ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10213/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - Нестеришин Т. С. (адвокат),
відповідача - Візор О. М. (самопредставництво),
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Куксов В. В., Тищенко А. І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 (суддя Картавцева Ю. В.)
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія"
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний реєстратор Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузора Анна Віталіївна
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування запису, припинення права власності, витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія" (далі - ОСББ "Вікторія", Позивач) звернулось з позовом до Київської міської ради (далі - Рада, Відповідач) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 787 додатка № 10 "Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі" до рішення Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" № 284/5096 від 02.12.2010 в частині віднесення до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва приміщення № 1 (група приміщень № 111) в літ. "А", І-поверх, приміщення з № 1 по № 2 (група приміщень № 112) в літ. "А", І-поверх, загальною площею 48,3 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 10;
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36800534 від 29.08.2017, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Кузорою Анною Віталіївною;
- визнати незаконним та скасувати запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності № 22058979 21.08.2017 о 15:23:17 про реєстрацію права власності, вчинений державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Кузорою Анною Віталіївною;
- припинити право власності територіальної громади міста Києва на об`єкт нерухомого майна: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1337029680000, нежиле приміщення № 1 (група приміщень № 111) в літ. "А", І-поверх, приміщення з № 1 по № 2 (група приміщень № 112) в літ. "А", І-поверх, загальною площею 48,3 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул.Прорізна, 10;
- витребувати від територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на користь Позивача вказаний об`єкт нерухомого майна (до незаконної реєстрації права власності - приміщення XLI, XL, XXXIX на першому поверсі будинку № 10 на вулиці Прорізній у місті Києві).
1.2. В обґрунтування позовних вимог, ОСББ "Вікторія" посилалося на те, що рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 в частині віднесення до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва приміщення електрощитової, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36800534 від 29.08.2017 є незаконними та підлягають скасуванню.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021, позов задоволено частково:
- визнано незаконним та скасовано пункт 787 додатка № 10 "Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі" до рішення Київської міської ради "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" № 284/5096 від 02.12.2010 в частині віднесення до об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва приміщення № 1 (група приміщень № 111) в літ. "А", І-поверх, приміщення з № 1 по № 2 (група приміщень № 112) в літ. "А", І-поверх, загальною площею 48,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Прорізна (Шевченківський р-н), будинок 10;
- визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36800534 від 29.08.2017, прийняте державним реєстратором Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною;
- визнано незаконним та скасовано запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності № 22058979 від 21.08.2017 о 15:23:17 про реєстрацію права власності, вчинений державним реєстратором Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузорою Анною Віталіївною;
- витребувано від територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на користь співвласників багатоквартирного будинку № 10 на вулиці Прорізній у місті Києві в особі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія" спірний об`єкт нерухомого майна.
У іншій частині позову відмовлено.
2.2. Зазначені рішення і постанова судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 в частині віднесення спірних приміщень до комунальної власності територіальної громади міста Києва є таким, що порушує права та законні інтереси співвласників багатоквартирного будинку на вул. Прорізній, 10, а, отже є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у визначеній частині, оскільки нежиле приміщення № 1 (група приміщень № 111) в літ. "А", І-поверх, приміщення з № 1 по № 2 (група приміщень № 112) в літ. "А", І-поверх, загальною площею 48,3 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул.Прорізна, 10 є допоміжними нежитловими приміщеннями, які призначені для побутового обслуговування мешканців будинку, є місцями загального користування і складовою частиною житлового будинку. Враховуючи зазначене, усі подальші прийняті рішення щодо спірних приміщень є незаконними та також підлягають скасуванню. При цьому, за висновками судів, позовна вимога про припинення права власності територіальної громади міста Києва на об`єкт спірного нерухомого майна в межах даного спору є неефективним способом захисту, поряд з цим, вимога про витребування такого майна відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечує поновлення порушеного права, а, відтак є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
3.1. У касаційній скарзі Рада просить скасувати оскаржувані судові рішення та винести нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги Відповідач посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 4 Житлового кодексу УРСР, норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 108, 109 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 26.09.2019 у справі №910/13903/18.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник також посилається на встановлення господарськими судами попередніх інстанцій істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів (висновку експерта від 29.01.2018 № 22/12-2017), а також на те, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (а саме вказаний висновок експерта та технічний паспорт на нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок).
3.4. Позивач подав відзив на касаційну скаргу безпосередньо до суду 27.08.2021, тобто поза межами строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі від 15.07.2021.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Шевченківської районної ради від 20.05.2010 № 851 "Про приватизацію об`єктів комунальної власності та внесення змін до деяких рішень Шевченківської районної у місті Києві ради" до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні було включене нежитлове приміщення площею 103,3 кв.м, які розташовані за адресою: м.Київ, вул. Прорізна, № 10 (Літера А).
4.2. У подальшому, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" нежитлові приміщення з № 1 по № 7 (групи приміщень № 92) загальною площею 103,30 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, № 10 (Літера А) віднесені до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
4.3. Наказом Головного управління комунальної власності міста Києва від 09.08.2012 № 672-В "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна" оформлено право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення з № 1 по № 7 (групи приміщень № 92) загальною площею 103,30 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, № 10 (Літера А), та вирішено видати свідоцтво про право комунальної власності на це майно.
4.4. 29.08.2017 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Кузорою Анною Віталіївною проведено державну реєстрацію права власності на вищевказані нежитлові приміщення за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.
4.5. Як встановлено господарськими судами, багатоквартирний будинок № 10 на вул. Прорізній у м. Києві перебуває у спільній власності громадян-власників приватизованих квартир та відповідного державного органу, що виконує повноваження власників щодо неприватизованих квартир.
При цьому співвласниками вказаного багатоквартирного будинку було створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія".
4.6. Відповідно до п. 2.1. Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Вікторія" (нова редакція), затвердженого Загальними зборами (протокол № 1 від 04.02.2020), метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, створення для цього належних умов, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.
Згідно з п. 6.1.11. Статуту об`єднання має право відповідно до законодавства України і цього статуту захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.
4.7. Звертаючись з цим позовом, ОСББ "Вікторія" зазначало, що на початку 2018 року йому стало відомо про реєстрацію за територіальною громадою міста Києва права власності на об`єкт нерухомого майна (приміщення електрощитової), а саме: приміщення № 1 (група приміщень № 111) в літ. "А", І-поверх, приміщення з № 1 по № 2 (група приміщень № 112) в літ. "А", І-поверх, загальною площею 48,3 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 10.
При цьому, приміщення електрощитової, про яке йде мова вище, за своїм функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, що забезпечує його належну експлуатацію та належить на праві спільної власності усім власникам квартир у будинку на вул. Прорізна, 10 у м. Києві.
4.8. Саме порушення прав співвласників у зв`язку з незаконним позбавленням їх права власності на спільне майно (допоміжні приміщення), яке всупереч їх волі перейшло іншому суб`єкту - територіальній громаді міста Києва, стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як уже зазначалося, в якості підстави для подання касаційної скарги Відповідач посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 4 Житлового кодексу УРСР, норм Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 108, 109 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 26.09.2019 у справі №910/13903/18.
5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.5. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.9. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
5.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
5.11. Так, у справі № 522/1029/18 розглядалися позовні вимоги про: визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав; визнання за позивачем у вказаній справі права власності на квартири; витребування із чужого незаконного володіння зазначених квартир та зобов`язання не чинити позивачу перешкоди у користуванні ними, а також виселення та вселення у ці квартири позивача у вказаній справі. Наведені вимоги були обґрунтовані тим, що позивач у встановленому законом порядку набула майнові права на вказане спірне нерухоме майно у вигляді відповідної квартири, проте одним з відповідачів цю квартиру було розділено на дві та перепродано, тому вона вважала свої права порушеними.
При цьому у вказаній справі предметом судового дослідження та розгляду був, зокрема, висновок будівельно-технічного експертного дослідження від 18.08.2014 (тобто складений до набрання чинності змін до процесуального закону, які передбачали можливість складання експертного висновку за зверненням учасника справи) в якому не було зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що його підготовлено для подання до суду.
5.12. У справі № 910/13903/18 розглядалися позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління комунальної власності м. Києва щодо оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна та свідоцтва про право власності на нежиле приміщення, на підставі статей 21, 331, 382, 393 Цивільного кодексу України, статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 2, 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".
При цьому під час розгляду вказаної справи місцевим та апеляційним судами було встановлено, що спірні приміщення з самого початку проектування, спорудження і в процесі експлуатації були та використовувались саме як нежитлові приміщення.
Водночас, як встановлено судами у цій справі, спірне приміщення ніколи не було окремим нежитловим приміщенням з самостійним цільовим призначення, а використовувалося та продовжує використовуватись як допоміжне приміщення в багатоквартирному житловому будинку.
5.13. Отже, правовідносини у вищевказаних справах та у справі, що переглядається, не є подібними, оскільки вони відрізняються предметом, підставами позову, а також правовим регулюванням спірних правовідносин чи істотними обставинами, що були встановлені судами.
5.14. З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.15. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на встановлення господарськими судами попередніх інстанцій істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів (висновку експерта від 29.01.2018 № 22/12-2017), а також на те, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (а саме вказаний висновок експерта та технічний паспорт на нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок), то колегія суддів зазначає наступне.
5.16. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.17. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.18. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.19. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.20. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
5.21. Щодо доводів заявника про встановлення господарськими судами обставин справи на підставі недопустимих доказів колегія суддів зазначає наступне.
5.22. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
5.23. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
5.24. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
5.25. Однак, відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України до повноважень суду касаційної інстанції віднесено вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
5.26. У той же час скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання оціненого судами доказу - висновку експерта від 29.01.2018 № 22/12-2017 недопустимим.
Доводи скаржника зводяться до необхідності вирішення питання щодо належності доказу, тобто переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України повноважень суду касаційної інстанції.
5.27. Таким чином, скаржник помилково ототожнює категорії належності та допустимості доказів та не враховує вимоги частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справа № 920/505/20.
5.28. Отже, доводи заявника про встановлення місцевим і апеляційним судом істотних обставин справи на підставі недопустимого доказу, яким він вважає висновок експерта від 29.01.2018 № 22/12-2017, також є необґрунтованими.
5.29. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанції з цієї підстави.
5.30. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.31 Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.32. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.33. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.34. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.