Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 139/397/20
провадження № 61-16786св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Мурованокуриловецька селищна рада Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду,
у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Стадника І. М.,
від 27 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області (далі - селищна рада), в якому просив:
- визнати протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради, пов`язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення № 979 від 05 березня 2015 року про заборону відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) та включення її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
- визнати протиправним та скасувати рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 979 від 05 березня 2015 року.
Позов ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення підстав позову, обґрунтований тим, що рішення селищної ради, яким заборонено у будь-який спосіб відчуження спірної квартири, в якій він проживає разом із сім`єю з листопада 2006 року, та включення її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порушує та обмежує конституційне право на придбання житла, зокрема шляхом приватизації.
Наголошував, що відповідно до вимог частини десятої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього ж Закону. Цей перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає і не передбачає можливість прийняття органом місцевого самоврядування рішень про заборону відчуження житлових квартир та включення їх до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації.
Рух справи у судах
Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Дії селищної ради, пов`язані із прийняттям спірного рішення, визнані протиправними в частині встановлення заборони відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом. Виключено з пункту 1 спірного рішення слова "Заборонити відчуження комунального майна, житлової квартири
АДРЕСА_1 будь-яким способом". У решті позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду
від 15 березня 2016 постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 січня 2016 року скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Визнані протиправними дії, пов`язані з прийняттям спірного рішення, визнано протиправним та скасовано це рішення у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року вказані судові рішення скасовано та провадження в адміністративній справі закрито. Роз`яснено
ОСОБА_1, що розгляд справи віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про направлення справ за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу передано до Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області.
Розпорядженням виконуючого голови Мурованокуриловецького районного суду від 26 травня 2020 року за № 139/397/20 у зв`язку з неможливістю розподілу судової справи між суддями справу направлено для судового розгляду до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.
Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 04 червня 2020 року справу прийнято до розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, у складі судді Холодової Т. Ю., від 23 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради, пов`язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення № 979 від 05 березня 2015 року "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації".
Визнано протиправним та скасовано рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 979 від 05 березня 2015 року "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації".
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:
- приймаючи спірне рішення селищна рада діяла всупереч вимогам діючого на той час законодавства, зокрема накладення такого обтяження як заборона відчуження майна, могла бути застосована лише у разі віднесення нерухомого майна до застарілого житлового фонду, тоді як таких обставин судом не встановлено;
- квартира, у якій зареєстрований і проживає разом із сім`єю позивач, не належить до переліку об`єктів, наведеному в частині другій статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а тому відповідач протиправно відніс таку квартиру до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області
від 23 липня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що квартира АДРЕСА_1, якою користується ОСОБА_1 разом з сім`єю, не належить до державного житлового фонду. Також судом враховано відсутність законних підстав заселення та користування вказаною квартирою позивачем та членами його сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказує, що об`єкти житлового фонду, в тому числі які перебувають у комунальній власності, належать до державного житлового фонду і підлягають приватизації.
З цих підстав вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що спірна квартира не входить до державного житлового фонду. Звертає увагу на те, що апеляційний суд, досліджуючи питання його заселення разом з сім`єю в спірну квартиру, вийшов за межі позовних вимог, при цьому питання законності такого заселення вже було досліджено судами у справах № 139/96/15-ц та № 139/705/15-ц.
Судді апеляційного суду Войтко Ю. Б. та Стадник І. М., розглянувши у справі № 139/705/15 позов його дружини до Мурованокуриловецької селищної ради, виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради про встановлення факту дискримінації, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, пов`язані з приватизацією спірної квартири, мали заявити самовідвід.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 січня 1999 року між ОСОБА_3, як продавцем і виконавчим комітетом Мурованокуриловецької селищної ради в особі селищного голови Рубахи В. І., що діяв на підставі доручення № 154 від 30 грудня 1998 року, виданого виконавчим комітетом Мурованокуриловецької селищної ради, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець продав, а покупець купив квартири АДРЕСА_1 за 40 000 грн.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області
від 13 серпня 2012 року у справі № 2-369/2012, яке набрало законної сили,
у задоволенні позову Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення із службового приміщення без надання іншого - відмовлено, з тих підстав, що позивачем не доведено факт надання квартирі
АДРЕСА_1 статусу службової.
Зазначеним судовим рішенням також встановлено, що 14 листопада
2006 року ОСОБА_1 разом із своє сім`єю вселився у вказану квартиру, після призначення на посаду прокурора Мурованокуриловецького району Вінницької області. Рішення про надання квартири виконавчим комітетом селищної ради не приймалося, ордер на право зайняття квартири не видавався. 21 липня 2010 року ОСОБА_1 припинив трудові відносини з органами прокуратури.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі № 139/904/13-а за позовом ОСОБА_4 визнано протиправним та скасовано рішення 34 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 675 від 03 жовтня 2013 року про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Зобов`язано Мурованокуриловецьку селищну раду Вінницької області повторно розглянути питання приватизації квартири.
Вінницьким апеляційним адміністративним судом у справі № 139/904/13-а встановлено, що рішенням Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області від 19 квітня 2000 року "Про об`єкти права комунальної власності селища" спірна квартира визнана власністю селищної ради.
Із 14 листопада 2006 року у квартирі АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_4, її чоловік ОСОБА_1, малолітня дочка ОСОБА_5 . Вселення зазначених осіб відбулося за згодою наймача квартири, яким на той час був ОСОБА_6, та Мурованокуриловецької селищної ради. Ордер не міг бути виданий, оскільки спірна квартира не була вільною.
Рішення про включення спірної квартири до числа службових селищною радою не приймалося.
Рішенням Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області
6 скликання 49 сесії № 979 від 05 березня 2015 року "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації" заборонено відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та включено зазначену квартиру до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
Підставою для прийняття рішення № 979 від 05 березня 2015 року вказано те, що спірна квартира придбана шляхом кооперування коштів територіальних громад району та відповідно до рішення виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради № 20 від 24 лютого
2000 року надається згідно угоди по найму в користування посадовим особам прокуратури на період виконання ними посадових обов`язків. Рішенням 22 сесії Мурованокуриловецької селищної ради 5 скликання
№ 550 від 17 вересня 2008 року "Про виділення коштів на ремонт службового приміщення" на утримання квартири спрямовувалися кошти із селищного бюджету.
Позиція Верховного Суду
За змістом пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У розглядуваній справі суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області
6 скликання 49 сесії № 979 від 05 березня 2015 року "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації", яким заборонено відчуження комунального майна, квартири АДРЕСА_1
будь-яким способом та включено зазначену квартиру до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
У наслідках прийняття селищною радою такого рішення позивач вбачає порушення його прав на придбання і приватизацію житла, гарантованих статтею 47 Конституції України та статтею 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на повагу до свого житла.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини третьої статті 9 ЖК УРСР громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Згідно зі частиною першою статтею 1 Закону Україну "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За змістом частини першої статті 2 Закону Україну "Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що дружина позивача - ОСОБА_4, яка зареєстрована разом з ним у спірній квартирі, неодноразово зверталася до селищної ради з клопотанням надати дозвіл на приватизацію спірної квартири, проте щоразу селищна рада відмовляла у наданні відповідного дозволу.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2013 року у справі № 139/904/13-а за позовом ОСОБА_4, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення 34 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 675 від 03 жовтня 2013 року про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на приватизацію квартири.
Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 березня 2014 року у справі № 139/153/14-а за позовом ОСОБА_4, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення 37 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради № 774 від 12 лютого 2014 року про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на приватизацію квартири.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області
від 20 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 22 квітня 2015 року, у справі № 139/96/15-ц за позовом ОСОБА_4, зокрема визнано незаконним та скасовано рішення Мурованокуриловецької селищної ради № 3 від 23 січня 2015 року про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на приватизацію квартири.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області
від 08 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 жовтня 2015 року, у справі 139/371/15-ц за позовом ОСОБА_4, зокрема зобов`язано голову виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради як органу приватизації житлового фонду територіальної громади Мурованокуриловецької селищної ради розглянути заяву ОСОБА_4 від 22 квітня 2015 року у спосіб, визначений Законом України "Про звернення громадян".
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області
від 08 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року, у справі № 139/705/15-ц за позовом ОСОБА_4, зокрема визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Мурованокуриловецької селищної ради як органу приватизації житлового фонду територіальної громади Мурованокуриловецької селищної ради № 5 від 28 липня 2015 року про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на приватизацію квартири.
Тобто, між позивачем, членами його сім`ї та селищною радою існує тривалий спір щодо можливості приватизації спірної квартири.
При цьому, Мурованокуриловецька селищна рада, прийнявши рішення
№ 979 від 05 березня 2015 року "Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації", фактично виключила можливість приватизації спірної квартири та її відчуження у будь-який спосіб.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання законності прийнятого селищною радою рішення, виходив з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини другої статті 2 Закону Україну "Про приватизацію державного житлового фонду" вбачається, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Також міськрайонним судом обґрунтовано враховано положення пункту 5 частини другої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції яка діяла станом на час прийняття оспорюваного рішення), відповідно до яких державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду.
Встановивши, що спірна квартира не належить до переліку об`єктів, передбачених частиною другою статті 2 Закону Україну "Про приватизацію державного житлового фонду", державного житлового фонду, які не підлягають приватизації та не віднесена до застарілого житлового фонду суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що селищна рада діяла всупереч вимогам діючого на той час законодавства, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, свої висновки по суті вирішення спору мотивував тим, що відсутні законні підстави вселення та користування вказаною квартирою позивачем із сім`єю і спірна квартира не належить до державного житлового фонду.
При цьому, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач і члени його сім`ї зареєстровані у спірній квартирі із 2006 року. Питання щодо їх вселення та наявності підстав користування спірною квартирою досліджувалося у справі № 139/904/13-а, в якій було встановлено, що зазначені особи вселилися у вказану квартиру за згодою наймача квартири, яким був ОСОБА_6, та Мурованокуриловецької селищної ради, а ордер на вселення не був виданий, оскільки спірна квартира на той час не була вільною.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі
№ 404/5255/16-ц вказано, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу не є самоправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоправно зайняла житлове приміщення.
Приймаючи оспорюване рішення, селищна рада виходила, зокрема із того, що спірна квартира надається згідно угоди по найму в користування посадовим особам прокуратури на період виконання ними посадових обов`язків, тобто фактично вказувала на те, що спірне житло є службовим.
При цьому, дійсно відповідно до статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.
Однак, відповідач у розглядуваній справі не надав доказів віднесення у встановленому порядку спірної квартири до числа службових на час прийняття селищною радою рішення № 979 від 05 березня 2015 року.
Крім того, у справі № 2-369/2012 у задоволенні позову Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення було відмовлено, оскільки позивачем не доведено факт надання спірній квартирі статусу службового.
Посилання апеляційного суду на те, що можливість вирішення селищною радою питання про надання спірній квартирі статусу службової не втрачена, саме по собі не підтверджує законність оспорюваного рішення селищної ради, оскільки згідно наведених положень статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації квартири, які віднесені у встановленому порядку до числа службових, а
не ті, які можуть бути віднесені до числа службових.
Також колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду про те, що спірна квартира не належить до державного житлового фонду.
Згідно зі частиною другою статтею 1 Закону Україну "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частиною першою статті 5 ЖК УРСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Отже, той факт, що спірна квартира є комунальною власністю, в розумінні Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"
не свідчить про її неналежність до державного житлового фонду.
Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року - скасуванню, із залишенням в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23 липня 2020 року.
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, із Мурованокуриловецької селищної ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 363,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу.
При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню, суд враховує наступне.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 05 листопада 2020 року, із адвокатом Залокоцькою В. Д., акт № 1 прийому-здачі наданих послуг
від 10 листопада 2020 року, опис робіт (наданих послуг), квитанцію
від 05 листопада 2020 року про сплату ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 7 500 грн.
Згідно наданих документів правнича допомога складалась із: аналізу документів та юридичної консультації (вартість 2 000 грн); підготовки касаційної скарги (вартість 5 000 грн); підготовки клопотання про зупинення дії постанови апеляційного суду (вартість 500 грн).
Колегією суддів не встановлено підстав вважати неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для позивача, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, які були сплачені позивачем адвокату за аналіз документів, надання юридичної консультації та підготовку касаційної скарги.
Разом із тим, витрати в розмірі 500 грн, що сплачені за підготовку клопотання про зупинення дії постанови апеляційного суду, не можуть бути стягнуті із відповідача, оскільки у задоволенні вказаного клопотання ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року було відмовлено.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду