Постанова
Іменем України
03 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 556/2062/17
провадження № 61-6095св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, Більськовільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2, на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 25 жовтня
2018 року у складі судді Поровського В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів:
Ковальчук Н. М.,Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом
до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним.
Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра - ОСОБА_6 . У визначений законом строк він звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Бенецької Р. Б. Після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину йому стало відомо про наявність заповіту, спадкоємцем за яким є племінниця покійної -
ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 вказував, що заповідачка, яка була його сестрою, була інвалідом ІІ групи, глухонімою та могла спілкуватися лише за допомогою мови жестів, проте при складанні заповіту у виконавчому комітеті Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області сурдоперекладача не було. Зазначав, що саме він весь час доглядав за сестрою, допомагав їй проводити ремонтні роботи та заготовляв дрова, і сестра жодного разу не повідомила йому про наявність заповіту на свою племінницю.
Зареєстрованим місцем проживання спадкодавиці було м. Рівне, що входить до Рівненського міського нотаріального округу. За таких обставин для посвідчення заповіту вона повинна була б звернутися до нотаріуса у
м. Рівному, а не до секретаря виконавчого комітету Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, що свідчить про невідповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства щодо його посвідчення.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити нікчемність заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_6 у виконавчому комітеті Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області секретарем Кречик Я. С. 03 травня 2012 року за реєстровим № 23.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області
від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні передбачені законом підстави для визнання заповіту нікчемним та належні докази того, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Суд також врахував, що наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що заповідачка, будучи глухонімою із встановленою ІІ групою інвалідності, все ж могла спілкуватися із працівниками Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, які посвідчували заповіт, таким чином, що вони її розуміли, у зв`язку з чим необхідності у залученні сурдоперекладача не було.
У селі Більська Воля, де проживала заповідач ОСОБА_6, відсутній нотаріус, тому заповіт був посвідчений уповноваженою особою місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 1251 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником -
ОСОБА_2, залишено без задоволення.
Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області
від 25 жовтня 2018 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога позивача зводиться до встановлення нікчемності заповіту з тих міркувань, що при його вчиненні не була дотримана передбачена законом форма.
Свідок ОСОБА_7, яка була присутня при посвідченні оскаржуваного заповіту, підтвердила, що останній був прочитаний заповідачкою вголос. Що стосується необхідності залучення сурдоперекладача, то судом встановлено, що потреби такої не виникало, оскільки попри наявність інвалідності, заповідачка могла розмовляти і чути в такій мірі, що її розуміли інші люди, зокрема працівники сільської ради, а наявні у неї дефекти мовленнєвого апарату дозволяли їй читати, писати і говорити.
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Проте жодних доказів на підтвердження такої невідповідності позивачем не було надано.
Крім того, позивач пропустив строк звернення до нотаріуса про прийняття спадщини і звертався до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 . Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у задоволенні позову було відмовлено, що свідчить про те, що позивач не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2, посилаючись
на неправильне застосування судами норм матеріального права
й порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, задовольнити позов повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем були надані необхідні докази: мовчазне спілкування із спадкодавицею, яка мала фізичні вади та відсутність спілкування спеціальною мовою жестів; порушення таємниці заповіту при його посвідченні; відсутність роз`яснень спадкодавці відповідних норм
ЦК України та відсутність зазначення про це у заповіті; відсутність встановлення осіб свідків; посвідчувальний напис не відповідає встановленій формі.
ОСОБА_1 зазначає, що існує невідповідність оспорюваного заповіту вимогам законодавства щодо його посвідчення, яка є наслідком визнання його нікчемним. Зауважує, що заповіт було вчинено з допомогою технічних засобів, і вголос спадкодавиця його не читала, що вказує на відсутність очевидного підтвердження, що їй був зрозумілий його зміст та вона з ним погодилася. Зазначає, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_6 є м. Рівне, а тому вона повинна була звертатися до нотаріуса у м. Рівне, а не до виконавчого комітету Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4, яка є представником ОСОБА_3, на касаційну скаргу ОСОБА_1,
у якому вона просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Володимирецького районного суду Рівненської області указану цивільну справу.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06 червня 2017 року № НОМЕР_1 .
Після її смерті відкрилась спадщина, на яку претендує ОСОБА_1,
як спадкоємець другої черги.
03 травня 2012 року ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого заповіла земельні ділянки, належні їй на праві власності, своїй племінниці -
ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки серії А-61 № 093624 ОСОБА_6 встановлено ІІ групу інвалідності з дитинства.
Заочним рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року у справі за позовом № 556/4084/17 позов
ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1, додатковий, терміном один місяць, строк для подання ним заяви до Володимирецької державної нотаріальної контори Рівненської області про прийняття спадщини за законом після смерті сестри - ОСОБА_6, яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1, який обчислюється з часу набрання рішенням суду законної сили.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, задоволено. Заочне рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року скасовано. У задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі
статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи
статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта
статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і
230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі №473/1878/19 (провадження № 61-20469сво19).
Частиною другою статті 1248 ЦК України передбачено обов`язкове дотримання необхідних вимог при посвідченні заповіту, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
При зверненні до суду із цим позовом про встановлення нікчемності заповіту ОСОБА_1 зазначав, що при його вчиненні не була дотримана передбачена законом форма, посилаючись при цьому на частину першу статті 1257 ЦК України.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя
статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є
будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Установивши, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо змісту та форми, посвідчений секретарем Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Кречик Я. С., яка була уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності обставин, які б могли свідчити про нікчемність заповіту, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що заповіт вчинено у неналежному місці, з огляду на те, що місцем проживання спадкодавиці було м. Рівне, і тому вона повинна була звертатися до нотаріуса у м. Рівне, а не до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, є необґрунтованими, і не спростовуюсь висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Як було встановлено судами та підтверджено позивачем, ОСОБА_6 останні роки свого життя проживала саме у с. Більська Воля Володимирецького району Рівненської області.
Можливість посвідчення заповіту уповноваженими особами органів місцевого самоврядування прямо передбачена статті 251 ЦК України, яка встановлює, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
У с. Більська Воля, де проживала заповідачка, відсутні державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси, а тому ОСОБА_6 мала право звернутися за посвідченням заповіту до посадової особи Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.
При вирішенні вказаної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду