ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа №569/10352/16-а
адміністративне провадження №К/9901/18574/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В. провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа - Рівненська обласна рада про визнання дій протиправними та скасування незаконних рішень, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М., Мацького Є.М. від 16.05.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивачка) звернулася з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі у тексті цієї постанови також Управління, відповідач), третя особа - Рівненська обласна рада (далі у тексті цієї постанови також Облрада), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- визнати протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, дії Управління щодо скасування безтермінового статусу "Члена сім`ї загиблого" ОСОБА_1 та анулювання посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.09.2004;
- скасувати рішення комісії Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому створеної для розгляду питань, пов`язаних зі встановленням статусу члена сім`ї загиблого, померлого ветерана війни згідно Закону України "Про захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 14.08.2014, протокол №1229.3 (далі - спірне, оскаржуване рішення);
- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому компенсувати позивачу усі невиплачені та не відшкодовані пільги за період від прийняття незаконних рішень і до моменту виконання рішення суду, а саме 8088,44 гривень.
2. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивачка посилалася на те, що статус члена сім`ї загиблого отримано нею правомірно і встановлено їй пожиттєво, а тому відповідач, на її думку, не мав ані підстав, ані повноважень для прийняття спірного рішення і анулювання такого статусу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 27.01.2017 позов задоволено.
4. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, під час розгляду цієї справи у суді, не зазначив, які саме документи, що подавались позивачкою на розгляд комісії при встановленні їй відповідного статусу, не відповідають нормам статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
5. За висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що статус позивачки був встановлений, вона не була зобов`язана повторно доводити свою належність до відповідної категорії осіб. За наявності сумнівів саме відповідач або інша особа була зобов`язана довести протилежне.
6. За таких обставин, суд дійшов висновку, що рішення комісії Управління, оформлені протоколами в частині скасування статуту "Члена сім`ї загиблого" та анулювання посвідчення позивачки і припинення виплати пільг прийнято з порушенням норм закону.
7. Крім того, судом взято до уваги доводи позивачки про те, що жодними нормативними актами відповідачу не надано право скасовувати видане їй безтермінове посвідчення; визнавати її особою, що не має права особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
8. Посилаючись на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7рп/2009 (справа №1-9/200921 про скасування актів органів місцевого самоврядування), суд першої інстанції відзначив, що, як встановлено судовим розглядом справи, на підставі попередньо прийнятого рішення Управлінням було надано позивачці статус "Член сім`ї загиблого", тобто вона набула суб`єктивних прав і заперечувала проти припинення цих відносин, а тому самостійне скасування органом місцевого самоврядування свого рішення є порушенням прав позивачки.
9. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного від 16.05.2017 прийняту судом першої інстанції постанову скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
10. Приймаючи таку постанову, апеляційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не вирішив питання чи взагалі надавав наявний висновок компетентного органу про пов`язаність захворювання померлого військовослужбовця із виконанням обов`язків військової служби або підтвердження його одержання в період проходження військової служби правові підстави для отримання позивачами статусу "Члена сім`ї загиблого".
11. Апеляційний суд звертав увагу й на те, що у справі відсутні докази того, що ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
12. Суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні посилався на висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом України у постановах від 06.11.2013 (справа №21-377а13), 30.09.2014 (справа №21-239а14), 20.01.2015 (справа №21-528а15), та інших.
13. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до пункту 13-1 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, в разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення.
14. З огляду на це, апеляційний суд визнав безпідставними посилання позивачки на відсутність у відповідача права вилучати видане їй посвідчення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням апеляційного суду, позивачка подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.10.1967, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про шлюб, виданим 21.10.1967.
17. Позивач повторно в шлюбі не перебувала та шлюб з ОСОБА_2 не розривала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у віці 62 років помер.
18. З дослідженої в судовому засіданні постанови №432 14 військово-лікарської комісії Західного оперативного командування вбачається, що захворювання: "ішемічна хвороба серця, вінцева недостатність І ст., Атеросклероз аорти, вінцевих артерій. Атерослеротичний кардіосклероз, НІ", підтверджене даними медичної книжки за період служби ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, яке в подальшому призвело до розвитку "Церебрального атеросклероза", що згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 явилося причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби. Підстава: протокол №31 від 23.07.2004.
19. З довідки від 15.06.2004 №ХТ-8659, виданої Рівненським обласним військовим комісаріатом, убачається, що позивачка є вдовою ветерана військової служби відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" від 24.03.1998 №203/98-ВР (із змінами та доповненнями за №2373-ІІІ від 05.04.2001).
20. 06.09.2004 ОСОБА_1 видано безтермінове посвідчення "Члена сім`ї загиблого" серії НОМЕР_1 відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Управлінням праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому.
21. 14.08.2014 рішенням комісії Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому встановлено неналежність позивача ОСОБА_1 до осіб на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнано недійсним посвідчення "Члена сім`ї загиблого" серії НОМЕР_1 від 06.09.2004, припинено з 01.09.2014 надання пільг, передбачених статтею 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
22. Позивачка вважає оскаржуване судове рішення таким, що ухвалене усупереч законним правам та інтересам особи, з порушенням принципу верховенства права, законності, норм матеріального та процесуального права.
23. На підтримку такої позиції позивачка наводить аргументи про те, що суд апеляційної інстанції надав помилкову оцінку нормам матеріального права в частині того, що у неї нібито був обов`язок повторно доводити свою належність до числа осіб, які можуть мати статус "член сім`ї загиблого", а також щодо необхідності вирішення у цій справі питання про правомірність набуття нею такого статусу. Окрім цього, позивачка наголошує, що суд апеляційної інстанції неналежно оцінив докази у справі та норми законодавства.
24. Посилається позивачка й на постанову Верховного Суду України від 08.11.2016 у справі №569/23009/13-а, яка, на її переконання, свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у цій справі.
25. Вказує ОСОБА_1 і про те, що, на її думку, підстав для перегляду пожиттєво встановленого їй статусу чинне законодавство не містить, за винятком випадку, коли особа, яка має такий статус, одружилася вдруге.
26. Скаржниця також зазначає і про те, що спірне рішення Управління прийнято з порушенням її права на участь у прийнятті такого рішення, однак це не враховано судом апеляційної інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
28. Цією ж статтею визначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
29. За приписами частини першої статті 18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
30. На виконання вищевказаної норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни.
31. Абзацом першим пункту 2 цього Положення визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
32. Пунктом 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни передбачено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім`ї загиблого".
33. "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни).
34. Згідно з приписами пункту 13-1 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, який був чинний станом на час видання позивачці спірного посвідчення, у разі виникнення підстав, за якими особа втрачає право на статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", видане їй раніше посвідчення вилучається уповноваженим на видачу посвідчень органом, з повідомленням органу, який видав таке посвідчення.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
35. Зміст статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дає підстави для висновку, що чинність цього Закону поширюється, зокрема, на сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.
36. Суд апеляційної інстанції встановив, що чоловік позивачки ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, так, пов`язаного з проходженням військової служби, однак, з документів, на підставі яких ОСОБА_1 було встановлено статус "члена сім`ї загиблого", не вбачається, що таке захворювання одержано ОСОБА_2 в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.
37. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для надання позивачці статусу "члена сім`ї загиблого".
38. Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги про те, що відповідач не мав повноважень на перегляд встановленого за позивачкою статусу і вилучення у неї відповідного посвідчення, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом розглядалась справа (№824/32/19-а), предмет спору у якій, як і справі, що розглядається, також був пов`язаний з оскарженням рішення органу соціального захисту населення стосовно припинення надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та дії посвідчення, виданого відповідно до цього Закону.
39. До висновку про правомірність такого рішення дійшли суди першої та апеляційної інстанцій у справі №824/32/19-а, з якими погодився й Верховний Суд, розглядаючи цю справу в касаційному порядку.
40. У вищенаведеній справі Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 (пункти 19, 20) зазначав, що, зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі"). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97) (пункт 71).
41. За висновком Верховного Суду у справі №824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння позивачу статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.
42. Верховний Суд підкреслює і те, що відповідно до пунктів 7, 13-1 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни Управління є тим органом, який уповноважений на видачу посвідчень й мав повноваження вилучити видане раніше позивачці посвідчення.
43. Вилучення посвідчення, яке у розумінні пункту 2 цього Положення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації, унеможливлює надання ОСОБА_1 таких пільг і компенсацій з дати вилучення посвідчення, що узгоджується з вимогами законодавства.
44. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Управління, приймаючи спірне рішення, яким встановлено неналежність позивача до осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", визнано недійсним посвідчення "Члена сім`ї загиблого" та припинено надання пільг, передбачених статтею 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, й прав позивачки не порушило.
45. Колегія суддів не може взяти до уваги посилання позивачки на постанову Верховного Суду України від 08.11.2016 у справі №569/23009/13-а, оскільки цією постановою було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень касаційного суду у яких хоча і йшлося про застосування одних і тих самих норм матеріального права, але різне вирішення справ ґрунтувалось на відмінних між собою фактичних обставинах, правильність встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Зазначене не дало можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
46. Тобто, постанова Верховного Суду України від 08.11.2016 у справі №569/23009/13-а не містить висновку про застосування норм матеріального права.
47. За таких обставин Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення цього позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, а ухвалене ним судове рішення є законним та обґрунтованим і, як наслідок, скасуванню не підлягає.
48. Доводи ж касаційної скарги таких висновків не спростовують і не містять належних, вагомих і переконливих обґрунтувань, які б давали підстави вважати інакше та ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
49. Посилання у касаційній скарзі позивачки на порушення Управлінням її права на участь у прийнятті спірного рішення критично оцінюється колегією суддів, оскільки такий аргумент не конкретизує, які саме норми і яких законів та/або підзаконних нормативно - правових актів передбачають обов`язкову участь (повідомлення) особи у розгляді питання, визначеного оскаржуваним рішенням, й були порушені відповідачем.
50. При цьому, судовим розглядом цієї справи, у тому числі у суді касаційної інстанції, підтверджено відсутність правових підстав для видання позивачці посвідчення "Члена сім`ї загиблого" станом на час його отримання ОСОБА_1 у 2004 році, а тому її участь при розгляді цього питання відповідачем не могла вплинути на правомірність спірного рішення й ці обставини не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору, не впливають на висновки судів попередніх інстанцій, які ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
51. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
52. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.
53. Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 350, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,