ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/1266/19 (922/133/20)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
на рішення Господарського суду Харківської області (суддя В.О. Усатий) від 23.07.2020
та постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - О.А. Істоміна, судді: С.В. Барабашова, Н.М. Пелипенко) від 22.04.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл" в особі ліквідатора боржника
до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступник АТ Альфа-Банк)
про визнання права власності та витребування майна
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору фізичної особи-підприємця Назаренка А.О. (кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл")
за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл"
про визнання права власності та витребування майна.
Учасники справи:
представник позивача - не з`явився,
представник відповідача (АТ "Альфа-Банк") - Шкурко Ю.М., адвокат,
представник третьої особи-1 -Павлов Є.О., адвокат,
представник третьої особи-2 - не з`явився.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 08.05.2019 Господарський суд Харківської області ухвалив відкрити провадження у справі № 922/1266/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл" (далі - Боржник) за його заявою за правилами статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.
13.05.2019 Господарський суд Харківської області постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором арбітражного керуючого тощо.
1.2. 16.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл" в особі ліквідатора (далі - Позивач) подало позов до Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (правонаступник Акціонерне товариство "Альфа-Банк", далі - Відповідач) про визнання за Позивачем права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 66-1-:-66-12, 66-14-;66-17, 66-17а, 66-18, 66-20 в літ "А-5" загальною площею 427, 1 м2, які розташовані по вул. Харківська набережна, 9 у місті Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 672352563101) (далі - Нежитлові приміщення), та про витребування від Відповідача на користь Позивача Нежитлових приміщень.
1.3. Позов обґрунтований недобросовісністю набуття Відповідачем (його правопопередником) за рішенням суду права на Нежитлові приміщення, адже їх відчуження від Позивача, хоча і за рішенням суду в іншій справі - про звернення стягнення на Нежитлові приміщення як на предмет іпотеки, відбулось однак поза межами порядку та процедури банкрутства Позивача, про факт чого достеменно був обізнаний правопопередник Відповідача, оскільки його представник брав участь у справі у судовому процесі при перегляді у справі про банкрутство Позивача судових рішень про визнання його банкрутом.
1.4. 24.04.2020 фізична особа-підприємець Назаренко Анастасія Олександрівна (далі - Третя особа -1), що є кредитором у справі про банкрутство Позивача (так само як і Відповідач) подала позов до Відповідача про визнання за Позивачем права власності на Нежитлові приміщення та про витребування від Відповідача на користь Позивача Нежитлових приміщень.
1.5. Позов обґрунтований тими ж підставами та мотивами, що і вимоги Позивача.
1.6. 25.05.2020 Господарський суд Харківської області ухвалив про прийняття позовної заяви Третьої особи-1 з об`єднанням її розгляду в одне провадження з первісним позовом та про залучення Боржника, за позовом Третьої особи -1, як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (тобто на стороні Третьої особи-1).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. 23.07.2020 Господарський суд Харківської області вирішив позов задовольнити: визнати за Позивачем право власності на Нежитлові приміщення та витребувати у Відповідача на користь Позивача Нежитлові приміщення; а у задоволенні позову Третьої особи-1 відмовити.
2.2. Рішення судів в частині задоволених вимог Позивача мотивовано вибуттям спірного майна з власності Позивача поза межами процедури банкрутства та з порушенням порядку його продажу у цій процедурі за наявності відкритого стосовно Позивача провадження у справі про банкрутство.
Відмова судом у задоволенні позовних вимог Третьої особи-1 мотивована недоведенням цією особою права на предмет спору чи його частину, а саме на Нежитлові приміщення, оскільки ймовірність продажу цього майна у складі ліквідаційної маси Позивача у справі про банкрутство за ціною, що перевищує вартість заставних вимог Відповідача (як кредитора Позивача), та спрямування надлишкових від продажу майна коштів на задоволення вимог інших кредиторів, зокрема Третьої особи-1, є припущенням на майбутнє.
3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3.1. Справа в апеляційному суді переглядалась неодноразово.
26.01.2021 Верховний Суд постановив, зокрема:
- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2020 щодо задоволення вимог Позивача до Відповідача про визнання права власності та витребування майна - Нежитлових приміщень, та в частині скасування заборони державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо Нежитлових приміщень;
- про залишення постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 в іншій частині без змін;
- про направлення справи в скасованій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
При новому розгляді справи 22.04.2021 Східний апеляційний господарський суд постановив: залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2020 в частині визнання за Позивачем права власності на Нежитлові приміщення та в частині витребування цього майна від Відповідача на користь Позивача.
3.2. Рішення апеляційного суду мотивовано тими ж мотивами, що і рішення суду першої інстанції щодо задоволеної частини вимог.
4. Встановлені судами обставини
4.1. 08.05.2019 ухвалою Господарського суду Харківської області відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
13.05.2019 постановою Господарського суду Харківської області Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Шинкарчука А.В., якого зобов`язано виконати ліквідаційну процедуру, докази надати суду.
14.05.2019 відбулось офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
04.07.2019 в порядку апеляційного перегляду ухвала від 08.05.2019 та постанова від 13.05.2019 Господарського суду Харківської області скасовані, про що Східним апеляційним господарським судом прийнято відповідні постанови.
12.11.2019 постановами Верховного Суду скасовані постанови апеляційного господарського суду від 04.07.2019 та залишені в силі ухвала від 08.05.2019 та постанова від 13.05.2019 Господарського суду Харківської області у справі №922/1266/19.
4.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2017 у справі № 922/2771/16 задоволені вимоги АТ "Укрсоцбанк" та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 805/13/18-5/8-826 від 13.10.2008 на Нежитлові приміщення шляхом реалізації предмета іпотеки при проведенні прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, встановивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 10 238 740 грн 20 коп.
Це рішення господарського суду набрало законної сили 04.10.2018, на його виконання виданий наказ.
4.3. 21.11.2018 в межах провадження у справі № 922/2771/16 ухвалою Господарського суду Харківської області виправлено помилку у виконавчому документі - наказі від 04.10.2018 шляхом визначення в наказі стягувачем Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (код 00039019); боржником - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК Еко-Оіл" (код 38493041) та ухвалено видати новий наказ, з тими сторонами та з цих же підстав.
31.01.2019 ухвалою Господарського суду Харківської області наказ від 21.11.2018 визнано таким, що не підлягає виконанню.
За наслідками апеляційного перегляду ухвала Господарського суду Харківської області від 31.01.2019 залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019.
4.4. За ініціативою банку 11.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О.С. на підставі наказу № 922/2771/16 від 04.10.2018 відкрито виконавче провадження № 59531910 та призначено проведення аукціону з реалізації майна. Відповідно до протоколу № 439446 ДП "Сетам" торги визнані такими, що не відбулись.
4.5. 28.10.2019 Нежитлові приміщення передані приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О.С. у власність АТ "Укрсоцбанк" шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна, про що ухвалено відповідну постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складено акт.
4.6. 05.11.2019 АТ "Укрсоцбанк" звернулось до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. із заявою про державну реєстрацію права власності на Нежитлові приміщення.
18.12.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 50312857) приватним нотаріусом Малаховою Г.І. внесено запис про право власності АТ "Укрсоцбанк" на Нежитлові приміщення.
4.7. Відповідно до відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно право приватної власності та Нежитлові приміщення зареєстровано за АТ "Укрсоцбанк".
4.8. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2020 у справі № 922/1266/19 про банкрутство Боржника заяву Акціонерного товариства "Альфа-банк" (вх. 30152 від 11.12.2019) з кредиторськими вимогами до Боржника задоволено частково: визнано вимоги АТ "Альфа-банк" до боржника у сумі 182 396 грн 10 коп. як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів та 3 842 грн 00 коп. судового збору, які ухвалено включити до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості. В іншій частині заяви відмовлено.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5.1. 05.05.2021 Акціонерне товариство "Альфа-Банк" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2021.
6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, задовольнивши одночасно і вимоги Позивача про визнання права власності, і вимоги про витребування майна, порушили положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України щодо належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, не врахувавши при цьому відповідні висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у справі № 920/1000/16, в постановах від 30.01.2018 у справі № 756/5793/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 457/1258/14-ц, а також пославшись в оскаржуваних судових рішеннях на висновки Верховного Суду в постановах, ухвалених не у подібних правовідносинах зі спірними.
При цьому скаржник також вказав на презумпцію правомірності набуття Відповідачем права власності на спірне майно в межах виконавчого провадження шляхом виконання чинного судового рішення у справі № 922/2771/16 про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначивши, що таке набуття не спростовується скасуванням Верховним Судом постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 із залишенням в силі постанови про визнання Боржника банкрутом.
Також скаржник вказав на неврахування судами при ухваленні оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 (провадження 6-140цс14), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 (провадження № 6-251цс15), в постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 904/4573/16, підтриманого Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05.12.2018 (провадження №№ 14-247цс18, 14-179цс18) щодо застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України та щодо визначення способу вибуття майна з володіння власника для встановлення способу захисту права власника на таке майно, тоді як рішення, за яким Відповідач набув Нежитлові приміщення, є чинним, тому Відповідач є добросовісним набувачем цього майна, а майно, реалізоване у порядку примусового виконання рішення суду, не може бути витребуване від добросовісного набувача.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7.1. Аргументи Позивача та Третьої особи-1 у відзивах на касаційну скаргу, у яких вони загалом погодились із оскаржуваними рішеннями з мотивів, викладених в цих рішеннях, зводяться до спростування тверджень скаржника про вибуття спірного майна не у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів Боржника у справі про банкрутство, а до цього моменту.
8. Касаційне провадження
8.1. Суд відхиляє подане Позивачем 31.08.2021 клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 31.08.2021 о 16 год 00 хв., що мотивоване неможливістю ліквідатора Семенова Д.С. взяти участь в судовому засіданні у цій справі 31.08.2021 через зайнятість в цей же день в судовому засіданні в іншій справі, що призначена в іншому суді, оскільки наведені причини не належать до об`єктивних причин неможливості ліквідатора Семенова Д.С. бути присутнім в судовому засіданні у цій справі з огляду на суб`єктивне обрання ним у цій справі (відповідно до наведених причин) поведінки, коли він на власний розсуд надає пріоритет участі в судовому засіданні в іншій справі перед участю в судовому засіданні у цій справі.
У цьому висновку Суд також враховує, що у клопотанні від 09.08.2021, поданому ліквідатором Семеновим Д.С. у цій справі 10.08.2021, він просив Суд розглядати касаційну скаргу у цій справі без його участі, а ухвалою від 10.08.2021 Суд відклав розгляд касаційної скарги у цій справі та довів при цьому до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників в судове засіданні не є перешкодою для розгляду скарги та, відповідно, для перегляду оскаржуваних судових рішень.
9. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо наслідків відчуження майна боржника поза межами процедури банкрутства
9.1. Спір, що розглянутий згідно з оскаржуваними судовими рішеннями, виник щодо права власності на Нежитлові приміщення, які були відчужені від боржника (Позивача) на користь Відповідача під час застосованих до боржника (Позивача) процедур банкрутства, шляхом залишення цього майна як предмета іпотеки за Відповідачем, як іпотекодержателем у межах виконавчого провадження щодо стягнення з боржника (Позивача) заборгованості, зі здійсненням Відповідачем при цьому заліку своїх забезпечених вимог до Позивача в рахунок ціни цього майна з оформленням його передачі у виконавчому провадженні та з видачею нотаріусом свідоцтва про залишення за Відповідачем майна з прилюдних торгів.
9.2. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
9.3. Одним із способів та порядків набуття права власності на майно є спосіб та порядок, які визначені правилами, зокрема статті 51, частинами шостою-дев`ятою статті 61 Закону України "Про виконавче провадження", що застосовуються з урахуванням положень статті 49 Закону України "Про іпотеку", частиною першою якої передбачено, що: протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна; у цьому випадку залишення за собою предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про залишення за собою майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
На наведений спосіб та порядок послався Відповідач як на підставу для набуття права власності на спірне майно у цій справі, а саме набуття ним як іпотекодержателем у виконавчому провадженні (з виконання рішення щодо стягнення заборгованості за зобов`язаннями, забезпеченими іпотекою майна боржника (Позивача)) права власності на Нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки та належить боржнику (Позивачу), шляхом залишення Відповідачем за собою нереалізованого у виконавчому провадженні на торгах (аукціоні) предмета іпотеки - Нежитлових приміщень.
9.4. Водночас набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у наведений спосіб, який хоча і передбачений наведеними нормами Закону, між тим може обмежуватись згідно з положеннями законодавства про банкрутство, що підлягають, у передбачених Законом випадках, пріоритетному застосуванню у разі, якщо набуття права здійснюється на предмет іпотеки, що належить на момент набуття цього права особі, щодо якої відкрито та застосовані процедури банкрутства відповідно до Закону.
9.5. Так, і положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до втрати ним чинності з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї дати Кодексу України з процедур банкрутства та у разі наявності підстав для застосування до правовідносин його положень), і положення чинного Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначають правовий режим та відповідні обмеження з розпорядження майном боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та застосовані відповідні процедури.
Зокрема, відповідно до положень частин першої, другої, третьої статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
Аналогічне нормативне регулювання містили положення частин першої, другої, третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
9.6. При цьому, за положеннями частини третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (частини третьої статті 41 чинного КУзПБ) зміст поняття "стадія продажу майна", що міститься у наведених нормах, не включає в себе процедуру придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (частина перша статті 49 Закону України "Про іпотеку"), оскільки правовим наслідком реалізації іпотекодержателем права, визначеного статтею 49 Закону України "Про іпотеку", є не продаж йому предмета іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання шляхом заліку вимог в рахунок ціни майна. Тобто, при придбанні за правилами статті 49 Закону України "Про іпотеку" предмета іпотеки іпотекодержателем, який є забезпеченим кредитором у справі про банкрутство, відсутній жодний прояв засад конкуренції, характерної для продажу майна в розумінні положень Закону про банкрутство, немає.
У цих висновках суд звертається до правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справи про банкрутство від 14.05.2020 у справі № 903/69/18 (пункти 51, 59).
Наведений висновок також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 25.05.2021 у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21).
9.7. Відтак, за встановлених судами у цій справі обставин (пункти 4.1, 4.4-4.8):
- визнання ДП "Сетам" такими, що не відбулись, торгів (аукціону) з реалізації майна у виконавчому провадженні № 59531910, відкритому за ініціативою банку 11.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О.С. на підставі наказу № 922/2771/16 від 04.10.2018, з оформленням ДП "Сетам" відповідного протоколу № 439446;
- передачі 28.10.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О.С. Нежитлових приміщень у власність АТ "Укрсоцбанк" шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна з ухваленням про це відповідної постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складенням акту;
- внесення 18.12.2019 приватним нотаріусом Малаховою Г.І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 50312857) запису про право власності АТ "Укрсоцбанк" на Нежитлові приміщення;
- реєстрації за АТ "Укрсоцбанк" права приватної власності та Нежитлових приміщень відповідно до відомостей з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно;
- скасування у справі № 922/1266/19 постановами Верховного Суду від 12.11.2019 постанов апеляційного господарського суду від 04.07.2019 із залишенням в силі ухвали Господарського суду Харківської області від 08.05.2019 про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (Позивача) та постанови від 13.05.2019 Господарського суду Харківської області про визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, ухвалених за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";
Суд погоджується з правильними висновками судів першої і апеляційної інстанцій про поширення на спірні правовідносини дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, про невідповідність наведеним вимогам законодавства здійснення та оформлення переходу права власності на спірне майно до Відповідача як стягувача у виконавчому провадження зі звернення стягнення на передане в іпотеку майно (Нежитлові приміщення) боржника (Позивача), а відповідно і про незаконність набуття Відповідачем права власності на Нежитлові приміщення, що відбулось поза межами процедури банкрутства Позивача та з порушенням порядку продажу майна у цій процедурі - всупереч обмеженням, запровадженим мораторієм на задоволення вимог кредиторів у справі № 922/1266/19 про банкрутство боржника (Позивача).
9.8. Водночас Суд не погоджується із висновками про наявність підстав для визнання за Позивачем права власності на спірне майно, у зв`язку із чим зазначає про таке.
Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням передбачено нормами статті 4 ГПК України.
Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Спеціальні норми книги третьої "Право власності та інші речові права" ЦК України серед способів захисту речових прав виокремлюють, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
У цій справі способом захисту порушеного права власності на Нежитлові приміщення Позивач обрав і позов про визнання права власності на це майно (стаття 392 ЦК України), і витребування майна від набувача - Відповідача шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України).
9.9. Щодо такого способу захисту порушеного права власності, як визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України, та передумов для вимог про визнання права власності в судовому порядку, то згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Позов про визнання права власності у порядку наведеної статті ЦК України пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Позивачем за вимогами про визнання права власності є особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, а також в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, в пункті 14 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16, в постанові від 27.11.2018 у справі № 908/236/18, в пункті 6.1 постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 917/377/17 та в постанові від 08.04.2021 у справі № 5023/5383/12.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Суд звертається до правових позицій з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункт 6.1 постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 917/377/17).
9.10. За положеннями статті 387 ЦК України власник має право також витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-1891цс18), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції, викладеної, зокрема в постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 916/4433/14 з посиланням на правову позицію, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 та в постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18; а також до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18 з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
9.11. Враховуючи викладене,
- визначену Позивачем передумову для звернення із вимогами щодо витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Відповідача - а саме неможливість Позивача реалізувати ним право власності на Нежитлові приміщення через стверджувану ним незаконність вибуття Нежитлових приміщень на користь Відповідача, що заперечувалось Відповідачем, який навпаки наполягав на законності процедури вибуття спірного майна від Позивача до Відповідача;
- той факт, що суди не встановили обставин заперечення Відповідачем факту та підстав виникнення у Позивача права власності на Нежитлові приміщення, набуте ним раніше - до моменту вибуття спірного майна на користь Відповідача (пункти 4.4-4.7);
- а також враховуючи висновок судів про незаконність набуття Відповідачем права власності на Нежитлові приміщення (пункт 9.7) - всупереч обмеженням, запровадженим мораторієм на задоволення вимог кредиторів у справі № 922/1266/19 про банкрутство боржника (Позивача);
Суд доходить висновку, що у цій справі належним способом захисту порушеного права Позивача на спірне майно є витребування цього майна від Відповідача шляхом віндикації (статті 387, 388 ЦК України), що виключає застосування такого способу захисту порушеного права Позивача на спірне майно як визнання на нього права власності (статті 392 ЦК України), через що відсутні підстави для надання судом захисту у спірних правовідносинах шляхом задоволення позовних вимог про визнання за Позивачем права власності на предмет спору, протилежного та помилкового висновку про що дійшли суди в оскаржуваних рішеннях.
У цьому висновку Суд враховує також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, відповідно до якої неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
А тому Суд погоджується із висновком судів в частині рішення про задоволення вимог Позивача про витребування від Відповідача на користь Позивача Нежитлових приміщень, що вибули від Позивача на користь Відповідача незаконно.
Дійшовши цього висновку, Суд частково погоджується із відповідними аргументами скаржника (пункт 6.1).
9.13 Поряд з викладеним Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) про відсутність підстав для витребування від Відповідача спірного майна на користь Позивача через добросовісний характер набуття Відповідачем права на Нежитлові приміщення, які реалізовані у порядку примусового виконання рішення суду, з огляду на таке.
За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Вказана норма визначає сукупно дві умови, за одночасної наявності яких власник має право витребувати своє майно від іншої особи, а саме: правову - незаконність, відсутність відповідної підстави; та фактичну, що виявляється у заволодінні майном іншою особою.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
9.12. Між тим, враховуючи обставини здійснення касаційного провадження, відкритого ухвалами касаційного суду від 12.08.2019 та від 17.09.2019 у справі № 922/1266/19, з перегляду постанов апеляційного суду про скасування ухвали Господарського суду Харківської області від 08.05.2019 про відкриття провадження у справі № 922/1266/19 про банкрутство боржника (Позивача) та постанови від 13.05.2019 Господарського суду Харківської області про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, за результатами якого вказані судові рішення місцевого суду залишені в силі, обізнаність Відповідача як учасника у справі про банкрутство боржника (Позивача) про здійснення касаційного перегляду вказаних судових рішень та безпосередня участь представника Відповідача у відповідних судових засіданнях, що не заперечується Відповідачем у цій справі, а також обставини передачі в період здійснення цього касаційного провадження (до його завершення 12.11.2019 ухваленням відповідних постанов), а саме 28.10.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Семендяєвим О.С. Нежитлових приміщень у власність АТ "Укрсоцбанк" шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна з ухваленням про це відповідної постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та складенням акту; внесення 18.12.2019 приватним нотаріусом Малаховою Г.І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 50312857) запису про право власності АТ "Укрсоцбанк" на Нежитлові приміщення (пункти 4.1, 4.4-4.8), спростовуються аргументи скаржника про добросовісний характер набуття Відповідачем права на Нежитлові приміщення, у розумінні статті 388 ЦК України. А тому правила статті 388 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються як підстава для відмови у витребуванні від Відповідача на користь Позивача Нежитлових приміщень.
9.13. Згідно з пунктом 3 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
9.14. Враховуючи викладене, положення пункту 3 частини першої статті 308, статті 311 ГПК України, дійшовши висновків про відсутність підстав для задоволення вимог щодо визнання за Позивачем права власності на спірне майно через неналежність застосованого ним способу захисту порушеного права Позивача у спірних правовідносинах, оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні вимог Позивача про визнання права власності на Нежитлові приміщення; а в іншій частині - з підстав обґрунтованості вимог Позивача про витребування Нежитлових приміщень від Відповідача, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд