ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 926/1392/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Шелест М. В.,
позивача - не з`явилися,
відповідачів - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Желік М. Б., Скрипчук О. С.) у справі
за позовом керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада
до Управління культури Чернівецької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп"
про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання природного газу та стягнення коштів до бюджету у сумі 272 855,70 грн,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У червні 2020 року керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Управління культури Чернівецької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" (далі - ТОВ "Укртранссервіс-груп") про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання природного газу від 29.01.2018 № 17-373 (далі - договір від 29.01.2018) та стягнення в дохід міського бюджету 272 855,70 грн, з підстав того, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", тому підлягають визнанню недійсними у судовому порядку, а спірні кошти як надмірно сплачені у зв`язку зі збільшенням ціни на газ внаслідок укладення цих додаткових угод підлягають поверненню в дохід місцевого бюджету.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.10.2020 (суддя Тинок О. С.) позов задоволено повністю. Судове рішення аргументоване наявністю правових підстав для визнання спірних додаткових угод недійсними як таких, що укладені з порушенням частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", та правомірністю повернення спірних коштів в дохід місцевого бюджету. Суд установив, що коливання ціни природного газу на ринку в межах 10 % під час укладення спірних додаткових угод сторони договору не довели та документально не підтвердили, отже сторони не дотримали вимог пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" і, відповідно, безпідставно змінили істотні умови договору.
2.2. Згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду 21.12.2020 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Желік М. Б., Скрипчук О. С.) зазначене рішення скасовано; у позові відмовлено. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що коливання ціни природного газу на ринку в межах 10 % під час укладення спірних додаткових угод сторони договору не довели та документально не підтвердили, отже сторонами не дотримано вимог пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" і, відповідно, безпідставно змінено істотні умови договору. Водночас, вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону. Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Отже, спірні додаткові угоди є нікчемними в силу закону у зв`язку з їх укладенням з порушенням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" і не потребують визнання недійсними у судовому порядку. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для стягнення спірних коштів у наведеному випадку немає.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, заступник керівника Львівської обласної прокуратури у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.10.2020 залишити в силі.
Скаржник аргументує подання касаційної скарги положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 14.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 і у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц. Прокурор вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про обрання прокурором неналежного способу захисту в частині визнання недійсними спірних угод як нікчемних, а також про відсутність підстав для повернення спірних коштів до місцевого бюджету.
3.2. Від відповідачів відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 09.04.2021 (судді: Дроботова Т. Б. - головуючий, Багай Н. О., Зуєв В. А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 926/1392/20 із здійсненням розгляду справи у судовому засіданні 18.05.2021.
4.2. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 17.05.2021 визначено такий склад колегії суддів із розгляду касаційної скарги у справі № 926/1392/20 - Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Багай Н. О.
4.3. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.05.2021 було зупинено провадження у цій справі до розгляду Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 927/491/19.
4.4. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16.08.2020 після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, провадження у справі було поновлено.
4.5. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.6. Як свідчать матеріали справи та установили суди, 29.01.2018 за результатами проведеної процедури закупівлі було укладено договір постачання природного газу, за умовами якого ТОВ "Укртранссервіс-груп" зобов`язалося поставити природний газ для потреб закладів культури м. Чернівців в 2018 році.
Загальна вартість договору становить 1 230 970,00 грн з ПДВ (пункт 3.1 договору).
Ціна за 1000 м3, без урахування ПДВ, становить 7890,83 грн, ПДВ - 1578,17 грн. Всього до сплати за 1000 м3 природного газу 9469,00 грн з ПДВ (пункт 3.2 договору).
Фінансування договору здійснюється з міського бюджету на 2018 рік. Платіжні зобов`язання за цим договором виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) на 2018 рік (пункт 4.3 договору).
Даний договір набирає чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного здійснення (пункт 9.5 договору).
Пунктом 10.2 договору встановлено, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не приведе до збільшення суми, визначеної в пункті 4.1 договору (пункт 10.2.2 договору).
У подальшому, як установили суди та підтверджено матеріалами справи, на підставі положень пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" було укладено 5 додаткових угод до договору від 29.01.2018, за якими збільшено ціну газу, зокрема, додатковою угодою від 09.02.2018 № 1 ціну за 1000 м3 газу збільшено до 10 410,00 грн з ПДВ; додатковою угодою від 14.08.2018 № 2 року ціну за 1000 м2 газу збільшено до 11 280,00 грн з ПДВ; додатковою угодою від 18.09.2018 № 3 ціну за 1000 м3 газу збільшено до 12 405,00 грн з ПДВ; додатковою угодою від 25.09.18 № 4 ціну за 1000 м3 газу збільшено до 13 640,00 грн з ПДВ; додатковою угодою від 19.10.2018 № 5 ціну за 1000 м2 газу збільшено до 14 910,00 грн з ПДВ.
Наголошуючи на недійсності зазначених додаткових угод, з підстав їх укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі", прокурор в інтересах держави в особі територіальної громади, інтереси якої представляє Чернівецька міська рада, звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
У частині 1 статті 36 зазначеного Закону визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом "Про публічні закупівлі".
За змістом частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.
Ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що коливання ціни природного газу на ринку в межах 10 % при укладенні спірних додаткових угод сторонами договору не доведено та документально не підтверджено, у зв`язку з чим ними не дотримано вимог пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" і, відповідно, безпідставно змінено істотні умови договору.
Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За змістом частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Як уже зазначалося, і це установили суди, як на правову підставу позову прокурор у цій справі послався на порушення вимог частини 4 статті 36 Закону "Про публічні закупівлі".
У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 37 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 цього Закону.
Отже, зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, тому суд апеляційної інстанції правомірно скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволення цих вимог.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Водночас як зазначено у цій постанові Верховного Суду загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Водночас частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Згідно з частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
З огляду на зазначене, господарський суд першої інстанції, входячи з предмету та підстав позову, правомірно повернув спірні кошти до місцевого бюджету, у зв`язку з чим протилежні висновки суду апеляційної інстанції не можна визнати обґрунтованими.