ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 285/4536/18
провадження № 51-2470км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Голубицький С.С.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Костюк О.С.,
протерпіла ОСОБА_1,
захисник Божок Л.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Виговського Михайла Володимировича в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120180600900001264, стосовно
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Залізниця Корецького району Рівненської області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про зміну вироку апеляційного суду шляхом призначення більш м`якого покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Свої доводи захисник мотивує тим, що апеляційний суд під час розгляду справи та постановлення рішення належним чином не врахував ступеня суспільної небезпеки, тяжкості вчиненого злочину та особи винного.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував конкретні обставини провадження та дані, що характеризують особу засудженого, його молодий вік, те, що він раніше не судимий, характеризується виключно з позитивної сторони, вперше вчинив необережний тяжкий злочин з непоправними наслідками, визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення в потерпілої, частково відшкодував шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, працює неофіційно, доглядає за бабусею, яка має інвалідність.
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст.69 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Цивільний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 100 000 грн.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та прокурора задоволено частково.
Вирок Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 жовтня 2020 року стосовно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 22 жовтня 2018 року приблизно о 22:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "Renault Grand Scenic", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався в темну пору доби під час опадів у вигляді туману по неосвітленій під`їзній дорозі від м. Новограда-Волинського в напрямку автодороги Київ-Чоп і поблизу с. Майстрів Новоград-Волинського району, будучи неуважним, не простежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожньої обстановки і стану свого транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, у результаті чого допустив виїзд керованого автомобіля за межі проїзної частини, що призвело до його перекидання.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир транспортного засобу ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті на місці пригоди. У вказаній дорожній обстановці водій ОСОБА_2 порушив вимоги п п. "б" п.2.3, п.2.9, п.1.10 та п.12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Порушення ОСОБА_2 вимог п.12.1 Правил дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор просив залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Захисник у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу Виговського М.В. та просила задовольнити її в повному обсязі.
Потерпіла ОСОБА_1 просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК України.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 і правильності кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України у касаційній скарзі не оскаржуються.
Доводи касаційної скарги захисника щодоневідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість є необґрунтованими з огляду на таке.
Так, положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання ОСОБА_2, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України, послався у вироку на його щире каяття, молодий вік, те, що він раніше не судимий, вперше вчинив необережний тяжкий злочин з непоправними наслідками, вину визнав повністю, попросив вибачення в потерпілої, частково відшкодував шкоду, завдану вчиненням кримінального правопорушення, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, працює неофіційно та доглядає за бабусею, яка має інвалідність.
Крім того, суд урахував досудову доповідь органу пробації про те, що ОСОБА_2 не становить високої небезпеки для суспільства.
Обставиною, що пом`якшує покарання, суд відповідно до вимог ст.66 КК України визнав щире каяття, а обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.
Водночас суд першої інстанції вказав і на думку потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в апеляційному порядку за апеляційними скаргами потерпілої та прокурора, визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції про призначення засудженому покарання із застосуванням ст.69 КК України та дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання не відповідає вимогам закону та суперечить приписам ст. 65 КК України.
Так, згідно з положеннями ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Апеляційний суд, стверджуючи про неправильне застосування місцевим судом вказаної норми, зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, яке законом віднесено до категорії тяжких, обставинам його вчинення, а саме вчиненню такого злочину в стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого настала смерть людини, з цим погоджується і суд касаційної інстанції.
Крім того, як правильно зазначив апеляційний суд, судом першої інстанції при призначенні основного покарання із застосуванням ст.69 КК України, тобто покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією інкримінованої статті, фактично встановлено лише одну обставину, яка пом`якшує покарання, - щире каяття, а не декілька відповідних обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність яких є обов`язковою умовою для застосування цієї норми закону.
Ураховуючи, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого настала смерть людини, однак щиро розкаявся та попросив пробачення в потерпілої, частково відшкодував шкоду, осуджував свою поведінку, а також зважаючи на думку потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що покарання, обране ОСОБА_2 судом першої інстанції, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого і є м`яким, а тому скасував вирок у цій частині та обрав засудженому покарання у виді позбавлення волі в розмірі ближче до мінімальної межі санкції ч.2 ст.286 КК України, яке буде достатнім для його виправлення.
На думку Суду, з урахуванням вищевказаних конкретних обставин кримінального провадження, положень статей 50, 65 КК України покарання, призначене ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Що стосується доводів захисника про необхідність зміни додаткового покарання засудженому у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, зменшивши строк на 2 роки, то вони є безпідставними.
Так, при вирішенні питання про призначення додаткового покарання суд апеляційної інстанції врахував особу засудженого, який вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок порушення правил дорожнього руху, та дійшов правильного висновку про збільшення до максимальної межі міри додаткового покарання, зазначивши при цьому, що цей захід примусу внесе певні корективи в соціально-психологічні властивості засудженого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові правопорушення, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд