ПОСТАНОВА
Іменем України
09 вересня 2021 року
Київ
справа №160/12588/19
адміністративне провадження № К/9901/20319/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Віхрової В.С. від 20.01.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А. від 06.05.2020
у справі № 160/12588/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просила зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 17.10.2019 (з дати першого зверненням за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2020, у задоволенні позову відмовлено.
3. 13.08.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника позивача на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2020, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
4. Ухвалою Верховного Суду від 17.08.2020 відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
5. 09.09.2020 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, до 30.09.1994 проживала за адресою: АДРЕСА_1, після чого переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, що підтверджується сторонами по справі.
7. Листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України №27161/Г-11 від 29.10.2019 повідомлено представника позивача, що його звернення від 10.10.2019 №5708 (вх. №27161/Г-11 від 24.10.2019), заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та копії доданих до звернення документів передано до уповноваженого територіального відділення - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який повинен розглядати питання щодо призначення пенсії за віком позивачу.
8. Довгинцівським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто звернення представника позивача від 10.10.2019 в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", та надано відповідь, яка оформлена листом №1589/02.14-52 від 25.10.2019, в якій зазначено, що у зв`язку із порушенням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, а саме: відсутністю документа, що засвідчує особу ОСОБА_1, місце її проживання (реєстрації) та вік, призначення пенсії позивачу неможливе.
9. Не погодившись з прийнятим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, позивач звернулась до суду з цим позовом.
IІI. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
10. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 є громадянином України та до 30.09.1994 проживала за адресою: АДРЕСА_1, після чого переїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де була взята на консульський облік. Позивач вважає відмову відповідача у призначенні їй пенсії такою, що суперечить нормам чинного законодавства та порушує її права та законні інтереси.
11. Відповідач заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що відсутність основного документа, який посвідчує особу позивача як громадянина України, як першочергової обставини, унеможливлює розгляд документів позивача на предмет можливості призначення пенсії та прийняття рішення управлінням Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії (незалежно від її виду).
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
13. Представник позивача у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що суди не врахували, що позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон 42 № НОМЕР_1, виданого органом УВС 435, 25.07.1994. Громадянство позивача не припинялось. Внутрішній паспорт громадянина України був вилучений у позивача в момент її виїзду на місце постійного проживання за кордон. Пред`явлення закордонного паспорта, навіть якщо його строк не сплив, не відповідає вимогам пункту 22.9 Порядку 22-1. У позивача наявний дійсний документ - посвідчення особи, яке містить інформацію про її особу, місце її проживання та вік. На підставі цього посвідчення була верифікована особа позивача ізраїльським нотаріусом в момент підписання довіреності та заяви про призначення пенсії. Право громадян України на підтвердження їх особи у справах з приводу поновлення та призначення їх пенсій в Україні на підставі дійсних документів, що видані компетентними органами країни їх постійного проживання - Держави Ізраїль - підтверджено судовою практикою, а саме постановами Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №127/20588/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17, від 18.09.2018 у справі №199/5647/17, у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018 у справі №820/6531/17 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №759/1821/15-а.
14. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо задоволення такої, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
16. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
17. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
18. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
19. Зважаючи на викладене, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
20. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
21. Відповідно до частини третьої статті 25 Основного Закону Держави Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
22. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
23. Відповідно до статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі також - Закон №1058-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
24. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
25. Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою, зокрема, передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
26. Згідно із частиною п`ятою статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
27. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі також - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
28. Пунктом 1.1 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
29. Пунктом 2.1 Порядку №22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема, документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 1, 3 до Положення); документи про місце проживання (реєстрації) особи.
30. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку №22-1).
31. Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 Порядку №22-1).
32. Згідно з пунктом 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
33. Відповідно до пункту 3.3 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
34. Згідно з підпунктом 4.1 пункту 4 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
35. Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
36. Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
37. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (пункт 4.7 Порядку № 22-1).
38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України №27161/Г-11 від 29.10.2019 повідомлено представника позивача, що звернення останнього від 10.10.2019 №5708 (вх. №27161/Г-11 від 24.10.2019), заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та копії доданих до звернення документів передано до уповноваженого територіального відділення - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який повинен розглядати питання щодо призначення пенсії за віком позивачу.
39. Довгинцівським відділом обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто звернення представника позивача від 10.10.2019 в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", та надано відповідь, яка оформлена листом №1589/02.14-52 від 25.10.2019, в якій зазначено, що у зв`язку із порушенням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, а саме: відсутністю документа, що засвідчує особу ОСОБА_1, місце її проживання (реєстрації) та вік, призначення пенсії позивачу неможливе.
40. Таким чином, відповідач, отримавши звернення представника позивача від 10.10.2019, заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та копії доданих до звернення документів всупереч пунктам 3.3, 4.2 Порядку № 22-1, не прийняв відповідного процесуального рішення про призначення/відмову у призначенні пенсії, а протиправно розглянув заяву у порядку Закону України "Про звернення громадян", чим порушив права та законні інтереси позивача.
41. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 у справі №265/4170/17 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
42. Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
43. Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
44. Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, а саме зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача про призначення пенсії відповідно до вимог Закону № 1058-ІV та Порядку № 22-1.
45. Водночас колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в іншій частині у зв`язку із наступним.
46. Оскільки судами встановлено, що відповідачем процесуальне рішення про призначення/відмову у призначенні пенсії позивачу не приймалось, тобто фактично заява ОСОБА_1 про призначення пенсії по суті розглянутою не була, а тому суд зазначає, що в цьому випадку позивачем неналежним чином обраний спосіб захисту своїх прав, оскільки суд за встановлених у цій справі судами попередніх інстанцій обставин не має права втручатися в діяльність відповідача шляхом його зобов`язання призначити та виплачувати їй пенсію за віком у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
47. Також колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 27.02.2018 у справі №127/20588/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17, від 18.09.2018 у справі №199/5647/17, оскільки обставини, що виникли у межах спірних правовідносин, не є подібними до тих, які суди встановили під час розгляду цих справ.
48. Щодо доводів представника позивача, викладених у касаційній скарзі, про неврахування судами висновків, сформованих у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2018 у справі №820/6531/17 та у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №759/1821/15-а, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) та частини п`ятої статті 242 КАС України лише висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
49. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
50. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
51. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
52. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
53. Зазначена стаття містить три окремі норми.
54. Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
55. Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
56. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
57. Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" (заяви № 7151/75 та № 7152/75) демонструє, що перед тим, як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (пункт 57).
58. ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:
(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;
(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.
59. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.
60. Право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:
61. Згідно з пунктом 39 рішення ЄСПЛ у справі "Гайгузус проти Австрії" (заява № 17371/90), якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
62. Відповідно до пункту 41 рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
63. Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
64. Суд при прийнятті рішення враховує також позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
65. Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Конституції України (статті 25, 46), Закону №1058-IV та Порядку № 22-1 щодо порядку прийняття рішення про призначення пенсії, зважаючи на положення статті 351 КАС України, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.
66. Щодо розподілу судових витрат у даній справі колегія суддів зазначає наступне.
67. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн, за подання апеляційної скарги - 1152,60 грн та за звернення до суду з касаційною скаргою - 1536,80 гривень, а тому такі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд