Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа №752/26485/17
провадження №61-6166св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
представник - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду
від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів Мазурик О. Ф.,
Желепи О. В., Кравець В. А.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з позовом,
у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути
з відповідача борг за договором позики у розмірі 5 435 421,20 грн
та проценти від суми позики, в порядку статті 1048 ЦК України, за період з дати укладення договору по 31 березня 2018 року
в сумі 1 643 184,80 грн.
2. Позовна заява мотивована тим, що за умовами нотаріально посвідченого договору позики, укладеного 29 вересня 2014 року
між позивачем та ОСОБА_3, останній отримав у позику
2 582 000 грн, що на момент укладення договору становило
200 000 доларів США, зі строком повернення до 26 грудня 2014 року.
3. Обумовлена сума коштів передана позичальнику в присутності нотаріуса.
4. У визначений сторонами строк ОСОБА_3 не виконав зобов`язань щодо повернення позики.
5. Оскільки за умовами договору борг має бути повернутий в сумі, визначеній у гривні, еквівалент якої має становити 200 000 доларів США, то позивач просив стягнути з ОСОБА_3 суму боргу в гривневому еквіваленті, з урахуванням курсу Національного банку України станом
на 13 грудня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
6. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва
від 22 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.Стягнуто
з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики
у розмірі 5 435 421,20 грн та відсотки від суми позики за період
з 29 вересня 2014 року по 31 березня 2018 року - 1 643 184,80 грн,
а всього - 7 078 606 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 нотаріально посвідченого договору позики, яким визначено порядок повернення коштів, розмір заборгованості за договором позики становить 5 435 421,20 грн.
8. Задовольняючи позов в частині вимог про стягнення процентів,
суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що договором позики сплата відсотків не передбачена, а отже
за положеннями частини першої статті 1048 ЦК України їх розмір має визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України
та становить суму у розмірі 1 643 184,80 грн, яка підлягає стягненню з позичальника.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року залишено без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати до суду першої інстанції за встановленою підсудністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних рішень судами недотримано приписи статей 43, 128, 130 ЦПК України.
13. Суд першої інстанції, розглядаючи справу та ухвалюючи заочне рішення, не пересвідчився в належному повідомленні відповідача та порушив норми процесуального закону, зазначаючи в рішенні, що відповідач в установленому законом порядку повідомлений про дату, час і місце судового засідання, враховуючи його заяви, які надходили на електронну пошту суду без належного завірення вказаних процесуальних документів та ідентифікації особи, яка направляла вказані заяви.
14. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін та стягуючи значну суму коштів з відповідача, не надав належної оцінки відповіді на повторний адвокатський запит Державної прикордонної служби від 30 грудня 2020 року, відповідно до якої з 30 липня 2017 року по 30 грудня 2020 року ОСОБА_3 не перебував на території України, оскільки остання дата виїзду з України до Тбілісі 30 липня 2017 року без подальшого повернення.
15. Суди мали констатувати, що відповідач був позбавлений можливості висловити свою позицію з приводу заявленого позову, позицію щодо порушення правил територіальної юрисдикції, завищеного нарахування процентів, заявляти клопотання про призначення експертизи або користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами згідно статтею 43 ЦПК України.
16. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 1522/17000/12 (провадження № 61-38505св18), у якій зазначено, що порядок вручення судових документів у цивільних справах особам, які проживають за межами України, визначений Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 1965 року, а невиконання зазначеного порядку є порушенням норм процесуального права.
17. Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі
№ 520/13394/14 (провадження № 61-42403св18) зазначив, що частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
18. Посилаючись на заяви відповідача, як на доказ належного його повідомлення, які надходили на електронну адресу суду, суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18, від 29 липня 2020 року у справі № 629/740/19, провадження № 61-3443св20, відповідно до яких альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення
з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим
їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи
та подання такого документу через електронний кабінет.
19. Задовольняючи позов у повному обсязі, суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню зокрема, що стосується правової природи процентів за користування сумою позики згідно зі статтею 1048 ЦК України.
20. Висновки суду першої та апеляційної інстанції про стягнення з відповідача процентів за користування грошима за період з 29 вересня 2014 року по 31 березня 2018 року, тобто нарахування і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору (26 грудня 2014 року), не ґрунтуються на нормах матеріального права.
21. Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 263/11337/19 (провадження
№ 61-10706св20), у яких зазначено, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
22. Стягнення відсотків за період з 29 вересня 2014 року по 31 березня
2018 року є незаконним, враховуючи, що укладений договір позики має визначений кінцевий строк повернення грошової суми - 26 грудня
2014 року.
23. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов помилково висновку про те, що не дивлячись на наявність порушення територіальної юрисдикції, рішення не підлягає скасуванню згідно зі статтею 378 ЦПК України, оскільки матеріалами справи встановлено місце реєстрації відповідача:
АДРЕСА_1 . Під час апеляційного розгляду справи відповідач заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи мотивуючи клопотання тим, що з урахуванням великої кількості відряджень відповідача за межі України існує велика вірогідність, що на день укладання договору позики - 29 вересня 2014 року, відповідач також був відсутній на території України, що може бути підставою для пред`явлення зустрічного позову про визнання договору позики неукладеним, призначення відповідних експертиз.
25. Касаційна скарга також містить посилання на те, що, у суді апеляційної інстанції автоматичний розподіл апеляційної скарги було проведено із порушенням вимог закону, зокрема: з порушенням принципу вірогідності, безсторонності, черговості, та однакової кількості проваджень для кожного судді при автоматичному розподілі відповідних проваджень, що вплинуло на об`єктивний та неупереджений автоматичний розподіл та вказує, що цивільні провадження розглянуті неналежним складом суду, та є безумовною підставою для скасування судових рішень.
26. З аналогічних підстав Верховний Суд у постанові від 04 березня
2020 року у справі № 2-917/11 (провадження № 61-8029св19), ухвалі
від 28 травня 2020 року у справі № 2-641/11 (провадження
№ 61-5940ск20) констатував порушення статті 11 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
27. У відзиві ОСОБА_1 заперечив проти доводів касаційної скарги, вважає їх необґрунтованими.Посилається на те, що ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам закону. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
29. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судами
30. 29 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 2 582 000 грн, що на момент укладення договору складало 200 000 доларів США.
31. Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю борг, в сумі в гривнях, яка повинна бути еквівалентною 200 000 доларів США на момент повернення боргу, не пізніше 26 грудня 2014 року.
32. Отримані у борг кошти ОСОБА_3 не повернув.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
33. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
34. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
35. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
37. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за нотаріально посвідченим договором позики від 29 вересня 2014 року, а також відсотків за користування позикою за період з дати укладення договору по 31 березня 2018 року.
39. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
40. За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
41. Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
42. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
43. Передання визначеної договором суми позики позичальнику підтверджується змістом нотаріально посвідченого договору позики, у якому відповідач засвідчив отримання позики у момент підписання цього договору.
44. Договір позики відповідач не оспорював і у встановленому законом порядку він недійсним не визнаний.
45. В силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами.
46. Установивши, що відповідач не виконав умов нотаріально посвідченого договору позики, укладеного із ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, врахував умови договору, яким визначено порядок повернення коштів та дійшов правильного висновку, що розмір основної заборгованості за договором позики становить 5 435 421,20 грн, який відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача.
47. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що стягненню з відповідача підлягає сума боргу за договором позики, виражена у гривні, оскільки, як встановлено судами з умов договору позики, позивач передав відповідачу грошові кошти у гривні, еквівалент яких виражено у договорі у доларах США, при цьому, за обумовленим у договорі порядком повернення коштів, позичальник зобов`язався повернути позикодавцю борг у гривнях в сумі - еквівалентній 200 000 доларів США на момент повернення боргу.
48. Установивши, що договором позики не визначений розмір процентів за користування грошовими коштами, сума позики перевищує розмір, передбачений статтею 1048 ЦК України, за яким позика вважалась би безпроцентною, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що договір між сторонами не є безпроцентним, тому застосуванню підлягає розмір, визначений законом, а саме частиною першою статті 1048 ЦК України - на рівні облікової ставки Національного банку України.
49. Разом з тим, судами попередніх інстанцій неправильно визначено період, за який здійснено розрахунок процентів.
50. За умовами договору грошові кошти передані відповідачу у момент нотаріального посвідчення цього договору, датою укладення договору визначено момент передання коштів позичальнику та нотаріального посвідчення - 29 вересня 2014 року, кінцевим строком повернення позики визначено 26 грудня 2014 року.
51. Відносно кінцевої дати нарахування процентів за договором позики колегія суддів виходить з наступного.
52. Правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку, встановленого договором для повернення позики, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16.
53. Вказана постанова містить посилання на позицію Великої Палати, викладену раніше у справі № 444/9519/12, та зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
54. Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 відхилила аргументи позивача, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти.
55. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18).
56. У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК Україниу разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.
57. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
58. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
59. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
60. У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
61. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України.
Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку
їх порушення.
62. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
63. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України
є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
64. У постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі
№ 902/5/19 та від 02 липня 2020 у справі № 910/18618/17,
на які посилався скаржник, викладено висновок стосовно того,
що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу
не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно
до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
65. Цей висновок зроблено Верховним Судом з посиланням, у тому числі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16.
66. У спірних правовідносинах застосований судами розмір процентів на рівні облікової ставки Національного банку України, визначений частиною першою статті 1048 ЦК України, як плата за надану позику, підлягає нарахуванню в межах погодженого сторонами строку повернення позики - до 26 грудня 2014 року.
67. Оскільки, умовами договору позики кінцевим строком повернення позики визначено 26 грудня 2012 року, нарахування процентів за користування позикою після закінчення строку, на який її надано, не відповідає законодавству.
68. З огляду на неправомірність нарахування позикодавцем процентів за користування позикою після 26 грудня 2014 року, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
69. З огляду на те, що для проведення перерахунку процентів встановлених судами у справі обставин достатньо, колегія суддів здійснює перерахунок процентів і визначає їх у сумі 81 591,20 грн, виходячи із суми позики (2 582 000 грн), розміру облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який обраховано проценти, та періоду, за який здійснено розрахунок, а саме
з 30 вересня 2014 року до 26 грудня 2014 року: за період з 30 вересня 2014 року по 12 листопада 2014 року (44 дні) - облікова ставка НБУ становила 12,5% річних: розмір процентів за користування позикою за даний період (12,5 : 365)* 44 = 1,51%, сума процентів складає
38 988, 20 грн ((2 582 000 * 1,51): 100); з 13 листопада 2014 року
по 26 грудня 2014 року (43 дні) - облікова ставка НБУ становила
14 % річних: розмір процентів за користування позикою за даний період
(14 : 365)* 43 = 1,65%, сума процентів складає 42 603 грн
((2 582 000 * 1,65): 100).
70. Позовних вимог про стягнення річних процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, за період прострочення виконання грошового зобов`язання - з 27 грудня 2014 року по дату погашення заборгованості, як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання, у межах цієї справи позивачем не заявлялось, а отже, в силу диспозитивності цивільного процесу, суд з власної ініціативи такі вимоги не може вирішувати.
71. Посилання у касаційній скарзі щодо періоду нарахування процентів за користування позикою знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи та приймаються колегією суддів до уваги.
72. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення позивача судом першої інстанції про розгляд справи.
73. Під час апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції дав належну оцінку аналогічним доводам відповідача та відхилив їх, оскільки встановив, що належне повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи підтверджуються наявними у справі зворотними повідомленнями (т. 1 а. с. 43, 58-60, 88), останній достовірно знав про наявність даної справи на розгляді у суді, неодноразово направляв суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а. с. 61-63, 89-90, 110-111, 117-118).
74. Вказані докази, які апеляційний суд вважав належними для підтвердження належного повідомлення відповідача про розгляд справи, у сукупності спростовують доводи останнього про позбавлення його можливості реалізувати процесуальні права на висловлення своєї позиції щодо заявленого позову та подання доказів на підтвердження своїх заперечень.
75. Суд касаційної інстанції не може вдаватись до переоцінки цих доказів, вирішувати питання про їх достовірність або недостовірність в силу приписів статті 400 ЦПК України, а отже посилання у касаційній скарзі на невідповідність поданих на електронну адресу суду клопотань відповідача критеріям належності доказів з підстав їх непідписання електронним підписом, не приймаються до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції дав їм належну оцінку у сукупності з іншими доказами і встановив обставини, які ними підтверджуються.
76. Відповідач не був обмежений в реалізації наданих йому законом процесуальних прав, як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду справи.
77. Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 1522/17000/12 (провадження № 61-38505св18), від 13 лютого
2019 року у справі № 520/13394/14 (провадження № 61-42403св18), оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судових рішень справи направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідних справ,
а, отже, й остаточного формулювання правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній.
78. Крім того, у вказаних постановах Верховного Суду фактичні обставини, зокрема щодо повідомлення сторони у справі є іншими у порівнянні зі справою, яка переглядається, та у якій належне повідомлення відповідача про розгляд справи підтверджується наявними у справі доказами.
79. З аналогічних підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 06 серпня
2019 року у справі №2340/4648/18 (провадження № К/9901/11223/19),
від 22 серпня 2019 року у справі № 520/20958/18 (провадження
№ К/9901/17574/19), від 29 липня 2020 року у справі № 629/740/19, (провадження № 61-3443св20) щодо звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням електронним підписом учасника справи та подання такого документу через електронний кабінет.
80. У справі, яка переглядається належне повідомлення відповідача про розгляд справи підтверджується зворотними повідомленнями,
а клопотання останнього, направлені на електронну адресу суду, оцінені судом з урахуванням сукупності наявних у справі доказів, з посиланням на те, що вказані клопотання підтверджують обізнаність відповідача про розгляд справи.
81. Колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), як підстави для скасування судових рішень, оскільки суд апеляційної інстанції установив, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, під час її розгляду судом першої інстанції не заявляв про порушення правил територіальної підсудності.
82. Відповідно до частини другої статті 411 ЦПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю лише у випадку, коли скаржник довів, що не заявив у суді першої інстанції про непідсудність справи з поважних причин.
83. Проте, у справі, яка переглядається відсутні докази поважності причин неподання відповідачем такої заяви і таких обставин ним не доведено.
84. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом правил автоматизованого розподілу справ та розгляд справи неповноважним складом суду є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, згідно яких судом дотримано вимоги положення про автоматизовану систему документообігу суду.
85. За наведених підстав, колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанову Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 2-917/11 (провадження № 61-8029св19), ухвалу від 28 травня 2020 року у справі
№ 2-641/11 (провадження № 61-5940ск20).