Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. та Сімоненко В. М.
справа № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)
25 травня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Ярослав Євгенійович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Запольська Ольга Василівна, про визнання заповіту нікчемним за касаційними скаргами ОСОБА_2 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року і постановою від 25 травня 2021 року касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тарана Ярослава Євгенійовича задовольнила, а касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково, скасувавши постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року та залишивши в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися та в силу вимог частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку з огляду на таке.
Суть позову та зміст рішень судів попередніх інстанцій
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із вказаним позовом, який мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3 . Його Заповітом від 04 квітня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Фоєю Л. А., ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 (у майбутньому - ОСОБА_2 ) квартиру АДРЕСА_1 , а позивачці - все інше майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати спадкодавцю на день його смерті.
2. Після заведення спадкової справи позивачці стало відомо про існування ще одного заповіту від 28 травня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., згідно з яким ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, всі його майнові права, рухоме та нерухоме майно та все те, що буде належати йому на день смерті.
3. На момент складення заповіту від 28 травня 2014 року ОСОБА_3 перебував у дуже тяжкому фізичному стані, постійно знаходився на лікуванні в онкологічній клініці - Товаристві з обмеженою відповідальністю «Медична клініка «Інновація» за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, с. Лютіж, вул. Вітряного, 69-А , з діагнозом аденокарцинома підшлункової залози Т4N?М1.
4. Позивачка вважає, що заповіт, складений ОСОБА_3 у лікарні за адресою: Київська обл., Вижгородський р-н, с. Лютіж, вул. Вітряного, 69-А , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. за межами нотаріального округу цього нотаріуса, тобто з порушенням пункту 2 глави 1, глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Ця обставина є підставою для визнання заповіту нікчемним відповідно до статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
5. Позивачка просила визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований у реєстрі за № 549.
6. Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 04 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що становлена частиною третьою статті 1247 ЦК України вимога щодо посвідчення заповіту нотаріусом кореспондує з положеннями пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» щодо віднесення посвідчення правочинів (договорів, заповітів, довіреностей) до нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси. Згідно зі статтею 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом. Наведені правові норми містять вимоги до місця вчинення нотаріальної дії, але не встановлюють наслідків порушення цих вимог у вигляді позбавлення чинності заповіту шляхом його нікчемності. Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що міститься у частині першій статті 1257 ЦК України.
8. Одеський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 жовтня 2018 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив.
9. Визнав нікчемним заповіт ОСОБА_3 , складений та посвідчений 28 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є., зареєстрований в реєстрі за № 549. Вирішив питання розподілу судових витрат.
10. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тараном Я. Є. було посвідчено заповіт від 28 травня 2014 року поза межами Київського міського нотаріального округу. У судовому засіданні апеляційного суду приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Таран Я. Є. пояснив, що нотаріальні дії ним були вчинені, оскільки до нього звернулися знайомі йому особи. На час посвідчення ним заповіту від 28 травня 2014 року він не здійснював заміщення іншого нотаріуса у Вишгородському районі Київської області. Відповідно до правових висновків, які містяться у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року в справі № 6-2цс13, у силу статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених Законом. Нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом в межах свого нотаріального округу незалежно від того, де знаходиться приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса: в межах нотаріального округу або поза його межами.
11. Отже, заповіт від 28 травня 2014 року складений з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку його посвідчення, а саме посвідчений приватним нотаріусом поза межами його нотаріального округу, що має наслідком нікчемність цього заповіту.
Висновок Великої Палати Верховного Суду
12. Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи своє рішення у цій справі, зокрема, вказала, що свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
13. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
14. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
15. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
16. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
17. Контекстуальний аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.
18. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
19. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.
20. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.
21. Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.
22. Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
23. Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення нотаріусом правочину поза межами свого нотаріального округу тягне нікчемність заповіту.
24. Відтак, якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
25. Це може бути додатково обґрунтовано такими обставинами.
26. По-перше, у цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається.
27. По-друге, недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
28. Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
29. По-третє, визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
30. По-четверте, практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону.
31. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого.
32. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України.
33. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).
34. Викладене дозволяє дійти висновку про юридичну необґрунтованість визнання заповіту нікчемним лише в разі його посвідчення нотаріусом за межами нотаріального округу. За відсутності норми, якою би передбачався такий негативний наслідок, в суду немає підстав для визнання заповіту нікчемним.
35. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
36. Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 5 та 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
37. Положеннями ЦК України не передбачено такої підстави для нікчемності заповіту, коли нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, чим порушив законодавство, яке регулює діяльність нотаріусів. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.
38. Інакший підхід призводить до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення нотаріусом законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з нотаріальним процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном.
39. У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс13 від 20 лютого 2013 року колегія суддів зазначила, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус, або приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. Законодавством заборонено нотаріусу здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.
40. Посилаючись на указані положення закону, Верховний Суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вчинення нотаріусом нотаріальної дії щодо спірного заповіту (його посвідчення) поза межами свого нотаріального округу не призвело до нікчемності спірного заповіту.
41. У зв`язку із зазначеним та з урахуванням наведеної в цій постанові позиції Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України у справі № 6-2цс13 від 20 лютого 2013 року.
Зміс