Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 279/5943/18
провадження № 61-17894св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2020 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Миніч Т. І., Борисюка Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, та зняття її з реєстрації.
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні 1/2 частиною житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 .
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 квітня 2019 року позови об`єднані в одне провадження.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та зняття з реєстрації, закрито.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, закрито провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.
У задоволенні вимог про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовлено за безпідставністю.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутній предмет спору, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (за відсутності предмета спору) процесуальний закон не передбачає відшкодування судових витрат, понесених позивачем.
При цьому апеляційний суд зазначив, що положення частини третьої статті 142 ЦПК України підлягають застосуванню у випадку закриття провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом, тобто у разі закриття провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 255 ЦПК України, а ОСОБА_2 заяву про відмову від позову не подавала.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні судових витрат та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її вимог про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат, помилково не застосував положення частини третьої статті142 ЦПК України, враховуючи те, що у заяві, поданій нею до суду 27 липня 2020 року, вона просила закрити провадження у справі у зв`язку із задоволенням її вимог після пред`явлення позову до суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З-поміж основних засад (принципів) цивільного судочинства законодавець виділяє, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні 1/2 частиною житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 .
До моменту ухвалення рішення по суті спору, а саме 27 липня 2020 року, ОСОБА_2 подала до суду заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якій посилалась на те, що 06 липня 2020 року ОСОБА_1 виконав позовні вимоги добровільно, передавши їй ключі від житлового будинку та прибудинкових будівель та перестав чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням з дня передачі ключів від нього, у зв`язку з чим, керуючись статтями 133, 141, 142 та пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору та стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати: 768,40 грн судового збору та 9 220,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2020 року закрито провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. У задоволенні вимог про стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відмовлено за безпідставністю.
Закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору сторонами не оскаржувалося ні до суду апеляційної інстанції, ні до суду касаційної інстанції.
Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду регламентується статтею 142 ЦПК України.
Відповідно до положень цієї статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Разом із тим, у результаті закриття провадження процесуальний закон не передбачає відшкодування судових витрат, понесених позивачем.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 308/12079/18 (провадження № 61-6836св20) та від 04 серпня 2021 року у справі № 686/9357/20 (провадження № 61-7728св21).
Таким чином, ураховуючи те, що ОСОБА_2 не оскаржена ухвала суду про закриття провадження у справі, а стаття 142 ЦПК України не містить положення про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в разі закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (за відсутністю предмета спору), суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про стягнення судових витрат.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення судових витрат та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права.