ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 819/60/18
адміністративне провадження № К/9901/58271/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №819/60/18 (876/3421/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 (головуючий суддя Коваль Р.Й., судді: Гуляк В.В., Судова-Хомюк Н.М.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2017 №№ 66583-13, 66584-13, 66585-13, 66586-13, 66587-13, 66588-13, 66589-13, 66590-13, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 позовні вимоги задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі №819/60/18 (876/3421/18).
В обґрунтування касаційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень) позивач, посилаючись на висновок Верховного Суду у постанові від 01.02.2021 у справі №520/1150/19, зазначає, що не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки судом не з`ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. Як вважає позивач, відповідач приймаючи оскаржувані рішення, зобов`язаний враховувати вимоги положень статті 266 Податкового кодексу України, зокрема, судом першої інстанції вірно застосовано підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 цієї статті, та визначено, що не є об`єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості, при цьому перелік видів таких будівель не є вичерпним. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Позивач, посилаючись на приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, зазначає, що контролюючим органом помилково віднесено належні їй нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку. На переконання позивача, право на отримання пільги з податку законодавець не пов`язує з видом власності на цей об`єкт, а відтак, таким правом користуються як юридичні, та і фізичні особи. Належні позивачу будівлі промисловості, відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Крім того, позивачем заявлено клопотання про передачу справи №819/60/18 (876/3421/18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивуючи заяву позивач зазначає, що різні правові позиції судів зумовили різне застосування й тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Неєдиний правовий підхід в аналогічних спірних правовідносинах спостерігається у різних судах адміністративної юрисдикції, що здійснюють свою діяльність на території України.
Ухвалою суду від 19.09.2019 розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №819/60/18 (876/3421/18) відкладено до розгляду касаційної скарги позивача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у цій справі.
Разом з тим, на адресу суду надійшло клопотання позивача, у якому ОСОБА_1 просить залишити заяву про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду без розгляду.
Також, позивач звернулась до суду з заявою про зупинення дії та зупинення виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №819/60/18(876/3421/18).
У свою чергу, податковий орган надіслав до суду відзив на касаційну скаргу. Відповідач вказує, що не погоджується з доводами позивача. Позивач вважав, що належна йому будівля є промисловою будівлею, до якої застосовується підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Втім, на думку відповідача, не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об`єкту промисловості є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України; застосування підпункту "є" можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Зокрема в межах спірних правовідносин, наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення. Як зазначає відповідач, класифікація ДК 018-2000 доводить, що використаний у статті 266 Податкового кодексу України термін "будівлі промисловості" має застосовуватись виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами різних галузей. Зазначена позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2461/17. З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім іншого, відповідачем заявлено клопотання про заміну сторони у справі її правонаступником, а саме Головне управління ДФС у Тернопільській області - Головним управлінням ДПС у Тернопільській області.
Ухвалою від 06.09.2021 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 07.09.2021.
Враховуючи положення частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України згідно вимог якої, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив, Суд вбачає підстави клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником задовольнити.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (арк. справи 19-30), та Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (арк. справи 31-39) позивач є власником об`єктів нежитлової нерухомості, а саме:
будівля, склад металу, загальною площею 1769,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, заготовча майстерня, загальною площею 906,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, цех по виробництву металочерепиці та профнастилу з складськими приміщеннями, загальною площею 1769,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, прохідна, загальною площею 20,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, колірний цех, загальною площею 681,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, арматурний цех, загальною площею 97,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, трансформаторна станція, загальною площею 55,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
будівля, адмінбудинок, загальною площею 473 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
31.10.2017 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Ф" за податковий період - 2016 рік (арк. справи 11-18):
№66583-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 279,73грн.;
№66584-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 6517,94грн.;
№66585-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 1339,42грн.;
№66586-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 12490,19грн.;
№66587-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 9385,56грн.;
№66588-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 760,66грн.;
№66589-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 24382,33грн.;
№66590-13, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 17121,65грн.
За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін (арк. справи 40-41).
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції посилався на положення підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, яким визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складських приміщень промислових підприємств. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Як встановлено судом, позивач є власником нежитлових будівель, що зазначені у переліку об`єктів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України як такі що не є об`єктом оподаткування.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Як вважав суд, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що використаний у цьому Кодексі термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей, тому застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2676/17. Зважаючи на зазначене, спірні об`єкти, які на праві власності належать позивачу, не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки перебувають у власності фізичної особи, а не промислових підприємств.
Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, з урахуванням наступного.
У справі, що розглядається спірним є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд посилався на правовий висновок Верховного Суду, що висловлений у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2676/17. Вказану позицію також викладено податковим органом у відзиві на касаційну скаргу.
Як вбачається, у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 зроблено висновок, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей. Буквальний аналіз підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому, на думку Верховного Суду у згаданій постанові, законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Верховний Суд у складі суддів судової падати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 вважав, що наявні підстави для відступлення у частині від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові Суду від 15.05.2018.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
На думку Суду, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
Суд вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
З урахуванням наведеного, відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 (справа №820/3556/17), застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлових будівель:
склад металу - згідно ДК 018-2000, група (125) "Будівлі промислові та склади", клас (1252) "Резервуари, силоси та склади";
заготовча майстерня - відповідно до ДК 018-2000, група (125) "Будівлі промислові та склади" клас (1251) "Будівлі промислові";
прохідна - відповідно до ДК 018-2000, група (122) "Будівлі офісні", клас (1220) "Будівлі офісні";
адмінбудинок - відповідно до ДК 018-2000, група (122) "Будівлі офісні", клас (1220) "Будівлі офісні";
трансформаторна підстанція - не є об`єктом оподаткування відповідно до ДК 018-2000, розділ II "Інженерні споруди", група (221) "Магістральні трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі", клас (2214) "Магістральні лінії електропередач";
колірний цех, цех по виробництву металочерепиці та профнастилу з складськими приміщеннями, арматурний цех - зазначені у переліку об`єктів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України як такі що не є об`єктом оподаткування - цехи.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна, проте зазначені об`єкти необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, не повинен нараховуватись та сплачуватись.
З урахуванням викладеного, Суд вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Разом з тим, касаційний суд зауважує про помилковість висновку суду першої інстанції, згідно якого, податкові повідомлення-рішення прийняті без дотримання принципу стабільності, визначеного підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, оскільки рішення органу місцевого замоврядування, яким внесено зміни до місцевих податків і зборів на 2017 рік, було прийнято в 2017 році, тому контролюючий орган мав право визначити податкові зобов`язання щодо сплати цього виду податку на наступний бюджетний період - 2018 рік.
У свою чергу, апеляційний суд правильно відзначив, що рішення органу місцевого самоврядування на 2017 рік ніякого відношення до спірних правовідносин не має, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за податковий період - 2016 рік.
Водночас, Суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про зупинення дії, зупинення виконання судового рішення, з огляду на положення частини першої статті 375 КАС України, згідно якої суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку, оскільки за наслідками касаційного провадження розгляд справи закінчено.
Керуючись статтями 52, 345, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -