ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 804/3101/18
адміністративне провадження № К/9901/64857/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №804/3101/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 (суддя Олійник В.М.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2018 (головуючий суддя Малиш Н.І., судді: Баранник Н.П., Щербак А.А.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №11064964 від 21.12.2017 зі сплати транспортного податку за 2017 рік та податкового повідомлення-рішення №1245306 від 26.03.2018 зі сплати транспортного податку за 2018 рік.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2018, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2018 відкрито касаційне провадження у справі №804/3101/18.
Ухвалою суду від 06.09.2021 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 07.09.2021.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального і матеріального права. Як зазначає позивач, застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону України №1791-VIII від 21.12.2016) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2017 році. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
У свою чергу, відповідачем подано відзив на касаційну скаргу. Податковий орган вказує, що у спірних правовідносинах обов`язок зі сплати транспортного податку був встановлений ще положеннями Закону України від 28.12.2014 №71-VIII та існував відповідно з дати набрання чинності нормативно-правовим актом і платник податків мав бути обізнаний з зазначеними обставинами. Крім того, норми Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, Закону України від 24.12.2015 №909-VIII, Закону України від 21.12.2016 №1797-VIII та приписи статті 267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, дії не втратили, а відтак є чинними. Також, відповідач звертає увагу на незмінність розміру податкового обов`язку у спірних правовідносинах, який згідно з Законами України від 28.12.2014 №71-VIII, від 24.12.2015 №909-VIII, від 21.12.2016 №1797-VIII дорівнював 25000грн. З урахуванням викладеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником транспортного засобу марки Аudi модель SQ 7, 2017 року випуску, об`ємом циліндрів двигуна 3956 куб. см., дизель, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
21.12.2017 Головним управлінням ДФС в Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення від 21.12.2017 №11064964, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з транспортного податку в розмірі 4166,67грн. за 2017 рік, з урахуванням того, що позивач набула право власності на автомобіль у листопаді 2017 року.
26.03.2018 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №1245306, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з транспортного податку в розмірі 25000,00грн. за 2018 рік.
Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернулась з позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди посилались на те, що з набранням чинності положеннями Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України №1791-VІІІ від 21.12.2016 та рішенням органу місцевого самоврядування щодо об`єкта оподаткування, власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, є платниками транспортного податку. Беручи до уваги вищевикладене, суди дійшли висновку про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов`язання з транспортного податку у 2017 році з урахуванням змін, внесених до об`єкта оподаткування, та про обов`язок платників податку щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
01.01.2015 чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок.
Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
При цьому, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, внесено зміни до Податкового кодексу України, у зв`язку з чим підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України викладено в новій редакції.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального.
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України, є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з положеннями пункту 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст.267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об`єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що з набранням чинності вказаними положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України №1791-VІІІ від 21.12.2016 щодо об`єкта оподаткування), власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, є платниками транспортного податку.
Постановою Кабінету Міністрів України за №66 від 18.02.2016 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 №403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).
За пунктом 4 Методики, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку.
В силу пункт 11 Методики, коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни автомобілів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових автомобілів.
Згідно з пунктом 12 Методики, коефіцієнт коригування ринкової ціни автомобілів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу автомобілів. У разі, коли фактичний середньорічний пробіг автомобілів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункти 13, 14 Методики).
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01.01.2017 становить 3200 гривень.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі з 1 січня - 3723грн.
З матеріалів справи слідує, що згідно баз даних, які надані Мінекономрозвитку, органами внутрішніх справ та акумулюються в базах даних податкового органу середньоринкова вартість транспортного засобу ОСОБА_1 становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної, і відповідно вказаний автомобіль є об`єктом оподаткування. Згідно даних Мінекономрозвитку така вартість становить 3ʼ 365ʼ 803,46грн., що підтверджується наданим податковим органом витягом з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку.
Оскільки позивач набула право власності на автомобіль 09.11.2017, тому на підставі підпункту 267.6.5 пункту 267.6 статті 267 ПК України позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку, починаючи з листопада 2017 року.
Як вважав позивач, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (в редакції Закону України №1791-VІІІ від 21.12.2016 року) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2017 році.
Втім, такі висновки є помилковими, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Відповідно до пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.
Згідно пунктом 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" № 1791-VІІІ від 20.12.2016 року встановлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 123, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пунктом 12.5 статті 12 ПК України вимоги щодо оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), не поширюються на прийняті органом місцевого самоврядування на виконання закону України №1791-VІІІ від 20.12.2016 рішення про встановлення місцевих податків на 2017 рік.
Таким чином, з набранням чинності вказаними положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України №1791-VІІІ від 21.12.2016 та рішенням органу місцевого самоврядування власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року, є платниками транспортного податку.
Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в апеляційній та касаційній скаргах, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. У касаційній скарзі позивач наголошує про дотримання принципу стабільності, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України та зазначає, що транспортний податок не може бути визнаний обов`язковим до сплати у 2017 році, адже місцева рада прийняла і офіційно оприлюднила рішення після 15.06.2017.
Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
Слід враховувати, що цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 345, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -