Постанова суду № 199/3189/18 від 01.09.2021 про витребування майна

Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 199/3189/18

провадження № 61-19027св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс", виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 15 липня 2020 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" (далі - ТОВ "Тулс"), виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (далі - ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району), про витребування майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення

АДРЕСА_1 . Зазначене нежитлове приміщення перебувало на балансі ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, яке було зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 13 вересня 1991 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27 листопада 1991 року

"Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів", яке доповнено рішенням Дніпропетровської міської ради

від 26 вересня 2001 року, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

Державна реєстрація права комунальної власності територіальної громади міста на вказане нежитлове приміщення № 71в проведена Дніпропетровським міським управлінням юстиції 10 липня 2013 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року, об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району, передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі

КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського район, однак на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі №38/5005/6637/2012 ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., яким, всупереч нормам чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення №71в, що розташоване на АДРЕСА_2 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу зазначеного майна, переможцем у яких визначено ТОВ "Тулс".

На підставі протоколу проведення біржових торгів 31 липня 2013 року між ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району та ТОВ "Тулс" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №71в. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району арбітражного керуючого

Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № 71в та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, у тому числі спірного майна, та визнано недійсним договір купівлі-продажу №5868 від 31 липня

2013 року, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим

ОСОБА_2 та ТОВ "Тулс".

Вказане нерухоме майно ТОВ "Тулс" було відчужено на користь

ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 31 липня 2013 року, який в свою чергу відчужив його за договором купівлі-продажу від 28 жовтня

2013 року ОСОБА_1 .

Враховуючи, що договір купівлі-продажу від 31 липня 2013 року, за яким

ТОВ "Тулс" набуло право власності на спірний об`єкт нерухомого майна визнано недійсним, вказане свідчить про вибуття майна поза волею власника, тобто Дніпропетровської міської ради.

Оскільки спірне нерухоме майно було відчужене ТОВ "Тулс", Дніпропетровська міськрада як власник спірного майна, яке вибуло з власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 71в, що розташоване на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що вимоги прокурора є обґрунтованими, виходячи виключно зі змісту статті 388 ЦК України, однак позивач звернувся до суду поза межами позовної давності, початок перебігу якої починається

21 травня 2013 року, коли ухвалою суду було встановлено припинення

із 14 серпня 2012 року повноважень Дніпропетровської міської ради як представника спірного майна. Враховуючи викладене, на день подачі позову 14 травня 2018 року спливла позовна давність для пред`явлення позову про витребування майна відповідно до вимог статті 388 ЦК України, що є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм статей 261, 387, 388 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушення норм статті 263 ЦПК України, без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 522/2110/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 761/7369/18, від 22 жовтня

2020 року у справі № 752/11904/17.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд помилився із датою початку перебігу позовної давності, оскільки, по-перше ухвала суду, на яку послався апеляційний суд була постановлена не 21 травня 2013 року, а 23 липня

2013 року, а по-друге ця ухвала не має має преюдиційного значення в цій справі, оскільки вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні скарги

КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" на дії ліквідатора Барановського О. М., розгляд господарським судом відбувався за іншого суб`єктного складу і скарга КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" мала інше обґрунтування, ніж скарга прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня

2018 року у справі № 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району було встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, що свідчить про його вибуття з володіння територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею. Лише після винесення господарським судом зазначеної ухвали прокурору та Дніпровській міській раді стало відомо про порушення права та про особу, яка його порушила, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відзиви на касаційну скаргу

У березні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

У березні 2021 року від Дніпровської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому міська рада погоджується із доводами скарги та просила задовольнити її у повному обсязі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 27 листопада 1991 року

від 26 вересня 2001 року, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Дніпро.

На підставі рішень Дніпропетровської міської ради від 27 листопада 1991 року та від 26 вересня 2001 року, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 08 липня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .

КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

На час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району в повному обсязі виконано не було.

На підставі вказаної постанови ліквідатором ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району призначено арбітражного керуючого Барановського О. В., яким, всупереч нормам чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення №71в, що розташоване на АДРЕСА_2 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу зазначеного майна, переможцем у яких визначено

ТОВ "Тулс".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня

2018 року у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

2013 року, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим

ОСОБА_2 та ТОВ "Тулс".

Вказане нерухоме майно ТОВ "Тулс" було відчужено на користь

2013 року ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі

№ 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду

від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження

№ 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Дніпровська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Дніпра, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Відповідно до статей 22, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Беручи до уваги те, що Дніпровська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення на сесії міської ради, а договір купівлі-продажу від 24 липня 2013 року, на підставі якого це майно вибуло з її володіння, 31 січня 2018 року визнано судом недійсним, відчуження майна відбулось поза волею територіальної громади м. Дніпро.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника без його волевиявлення, однак передчасно відмовили у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності.

В оцінці наявності підстав для застосування позовної давності Верховний Суд врахував таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Визначаючи початок перебігу позовної давності у справі, яка переглядається, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 369/6601/15-ц, відповідно до якого положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

Відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд не зазначив у судовому рішенні своїх висновків по суті заявлених позовних вимог, не дав оцінки обставинам, на які посилався перший заступник прокурора Дніпропетровської області в позовній заяві, доказам щодо дійсного порушення прав Дніпровської міської ради при відчуженні об`єкта нерухомого майна, що перебуває в комунальній власності, належним чином не зазначив, з якого часу ці порушення настали.

Зазначаючи про те, що Дніпровській міській раді стало відомо про відчуження спірного майна 23 липня 2013 року, коли було постановлено ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у справі

№ 38/5005/6637/2012, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Так, зазначеною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради відмовлено у задоволенні скарги на дії ліквідатора Барановського О. М. щодо визнання незаконним включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та зобов`язання виконати рішення Дніпровської міської ради від 02 грудня 2009 року та

від 02 березня 2011 року, шляхом передачі на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень, будівель, споруд).

Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що вказана ухвала не містить переліку нерухомого майна, включення якого до ліквідаційної маси підприємства-боржника оскаржувалося, а також відомостей про відчуження будь-якого нерухомого майна, належного підприємству-банкруту, що свідчить про передчасність висновку суду про те, що за наслідками розгляду цієї скарги Дніпропетровська міська рада мала можливість дізнатися про порушення власних прав щодо спірного майна.

Крім того, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що зазначене КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" є самостійною юридичною особою, яке на власний розсуд здійснює захист своїх прав та інтересів, у тому числі у судовому порядку,

а тому реалізація ним своїх процесуальних прав у справі

№ 38/5005/6637/2012 не може бути підставою для обмеження права на судовий захист майнових прав Дніпровської міської ради у цій справі. Також не надав оцінки доводам прокурора про те, що Дніпровська міська рада станом на 23 липня 2013 року не була учасником справи

№ 38/5005/6637/2012, її було залучено до участі у справі лише 12 квітня

2016 року, отже не перевірив належним чином обставини обізнаності міської ради до зазначеної дати.

Також суд апеляційної інстанції не врахував, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі

№ 38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЕЖП задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнані неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута певних об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі.

2013 року, укладеного між ліквідатором-арбітражним керуючим

ОСОБА_2 та ТОВ "Тулс".

Зазначений договір купівлі-продажу за своєю правовою природою не є нікчемним, а є оспорюваним правочином. Відповідно, правова оцінка його недійсності пов`язується саме з відповідними висновками рішення суду про таке, що є правомірним способом захисту цивільного права та інтересу. Саме з набранням таким судовим рішенням (про визнання такого правочину недійсним) законної сили і остаточним вирішення наведеного спору судами пов`язується спростування презумпції правомірності укладеного правочину та презумпції його чинності (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 199/8662/16).

Суд апеляційної інстанції не перевірив чи пов`язаний початок перебігу позовної давності з наведеними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою, сформульованою у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2018 року у справі

№ 38/5005/6637/2012 про визнання недійсним договору купівлі-продажу

від 31 липня 2013 року.

Від з`ясування зазначених обставин залежить правильне вирішення справи про витребування спірного нежитлового приміщення з володіння відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів позивача по суті заявлених ним вимог, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційної скарги та не дослідив наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

У разі, якщо суд дійде висновку про витребування земельної ділянки, то у цьому випадку слід оцінити наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

................

Перейти до повного тексту