ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 713/1722/20
провадження № 51-2134км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Костюк О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гакмана Сергія Петровича на вирок Чернівецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260060000091, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1 ), засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гакман С.П., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до суворості призначеного ОСОБА_1 покарання судом апеляційної інстанції, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про зміну вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 у частині призначеного покарання, а саме на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.
Свої доводи захисник мотивує тим, що вирок апеляційного суду не містить обґрунтування неможливості виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі та застосування до нього положень ст. 75 КК України.
Зазначає, що апеляційним судом залишено без уваги факт порушення Правил дорожнього руху (далі - ПДР) потерпілими, які були пасажирами автомобіля та не використали засобів пасивної безпеки (ременів безпеки), а також безпідставно враховано дані про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності на порушення вимог ст. 39 Кодексу України про адміністративні порушення (далі - КУпАП).
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, на підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
За вироком Чернівецького апеляційного суду від 02 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу прокурора Чернівецької місцевої прокуратури Богоноса М.В. задоволено, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання та звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. В іншій частині вирок залишено без зміни.
Як установлено судом, ОСОБА_1 24 лютого 2019 року близько 18:00, будучи поліцейським Вижницького ВП, керуючи технічно справним автомобілем марки "Nissan" моделі "Primastar", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі швидкістю 80-90 км/год у темну пору доби автодорогою Р-62 сполученням Криворівня - Усть-Путила - Вижниця - Сторожинець - Чернівці в межах населеного пункту смт Берегомет Вижницького району Чернівецької області зі сторони с. Черешенька в напрямку с. Лукавці. Пасажирами його автомобіля були працівники поліції ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які поверталися з охорони громадського порядку. Проїжджаючи ділянку дороги із заокругленням по вул. Вижницькій у смт Берегомет з асфальтобетонним покриттям та наявною місцями ожеледицею, ОСОБА_1 не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, проявив неуважність та самовпевненість у своїх діях, у результаті чого втратив керування автомобілем та при входженні в поворот допустив неконтрольований занос свого автомобіля, здійснив виїзд за межі проїзної частини дороги в кювет з подальшим контактуванням лівої частини транспортного засобу з деревом неподалік будинку №70 по вказаній вулиці.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який перебував на середньому пасажирському ряду зліва салону автомобіля, отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді набряку та набухання речовини головного мозку як ускладнення перелому кісток склепіння та основи черепа в лобно-тім`яній ділянці зліва із забоєм речовини головного мозку та розвитком субарахноїдальних крововиливів, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в реанімаційному відділенні КУ "Вижницька ЦРЛ".
Крім того, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_4, який перебував на третьому задньому ряду пасажирських сидінь салону автомобіля, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я з відсутністю небезпеки для життя.
Дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_1 вчинив у результаті порушення та невиконання вимог ПДР: п.1.5, пп. "б" п.2.3, п.12.1, п.12.4.
Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.12.1 та п.12.4 ПДР знаходяться у прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної події, створенням аварійної обстановки та наслідками, що настали, - спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_4 та настання смерті ОСОБА_3 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисника не оскаржуються.
Згідно з положеннями статей 370, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_1, дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Також згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.
За матеріалами провадження, суд першої інстанції врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вчинив тяжкий злочин з необережності, вину у вчиненні злочину визнав повністю, щиро розкаявся, добровільно відшкодував завдані збитки потерпілому ОСОБА_4, частково відшкодував завдані збитки потерпілій ОСОБА_2, за місцем роботи та проживання характеризується посередньо; відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки і ухвалив рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням напідставі ст. 75 КК України.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_2, визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції про звільнення обвинуваченого від покарання на підставі ст. 75 КК України та дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання не відповідає вимогам закону та суперечить приписам п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно з яким, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з кваліфікації злочинів (ст. 12 КК України), а також особливості конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Як обґрунтовано зазначив у вироку суд апеляційної інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому місцевий суд повною мірою не врахував того, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий необережний злочин, внаслідок якого наступила смерть потерпілого ОСОБА_3 та заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4 .
Також суд першої інстанції не взяв до уваги, що обвинувачений ОСОБА_1 допустив декілька грубих порушень ПДР, зокрема, не врахувавши дорожньої обстановки та наявності ожеледиці, значно перевищив (більше ніж на 30 км) максимально дозволену в населених пунктах швидкість руху.
Крім того, апеляційний суд установив, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП за порушення ПДР.
Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що призначене обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді п`яти років позбавлення волі є надмірно суворим і не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, врахував те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав свою вину у вчиненому злочині, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину.
За таких обставин апеляційний суд пом`якшив строк призначеного ОСОБА_1 основного покарання у виді позбавлення волі до трьох років, тобто до найнижчої межі, встановленої санкцією частини 2 ст. 286 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції, урахувавши зазначені обставини в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
Тому доводи захисника в касаційній скарзі про те, що вирок апеляційного суду не містить обґрунтування неможливості виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі та застосування положень ст. 75 КК України, є безпідставними.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційним судом залишено без уваги факт порушення ПДР потерпілими, які були пасажирами автомобіля та не використали засобів пасивної безпеки (ременів безпеки), то вони є необґрунтованими. Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги. У цьому провадженні прокурор та потерпіла подали апеляційні скарги, в яких оспорювали тільки звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України та розмір стягненої моральної шкоди і не оспорювали встановлені факти порушення ПДР водієм та пасажирами автомобіля, зокрема й щодо невикористання засобів пасивної безпеки.
Крім того, захисник у касаційній скарзі вказав, що судом апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 39 КУпАП безпідставно зазначено у вироку, що обвинувачений раніше притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП. Такі твердження захисника є неспроможними, оскільки в судовому рішенні не зазначено, що ОСОБА_1 є особою, що була піддана адміністративному стягненню.
Призначене засудженому покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Тому Суд не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано, він відповідає вимогам статей 370, 374 і 420 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції -без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд