ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/1015/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року (головуючий - Чус О. В., судді: Іванов О. Г., Кощеєв І. М.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року (суддя Манько Г. В.), у справі
за позовом Нікопольської міської ради
до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Червоногригорівської селищної ради,
про скасування наказу та акту приймання-передачі земельної ділянки
(за участю представника позивача - В"юнченко О.А.)
Вступ
1. Нікопольська міська рада (далі - Рада, позивач) оспорює наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Держгеокадастр, відповідач) про передачу земельної ділянки у власність Червоногригорівської об`єднаної територіальної громади та акт приймання-передачі ділянки, стверджуючи, що на підставі спірного наказу земельна ділянка незаконно вибула з володіння Ради, яка є її власником з 2013 року.
2. Позиція Держгеокадастру полягає в тому, що спірна земельна ділянка державної власності була передана у комунальну власність як така, що увійшла до меж новоутвореної Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади.
3. Суди обох інстанцій в задоволенні позову відмовили, навівши різні мотиви такої відмови: суд першої інстанції послався на не доведення позивачем належності йому земельної ділянки на праві комунальної власності; суд апеляційної інстанції вказав на неналежний та неефективний спосіб захисту права власності позивача.
4. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення, має дати відповідь на питання чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним та чи призведе він до поновлення його права власності на земельну ділянку.
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
5. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" доручено Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 1 лютого 2018 року забезпечити: формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.
6. Червоногригорівську селищну раду утворено як об`єднану територіальну громаду згідно з затвердженим Кабінетом Міністрів України перспективним планом формування територій громад та рішеннями сільських та селищної рад.
7. 24.12.2019 проведено державну реєстрацію права державної власності в особі Держгеокадастру на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222986000:01:027:0016 площею 176,4506 га (далі - земельна ділянка).
8. Наказом Держгеокадастру від 17.01.2020 № 4-851/15-20-СГ (далі - Наказ) передано Червоногригорівській селищній об`єднаній територіальній громаді (Червоногригорівській селищній раді) (далі - ОТГ, третя особа) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1499,7624 га на території Червоногригорівської селищної об`єднаної територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту.
9. На підставі Наказу між Держгеокадастром та ОТГ 17.01.2020 підписаний акт приймання-передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність загальною площею 1499,7624 га, у тому числі і земельної ділянки.
10. 23.01.2020 проведено державну реєстрацію права комунальної власності ОТГ на земельну ділянку на підставі вказаного Наказу та акту приймання-передачі.
Короткий зміст позовних вимог
11. У лютому 2020 року Рада звернулася з позовом до Держгеокадастру про скасування Наказу та акта приймання-передачі від 17.01.2020 в частині передачі земельної ділянки з державної власності в комунальну власність територіальної громади в особі Червоногригорівської селищної ради.
12. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передана за оспорюваним Наказом у власність третьої особи земельна ділянка з 1993 року перебувала у постійному користуванні позивача та після розмежування земель державної та комунальної власності фактично є власністю останнього і включена до адміністративних меж міста Нікополя. Отже, відповідач незаконно розпорядився належною позивачу земельною ділянкою, чим порушив право власності останнього.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23 червня 2020 року у позові відмовлено.
14. Суд першої інстанції встановив, що земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та згідно з даними Державного земельного кадастру увійшла до адміністративно-територіальних меж Червоногригорівської об`єднаної територіальної громади, а тому була правомірно передана за відповідачем у власність останньої. Натомість позивач не довів належними та допустимими доказами належності йому земельної ділянки на праві власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
15. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03 червня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції постанови.
16. Суд апеляційної інстанції, врахувавши усталені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, констатував обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту свого права, оскільки задоволення вимоги про скасування Наказу не призведе до поновлення права власності позивача, зокрема не матиме наслідком повернення земельної ділянки у його володіння, користування та розпорядження. Натомість належним способом захисту права власності позивача буде звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою), або усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (якщо позивачу чиняться перешкоди у реалізації цих прав).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
18. Судом не враховано, що саме оспорювані Наказ та акт приймання-передачі стали підставою для державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за третьою особою. Відмова судом у захисті права власності позивача на земельну ділянку в обраний ним спосіб не відповідає правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 про те, що державна реєстрація не є способом набуття речових прав на майно, а є похідною від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права на майно. При цьому обраний Радою спосіб захисту є дієвим і відповідає критеріям, наведеним в пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
19. Відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо того, чи є дієвим і в яких випадках може бути ефективним оскарження саме наказів та актів приймання-передачі земельних ділянок, прийнятих на підставі абзацу 4 частини 1 статті 117 Земельного кодексу України.
Позиція інших учасників справи
20. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що передача спірної земельної ділянки з державної власності у комунальну відбулася на виконання відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України як такої, що знаходиться в адміністративно-територіальних межах Червоногрирогівської ОТГ.
21. Третя особа в поясненнях на касаційну скаргу вказує про те, що скасування спірного Наказу матиме наслідком повернення земельної ділянки у державну власність а не позивачу, а тому задоволення такої вимоги не призведе до поновлення прав позивача.
Заяви з процесуальних питань
22. 26.08.2021 від позивача надійшло клопотання про (1) зупинення провадження у справі до проведення судової експертизи з питань землеустрою щодо спірної земельної ділянки; (2) відкладення розгляду справи.
22.1. Клопотання мотивовано тим, що у межах кримінального провадження призначено судову експертизу з питань землеустрою щодо спірної земельної ділянки з метою встановлення відповідності вимогам законодавства процедури її формування. В судовому засіданні представник позивача відмовився від клопотання в частині зупинення провадження у справі, тому воно Судом не розглядається. Верховний Суд відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки в силу імперативних вимог частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З огляду на процесуальні обмеження повноважень Верховного Суду висновок судової експертизи не може бути долучений до справи як доказ та врахований на стадії касаційного перегляду судових рішень.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
23. Верховний Суд зазначає, що хоча касаційна скарга містить вимоги про скасування одночасно і рішення суду першої інстанції, і постанови суду апеляційної інстанції, проте за змістом доводів касаційної скарги скаржник не погоджується з підставами відмови в позові, наведеними судом апеляційної інстанції, які стосуються способу захисту прав позивача. З огляду на приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд здійснює перегляд постанови суду апеляційної інстанції та оцінює висновки цього суду щодо належності способу захисту порушеного права позивача.
24. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
24.1. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
25. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
26. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
27. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та багатьох інших.
29. За встановленими судами обставинами спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення перебувала за межами населеного пункту. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 №60-р Держгеокадастр здійснив у 2019 році державну реєстрацію права державної власності на земельну ділянку та за спірним Наказом передав її у власність третьої особи як таку, що згідно з затвердженим Кабінетом Міністрів України перспективним планом формування територій громад увійшла до адміністративно-територіальних меж новоствореної ОТГ. У подальшому проведено державну реєстрацію права комунальної власності ОТГ на земельну ділянку. Отже, на момент розгляду даного спору власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Червоногригорівської селищної ради.
30. Звертаючись з позовом у даній справі, який спрямований до єдиного відповідача - Держгеокадастру, Рада посилається на те, що саме вона є законним власником земельної ділянки, а отже Держгеокадастр не мав права розпоряджатися цією землею. На переконання позивача скасування Наказу та акта приймання-передачі матиме наслідком вилучення запису про право власності ОТГ на земельну ділянку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та автоматично спричинить повернення земельної ділянки у володіння позивача.
31. Однак Верховний Суд зазначає, що за обставинами справи власником та фактичним володільцем земельної ділянки є ОТГ, а не Держгеокадастр. Тобто наразі існує спір про право між Радою та ОТГ стосовно того, кому з них належить земельна ділянка, а не спір між Радою і Держгеокадастром щодо повноважень останнього на передачу земельної ділянки в комунальну власність. Натомість задоволення позовних вимог про скасування розпорядчих актів особи, яка не є фактичним володільцем спірного майна, а лише здійснила дії щодо передачі земельної ділянки на виконання приписів закону, само по собі у будь-якому випадку не матиме наслідком відновлення порушеного права Ради, яка вважає себе власником майна. При цьому Рада у даному позові не пред`являє жодних позовних вимог до ОТГ, з якою і має місце спір про право на земельну ділянку.
32. У зв`язку з чим Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про скасування Наказу, який вже вичерпав свою дію фактом виконання, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння спірної земельної ділянки.
33. Так, серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
34. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
35. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
36. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
37. Враховуючи вищенаведене, висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, а тому протилежні доводи касаційної скарги Судом відхиляються.
38. Разом з цим, Верховний Суд не розглядає посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 як такі, що стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними тим, що є предметом розгляду у даній справі.
39. Ще однією підставою для касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
40. Верховний Суд акцентує, що згідно висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/1840/19, перегляд судом касаційної інстанції судових рішень здійснюється на предмет правильності застосування тих норм матеріального права, якими обґрунтовано заявлені у справі позовні вимоги та застосування яких до спірних правовідносин має значення та впливає на результат вирішення спору, переданого на розгляд суду.
41. За своїм змістом норма пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання про необхідність застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
42. У касаційній скарзі скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду у питанні застосування абзацу 4 частини 1 статті 117 Земельного кодексу України щодо того, чи є дієвим і в яких випадках може бути ефективним оскарження саме наказів та актів приймання-передачі земельних ділянок.
43. Верховний Суд зазначає, що наведена стаття 117 Земельного кодексу України загалом врегульовує порядок передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність, а конкретно абзац 4 частини 1 цієї статті передбачає, що рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
44. Натомість оскаржувана постанова апеляційного господарського суду аргументована неправильним обранням позивачем способу захисту порушеного права, тобто суд констатував недоцільність оскарження позивачем розпорядчих актів відповідача про передачу земельної ділянки у комунальну власність, що за встановлених обставин є самостійною підставою для відмови в позові.
45. За викладеного застосування приписів абзацу 4 частини 1 статті 117 Земельного кодексу України не впливає на результат вирішення даного спору, що автоматично нівелює необхідність у формуванні правового висновку з її застосування у спірних правовідносинах, та є підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги у цій частині.