ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 807/1419/16
адміністративне провадження № К/9901/65507/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №807/1419/16 (876/11138/17) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виноградівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 (головуючий суддя Гуляк В.В., судді: Коваль Р.Й., Судова-Хомюк Н.М.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Виноградівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 позовні вимоги задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 та залишити в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2017.
За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді визначено суддю Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №807/1419/16 (876/11138/17).
Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 справу прийнято до провадження, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 07.09.2021.
В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки судом не з`ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. Як вважає позивач, відповідач приймаючи оскаржуване рішення зобов`язаний враховувати вимоги положень підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України. Як наголошує позивач, середньоринкова вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Відповідно до даних, розрахованих калькулятором на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, його середня ринкова вартість є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, відповідачем не надано жодних підтверджуючих документів, які визначають середньоринкову вартість автомобіля, що належить позивачу. Отже, податковим органом при винесенні спірного рішення неправомірно визначено зобов`язання зі сплати транспортного податку. Позивач просить скасувати рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У запереченні на касаційну скаргу податковий орган зазначив, що позивач є платником транспортного податку у 2016 році, оскільки його автомобіль є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 позивачу на праві власності належить автомобіль INFINITI QX70 2014 року випуску, об`ємом двигуна 3696 cм.куб. (а.с.11).
Виноградівською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 29.06.2016 №71386-17, яким визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 гривень за 2016 рік.(а.с. 10).
Позивач, не погодившись з вказаними рішеннями податкового органу щодо необхідності сплати ним транспортного податку, звернувся з позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів, що відповідач отримав будь-який розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку. Натомість, за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, та не спростованим відповідачем, вартість автомобіля є меншою 750 розмірів мінімальної заробітної плати. З урахуванням вищевикладеного, транспортний засіб позивача не підпадає під визначення об`єкта оподаткування, згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не є правомірним, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Натомість, апеляційний суд вважав, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки позивачем не надано належних доказів про те, що вартість розглядуваного автомобіля INFINITI QX70, 2014 року випуску, об`ємом двигуна 3696 cм.куб., становила менше 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
З 01.01.2016 набрав чинності Закон України,,Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909-VІІІ (далі - Закон № 909-VІІІ), згідно з яким підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено у такій редакції:,,Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".
Пунктом 4 розділу ІІ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ визначено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України,,Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Пунктом 7 розділу ІІ,,Прикінцеві положення" Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378грн. (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"). Відтак, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1ʼ033ʼ 500грн.
Відтак, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1ʼ 033ʼ 500грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку N403).
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п. 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункту 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Як вбачається з наданих позивачем документів, відповідно до роздруківки з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, і вартість авто INFINITI QX70 2014 року випуску, об`ємом двигуна 3696 cм.куб. становить 788358,75грн., (а.с. 48-50), натомість податком повинні обкладатись транспортні засоби, вартість яких становить понад 750 розмірів заробітної плати, а саме 1ʼ 033ʼ 500,00грн.
Вказана вартість автомобіля розрахована за формулою, вказаною в Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403. Коефіцієнти коригування ринкової вартості транспортних засобів наведені в методиці визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України №66 від 18.02.2016.
У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що належний позивачу автомобіль є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році за ознакою його вартості, відтак, судом взято до уваги вартість вказаного автомобіля із роздруківки з офіційного сайту Мінекономрозвитку.
Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що вартість автомобіля позивача перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Не надано доказів того, що відповідач отримав розрахунок вартості автомобіля позивача від Мінекономрозвитку. Натомість за розрахунком позивача, здійсненим у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, та не спростованим відповідачем, вартість належного їй автомобіля становить менше суми 1ʼ 033ʼ 500грн.
Як вбачається, відповідачем до матеріалів справи як до суду першої інстанції, так і під час апеляційного її розгляду не надано жодного доказу розрахунку вартості автомобіля у відповідності до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66 та одночасно не надано доказів того, що середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (підпункт 267.2.1 пункту 267 статті 267 Податкового кодексу України).
Отже, оскільки середньоринкова вартість транспортного засобу, належного позивачу, є меншою ніж 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (1ʼ 033ʼ 500,00грн.), то належний позивачу автомобіль не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, нарахування відповідачем позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2016 році є протиправним.
Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.
Таким чином, межі повноважень податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. У свою чергу, інформації, яка б підтверджувала правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідач не надав.
З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
Відповідно до частин першої та другої статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Частиною четвертою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) встановлено, що суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Як визначено частиною четвертою статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання.
За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -