Постанова
іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 637/689/19
провадження № 51-1891 км 21
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Яновської О. Г.,
суддів Голубицького С. С., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Нескородяного А.М.,
засудженого ОСОБА_1,
(в режимі відеоконференції),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заcудженого на вирок Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 07 вересня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220450000137, за обвинуваченням:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, такого, що проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз засудженого вироком Шевченківського районного суду Харківської області від
14 січня 2019 року за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
Обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Вироком Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від
07 вересня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 186 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
2. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 за сукупністю вироків покарання у виді 5 років позбавлення волі.
3. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
4. Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, за наступних обставин.
5. Як установлено судом, 30 квітня 2019 року близько 22:00 ОСОБА_1 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в будинку ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2, скориставшись тим, що потерпілий перебував у стані душевного хвилювання за життя і здоров`я співмешканки ОСОБА_3, шляхом вільного доступу взяв мобільний телефон марки "Bravisмоделі A506 Cristal", котрий належав ОСОБА_2, та сховав його до своєї кишені. Потерпілий та ОСОБА_3 звернули увагу на незаконні дії ОСОБА_1, тому з метою їх припинення, як за вказаних обставин, так і протягом наступних днів неодноразово вимагали від засудженого повернути телефон. Проте ОСОБА_1 категорично відмовився його повернути, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, продавши мобільний телефон третій особі. Унаслідок грабежу потерпілому ОСОБА_2 заподіяно ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1238 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
6. У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок та ухвалу суду щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Стверджує, що його дії невірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК, оскільки він заволодів чужим майном шляхом обману, тому його дії належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК. На думку засудженого місцевим судом неправильно застосовано норми кримінального закону під час перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 2 ст. 186 КК. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не дав усіх відповідей на її доводи.
Позиції учасників судового провадження
7. У суді касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу, просив скасувати вирок і ухвалу суду, а справу призначити до нового розгляду в суді першої інстанції.
8. Прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту, посилався на те, що підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.
Мотиви Суду
9. Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
10. За змістом ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
11. Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
12. Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
13. У поданій касаційній скарзі засудженим ставиться питання щодо безпідставної перекваліфікації його дій з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 2 ст. 186 КК.
14. Проте зазначені доводи засудженого не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів виходячи з наступного.
15. За правилами положень ч. 1 ст. 337 КПК, якими визначено межі судового розгляду, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.