1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа №360/3096/20

адміністративне провадження № К/9901/20191/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 360/3096/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року (головуючий суддя Ірметова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді Мельнікова Л.В., Бегунець А.О.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної, додаткової соціальної відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років;

1.2. стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за не використані дні основної, додаткової відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років, при звільненні у сумі 32986,44 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, з урахуванням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 по справі 812/973/17 та наказу ГУНП в Луганській області від 24.02.2020 року №167 о/с, позивач звільнений 10.05.2019 і рахується таким, що перебував на службі в Національній поліції, бо за весь час перебування на службі, позивачу сплачено середній заробіток. Вважає, що має право на грошову компенсацію за невикористані у 2016-2019 роках основну, додаткову відпустки за вислугу років та додаткову соціальну відпустку як учасник бойових дій, оскільки не реалізував своє право на їх отримання, за період з 15.01.2016 по 10.05.2019 (дату фактичного звільнення згідно наказу №167 о/с від 24.02.2020).

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач у період з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року фактично не працював, за ним лише зберігалося місце роботи, за затримку видачі трудової книжки на користь позивача стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України. Права позивача на отримання компенсації за невикористані відпустки не порушено з боку відповідача.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову повністю.

4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

4.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про помилковість, на його думку, висновків судів попередніх інстанцій, що у спірному періоді він не працював, тому не має право на відпустку, оскільки суди вказали, що за ним у цей час зберігалася посада/місце роботи.

4.3. Вказує, що не працював з січня 2016 року по травень 2019 року через порушення з боку відповідача, що позбавило його не лише можливості працювати, а і використати право на відпочинок.

4.4. Також вважає помилковими висновки судів про те, що він не поновлювався на посаді, оскільки він за рішенням суду, яке вступило у законну силу, визнаний таким, що звільнений з 19.05.2019 року, і поновлювати його не потрібно. Про нову дату звільнення вчинено відповідний запис у його трудовій книжці.

4.5. На думку позивача, зміна дати звільнення та виплатою середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки означає поновлення його у всіх порушених раніше правах, а також те, що він має право за цей період на основну відпустку та додаткову відпустку як учасник бойових дій.

5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову в означеній частині та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Позивач проходив службу в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області.

7. Позивач має статус учасника бойових дій.

8. Наказом ГУНП в Луганській області від 14 січня 2016 року № 7 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України "Про Національну поліцію", підстава: наказ ГУНП від 30 грудня 2015 року № 311.

9. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі № 812/973/17, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.

10. За заявою позивача від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року.

11. 14 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання інформації стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

12. Листом від 03.08.2020 №2685/111/19-2020 позивача повідомлено, що згідно інформації наданої Міловським ВП ГУНП, ОСОБА_1 не відпрацьовано жодного повного місяця, а відповідно дні невикористаної відпустки відсутні, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки немає. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначено, що зі змісту частини першої статті 92 Закону України "Про Національну поліцію" у вказаному Законі йдеться лише про щорічні чергові оплачувані відпустки, а тому у частині десятій статті 93 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку. Тобто, поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення "щорічну чергову оплачувану відпустку". Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачено. На підставі вищенаведеного, здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додатку відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки неможливо.

13. Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

3. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

5. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

6. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

7. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

8. Закон України "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

9. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

10. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

11. Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

12. Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

13. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

14. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

15. Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

16. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

17. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

18. Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

19. Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

20. Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

21. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

22. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

23. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

24. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

25. Cтаттею 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

26. На підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

27. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

28. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.


................
Перейти до повного тексту