляційної інстанції єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири. Надання кожному із співвласників квартири у користування по 20 кв. м житлової площі є неможливим.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування квартирою АДРЕСА_1 . За наявності конфліктної ситуації, яка унеможливила добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, порядок користування встановлений судом апеляційної інстанції з урахуванням вищенаведених норм.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено право співвласника вимагати від іншого співвласника, який володіє і користується спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначеним обставинам надана належна оцінка апеляційним судом, а доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих по суті висновків апеляційного суду, зроблених за результатами оцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заявлених позивачем вимог.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суд, які висловлені у постановах від 03 жовтня 2018 року
у справі № 363/928/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/9713/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 333/1499/15-ц, від 12 грудня 2019 року
у справі № 639/2184/16-ц, від 23 грудня 2019 року № 761/34735/17.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду