ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/4702/2020
адміністративне провадження № К/9901/32486/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача - Калашнікової О.В.
суддів - Білак М.В., Жука А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Дмитра Анатолійовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Ральченка І.М., суддів: Бершова Г.Є., Катунова В.В.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. (далі-позивач, приватний виконавець) звернувся до суду із позовом до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (далі - відповідач, Департамент), у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні приватному виконавцю дозволу на реалізацію арештованої квартири за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності.
1.1. В обґрунтування позовних вимог приватним виконавцем зазначено, що Департамент перешкоджає примусовій реалізації майна боржника в межах виконавчого провадження шляхом не надання дозволу на реалізацію квартири, в якій зареєстрована неповнолітня особа.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. перебуває виконавче провадження №59132008 з примусового виконання виконавчого листа по справі №644/13077/13-ц, виданого 03 грудня 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
3. Боржником за вказаним виконавчим документом є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 ; стягувачем - ПАТ АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 23697280.
4. 16 травня 2019 року відкрито ВП №59132008 з виконання зазначеного виконавчого листа та накладено арешт на належне боржнику нерухоме майно: 4-кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки. Іпотекодержателем є ПАТ АБ "Укргазбанк" (далі- Квартира №101).
5. 24 травня 2019 року здійснено опис та арешт Квартири АДРЕСА_3 .
6. Згідно з Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова №12-0004211-2019 від 22 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано повнолітню особу: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню особу: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрована 24.01.2012 року).
7. З огляду на відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян ОСОБА_3 є донькою боржника та ОСОБА_2 .
8. Приватний виконавець звернувся до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з запитом щодо надання дозволу на реалізацію Квартири АДРЕСА_3 в установленому чинним законодавством України порядку. До запиту було надано низку матеріалів виконавчого провадження.
9. Листом від 10 січня 2020 року №92/0/202-19, що надійшов на адресу приватного виконавця 03 березня 2020 року, Департамент відмовив у наданні дозволу на реалізацію вказаної квартири, посилаючись на те, що така реалізація призведе до порушення житлових прав малолітньої ОСОБА_3 .
10. Вважаючи, що відмова Департаменту в наданні дозволу перешкоджає примусовій реалізації майна боржників та виконанні рішення суду, приватний виконавець подав до суду цей позов.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2020 року позовні вимоги залишено без задоволення.
12. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
13. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встанови, що спірні правовідносини мають приватно-правовий характер. При цьому, право позивача на звернення до адміністративного суду із даними позовними вимогами не закріплено у жодному нормативно-правовому акті, а тому позивач у цій справі не має права на звернення до суду. Суд апеляційної інстанції констатував, що даний спір не відноситься до компетенційних, оскільки в цьому випадку не вирішувалось питання щодо розмежування компетенції між приватним виконавцем та Департаментом.
14. Також суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №337/2021/17 (2-а/337/159/2017), від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11456/18, від 20 січня 2021 року у справі № 808/2135/18, від 31 березня 2021 року у справі №260/1736/20.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
15. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанцій, приватний виконавець звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині закриття провадження у справі і постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
16. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, підставою для відкриття стало оскарження процесуального рішення та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення норм процесуального права в частині закриття провадження у справі.
17. В обґрунтування касаційної скарги, приватний виконавець вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо приватноправового характеру спірних правовідносин між Департаментом приватним виконавцем, оскільки такий спір носить публічно-правовий характер. Скаржник наголошує на тому, що приватний виконавець є суб`єктом владних повноважень, який в даному випадку, реалізовуючи свої законні повноваження та діючи в межах норм чинного законодавства України, звернувся до відповідача із запитом щодо надання дозволу на реалізацію арештованої квартири в межах відповідного виконавчого провадження з метою примусового виконання судового рішення, а відмова відповідача перешкоджає звернути стягнення на нерухоме майно боржника і виконати судове рішення.
18. На думку скаржника, не закріплення у жодному нормативно-правовому акті права виконавця на оскарження рішення органу опіки та піклування щодо відмови у наданні дозволу не свідчить про відсутність такого права взагалі. В даному випадку інтерес приватного виконавця полягає у виконанні судового рішення та отриманні після цього основної винагороди відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Водночас, відмова Департаменту в наданні дозволу в наданні дозволу перешкоджає примусовій реалізації майна боржника, та порушує право стягувача на своєчасне та повне виконання судового рішення.
19. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).
21. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.
22. Приватний виконавець подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у листопаді 2020 року.
23. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.
24. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
25. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту майнових інтересів позивача під час виконання у примусовому порядку судового рішення.
26. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із таким висновком з огляд на наступне.
27. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
28. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
29. Спірні правовідносини виникли між приватним виконавцем та Департаментом служби у справах дітей Харківської міської ради щодо відмови у наданні приватному виконавцю дозволу на реалізацію арештованої квартири під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні.
30. У касаційній скарзі приватний виконавець наголошував, що звернувся до суду із цим позовом до Департаменту як суб`єкт владних повноважень.
31. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
32. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).
33. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
34. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
35. У свою чергу, колегія суддів зазначає, що після надходження на виконання рішення суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
36. Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси інших осіб.
37. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №520/7497/2020.
38. Таким чином, приватний виконавець, здійснюючи виконавчі дії, виступає як суб`єкт владних повноважень, виконуючи делеговані державою повноваження.
39. Частина четверта статті 5 КАС України визначено право суб`єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду у випадку визначеному законодавством.
40. Пунктом 8 статті 4 КАС України передбачено, що позивачем у адміністративних справах може бути суб`єкт владних повноважень, який звертається на виконання своїх повноважень.
41. Повноваження виконавців передбачені статтею 18 Закону № 1404-VIII. Проте, вказаною нормою не визначено повноважень приватного виконавця оскаржувати до суду рішення органу опіки і піклування щодо відмови у наданні дозволу для реалізації нерухомого майна.
42. Окрім того, відповідно до приписів статті 19 КАС України, між суб`єктами владних повноважень також можуть виникнути спору з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
43. Однак, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, в даному випадку звернення позивача до суду не було спрямовано на вирішення питання про розмежування компетенції між Департаментом та приватним виконавцем, а тому цей спір не є компетенційним.
44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
45. Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.
46. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
47. Колегія суддів наголошує, що при застосуванні висновків Верховного Суду суди першої та апеляційної інстанцій повинні орієнтуватись на подібність спірних правовідносин із правовідносинами, відносно яких викладені такі висновки.
48. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд наголошує на безпідставності застосування апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №337/2021/17 (2-а/337/159/2017), від 16 вересня 2020 року у справі № 826/11456/18, від 20 січня 2021 року у справі № 808/2135/18, від 31 березня 2021 року у справі №260/1736/20, оскільки правовідносини, які виникли в цих справах, не є подібними до спірних правовідносин через відмінність суб`єктного складу. У зазначених судових рішеннях правовідносини виникли між фізичною особою, що має відповідні права на нерухоме майно, та органу опіки і піклування щодо не надання дозволу для реалізації цього майна.
49. Частинами першою, четвертою статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
50. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у цій справі, проте порушив вимоги статті 242 КАС України, застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду не у подібних правовідносинах, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на правові висновки Верховного Суду.