Постанова суду № 520/17942/2020 від 09.09.2021 про визнання протиправними та скасування постанов

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/17942/2020

адміністративне провадження № К/9901/16470/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (у складі судді Рубан В.В.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Любчич Л.В., суддів Спаскіна О.А., П`янової Я.В.)

у справі №520/17942/2020

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)

про визнання протиправними та скасування постанов.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 13 жовтня 2020 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бакшеєвим С.М. в межах виконавчого провадження №56298905, стосовно подій, що мали місце 17 вересня 2020 року;

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачці 10-денний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, а також оригіналу квитанції про сплату судового збору.

3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2021 року, позовну заяву повернуто позивачці.

4. У поданій касаційній скарзі, з урахуванням її уточнення, доповнення, ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким поновити строк на подання позову, відкрити провадження в справі та направити справу для продовження розгляду.

5. Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

6. Повертаючи позовну заяву у зв`язку з неусуненням її недоліків, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведеної жодної обставини, що засвідчила б про поважні причини пропуску вказаного строку, що, в свою чергу, позбавило можливості суд поновити його.

7. Мотивуючи відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом, суди виходили з того, що позивачка у період перебування на амбулаторному лікуванні, чим обґрунтовувала поважність пропуску строку звернення до суду з позовом, брала участь у судовому засіданні в іншій справі, вчиняла інші дії.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що з оскаржуваними рішеннями суддів вона не погоджується, вважає їх незаконними та такими, що підлягають скасуванню, з таких підстав.

9. Зазначає, що суддя Рубан В.В., постановляючи оскаржувану ухвалу, за відсутності законних підстав за власною ініціативою здійснила перевірку в програмі "Діловодство спеціалізованого суду" та встановила обставину участі позивачки в судовому засіданні в іншій справі в період непрацездатності останньої.

10. На думку ОСОБА_1 суддя після одержання позовної заяви та до вирішення питання про відкриття провадження у справі не наділений повноваженнями здійснювати будь- яку перевірку стосовно обставин звернення або участі позивача в інших справах. В контексті цих аргументів позивачка також стверджує, що суддею Рубан В.В. жодних доказів на підтвердження наведеної обставини нею до матеріалів справи не надано.

11. Також вона вважає, що адміністративний суд не вправі здійснювати збір доказів за власною ініціативою. Обов`язок доказування покладений на сторони в адміністративному процесі. В той же час суддя Рубан В.В. ще до відкриття провадження у справі, самовільно здійснивши збір та оцінку інформації в програмі "Діловодство спеціалізованого суду", тим самим одержала "докази" з порушенням порядку, встановленого законом, а отже вони є недопустимими з огляду на приписи статті 74 КАС України. Наведене, наголошує позивачка, залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

12. Щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом, позивачка наводить аргументи, аналогічні тим, що вона зазначала в судах першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що про наявність спірних постанов головного державного виконавця про накладення штрафу та їх зміст їй стало відомо лише 19 жовтня 2020 року, коли вона отримала їх поштовим відправленням від відповідача. У той же час 10 жовтня 2020 року на тренуванні вона отримала травму та у зв`язку з цим у період з 10 жовтня 2020 року по 1 грудня 2020 року знаходилася на амбулаторному лікуванні з діагнозом пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки; больовий синдром. У результаті отриманої травми увесь цей час вона не могла ходити.

13. Унаслідок зазначених обставин у період з 10 жовтня 2020 року по 1 грудня 2020 року, оскільки позивачка знаходилася вдома на амбулаторному лікуванні, тому була позбавлена фізичної можливості викласти письмово, підготувати додатки та подати позов до суду особисто.

14. Окрім того, у зв`язку із хворобою матері позивачки - ОСОБА_2 на COVID-19, з якою вона прописана і проживає за однією й тією самою адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1, була вимушена в листопаді 2020 року знаходилися на самоізоляції.

15. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №1140/2209/18, позивачка наголошує, що наведені нею обставини є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовом.

16. Також ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу №520/17942/2020 у порядку письмового провадження без повідомлення сторін, чим грубо порушив вимоги частини сьомої статті 287 КАС України та її процесуальне право на те, щоб бути повідомленою про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, брати участь у судовому засіданні, надати пояснення та скористатися іншими правами, передбаченими статтями 44, 47 КАС України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України.

17. Окрім того, суд апеляційної інстанції неправомірно встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий судовий розгляд. Позивачка зазначає, що нею до адміністративного апеляційного суду оскаржувалася ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1, тобто провадження у справі №520/17942/2020 не було відкрито судом, а отже в матеріалах справи не можуть знаходитися будь-які інші, ніж подані нею докази. Однак, документи, які підтверджують участь ОСОБА_1 в судовому засіданні в іншій справі під час непрацездатності, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 12 березня 2021 року, вона до адміністративного суду не надавала; походження та легітимність зазначених "документів" їй не відомі.

18. Серед іншого, наводить аргументи по суті спору щодо незаконності спірних постанов державного виконавця.

19. Підсумовуючи, позивачка зазначає, що повернення позовної заяви судом першої інстанції у цій справі за своєю суттю є відмовою у доступі до правосуддя.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

21. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

22. Спірні правовідносини у справі склались з приводу законності постанов державного виконавця про накладення штрафу. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом.

23. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Так, статтею 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

25. Отже, у спірних правовідносинах, як правильно визначено судами попередніх інстанцій, встановлено десятиденний строк звернення до суду з позовом, який починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, про спірні постанови державного виконавця від 13 жовтня 2020 року про накладення штрафу позивачка дізналась 19 жовтня 2020 року, у день їх отримання, а з позовом до суду звернулась 11 грудня 2020 року, тобто з пропуском десятиденного строку звернення до суду з позовом.

27. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

28. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції ухвалою від 16 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху з наданням десятиденного строку для усунення її недоліків. Суд першої інстанції встановив, що позивачкою пропущено десятиденний строк звернення до суду з позовом, водночас наведені останньою причини його пропуску визнані судом неповажними.

29. На усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції відповідну заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій навела аргументи, аналогічні тим, що й в касаційній скарзі (пункти 12, 14 цієї постанови), а також надала відповідні докази на підтвердження цих обставин. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав неповажними наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом.

30. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

31. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

32. Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

33. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

34. Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

35. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

36. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

37. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

38. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

39. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

40. Обставини пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом, наведені нею у судах першої та апеляційної інстанцій, та про які йдеться в касаційній скарзі (пункти 12, 14 цієї постанови) належним чином оцінені судами попередніх інстанцій та правильно визнані цими судами неповажними, оскільки вони не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності.

41. Варто при цьому зауважити, що самі по собі обставини перебування особи на амбулаторному лікуванні, у зв`язку з пошкодженням ікроножного м`язу правої гомілки; больовим синдромом, чи на самоізоляції, у зв`язку з контактуванням з особами, хворими на COVID-19, можуть бути визнані судом поважними підставами для поновлення строку звернення до суду з позовом, як наприклад, у справі №1140/2209/18 (постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року), на яку й посилається позивачка.

42. Водночас у справі, що розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1, як представник ОСОБА_3, брала участь у судовому засіданні Харківського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в справі №640/3247/19 відповідно до листа в.о. голови Харківського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року №06-06/П/197/105/2020. Крім того 10 листопада 2020 року позивачкою до канцелярії Дзержинського районного суду м. Харкова особисто подано клопотання про перенесення судового засідання у справі №638/12278/15-ц. Також відповідно до відомостей з програми "Діловодство спеціалізованого суду", ОСОБА_1 була присутня у Харківському окружному адміністративному суду в судовому засіданні у справі №520/13296/2020 відповідно до змісту рішення у вказаній справі від 13 листопада 2020 року.

43. Таким чином, наведені позивачкою обставини (пункти 12, 14 цієї постанови), які, на її думку, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з позовом та які підтверджують неможливість позивачки звернення до суду з позовом у період з 10 жовтня 2020 року по 1 грудня 2020 року повністю нівелюються обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, про які йдеться в пункті 42 цієї постанови, оскільки наведені у зазначеному пункті обставини повністю спростовують неможливість звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цій справі з дотриманням установленого процесуальним законом строку. При цьому Верховний Суд наголошує, що ОСОБА_1 не заперечує обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, про які зазначено в попередньому пункті цієї постанови.

44. Доводи позивачки про те, що ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не мали процесуальних повноважень самостійно збирати докази до відкриття провадження у справі, є безпідставними.

45. В адміністративному процесі діє принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

46. Вказаній нормі процесуального закону кореспондує частина четверта статті 77 КАС України, за змістом якої суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

47. Таким чином, з метою встановлення істини (обставин пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовом) суди попередніх інстанцій не тільки не обмежені процесуальним законом щодо збору доказів, а й зобов`язані були вчинити всі необхідні процесуальні дії, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі в частині розглядуваного питання щодо обставин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом.

48. Аргументи позивачки про те, що судом апеляційної інстанції розглянуто цю справу в порядку письмового провадження без повідомлення сторін, чим грубо порушено вимоги частини сьомої статті 287 КАС України та її процесуальне право на те, щоб бути повідомленою про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, брати участь у судовому засіданні, надати пояснення та скористатися іншими правами, передбаченими статтями 44, 47 КАС України, є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях процесуального закону.

49. Так, відповідно до частини сьомої статті 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

50. Водночас згідно з частиною другою статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові)), 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

51. Зважаючи на такі приписи КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявності для цього підстав та відповідно до порядку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначеного статтею 312 КАС України.

52. Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року в справі №9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

53. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

54. У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

55. Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду, що свідчить про безпідставність відповідних доводів позивачки.

56. Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

57. Зважаючи на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені нею причини пропуску цього строку не дають підстав визнавати їх поважними та, відповідно, поновити строк звернення до суду з позовом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачці.

58. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

59. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

60. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

................

Перейти до повного тексту