Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 354/81/15-ц
провадження № 61-7058св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - Plan Team GmbH,
представник заявника (стягувача) - Сторожук Олександр Васильович,
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорзонера",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Plan Team GmbH на ухвалу Яремчанського міського суду
Івано-Франківської області від 29 січня 2020 року у складі судді
Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Мелінишин Г. П., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст клопотання
У лютому 2015 року Plan Team GmbH звернулася до суду із клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом Plan Team GmbH до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - ТОВ "Скорзонера") про стягнення грошових коштів.
Клопотання Plan Team GmbH мотивовано тим, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України
від 09 жовтня 2014 року стягнуто з ТОВ "Скорзонера" на користь Plan Team GmbH 641 167,68 євро основної заборгованості за виконані проектні роботи,
51 506,47 євро - 3 % річних від простроченої суми, 5 122,73 євро - на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього
697 796,88 євро, зазначене рішення є остаточним, набрало законної сили
з дати його ухвалення і підлягає негайному виконанню.
Зазначало, що ТОВ "Скорзонера" відмовляється добровільно виконувати рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року, тому відповідно
до вимог Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж",
статей 389-7, 391-398 ЦПК України (у редакції 2004 року), Plan Team GmbH просила суд надати дозвіл на примусове виконання вказаного рішення.
Короткий зміст судових рішень
Справа судами розглядалася неодноразово.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області
від 26 січня 2016 року у задоволенні клопотання Plan Team GmbH про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 березня
2016 року апеляційну скаргу Plan Team GmbH відхилено. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня
2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року касаційну скаргу Plan Team GmbH, подану представником Сторожуком О. В., задоволено частково. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 21 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-8977св18).
Останньою ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2020 року клопотання представника Plan Team GmbH
адвоката Сторожука О. В. про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року у справі за позовом Plan Team GmbH до ТОВ "Скорзонера" про стягнення коштів
залишено без розгляду.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що долучені адвокатом Сторожуком О. В. копія довіреності на представництво інтересів Plan Team srl, видана на його імʼя 20 травня 2011 року на необмежений строк
з правом передоручення, а також на імʼя адвоката
Дебрицького О. президентом др. - інженером Йоханном Рьоком, який діяв на підставі статуту та законів Італії; інші супутні документи: копія посвідчення підпису Республіка Італія Рьок Йоханн, ідентифікацію особи, повноваження якої 25 травня 2011 року перевірені нотаріусом
в Боцені РА д-р Лука Бархі, з перекладом на українську мову, засвідчені
з оригіналом приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р. В., з копією апостилю (без перекладу), не є належними доказами представництва адвоката Сторожука О. В. Plan Team GmbH. Крім того, що жодного підтвердження на повноваження Рьока Йоханна як директора чи президента - інженера, про що зазначено
в довіреності, на час видачі її 20 травня 2011 року, чи на момент посвідчення підпису нотаріусом 25 травня 2011 року, установчі документи фірми не містять, оскільки ця особа на час видачі та підписання довіреності не була президентом ради правління Plan Team GmbH, тому суд першої інстанції залишив клопотання представника Plan Team GmbH про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року без розгляду.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу представника Plan Team GmbH адвоката Сторожука О. В. залишено без задоволення. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що долучена адвокатом Сторожуком О. В. до копії довіреності копія апостилю не відповідає вимогам, які ставляться до його проставлення. Зокрема, він не скріплений
із самою довіреністю у визначений спосіб. Більш того, до даного апостилю Сторожуком О. В. не додано його перекладу на українську мову, що суперечить пункту 6 частини третьої статті 394 ЦПК України (чинному на момент подання клопотання). Такі обставини, на думку апеляційного суду, дають підстави для обґрунтованого сумніву у дійсності (чинності) виданої Plan Team GmbH довіреності на імʼя адвоката Сторожука О. В. При цьому, апеляційний суд зауважив, що переконатися у відповідності вказаної копії довіреності її оригіналу, наявності оригіналу апостиля, як у суду першої інстанції, так і у апеляційного суду не було можливості, оскільки адвокат Сторожук О. В. особисто жодного разу не брав участі в судових засіданнях
у цій справі.
Крім того, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності у президента др. - інженера Рьока Йоханна повноважень щодо видачі довіреності станом на 20 травня 2011 року, пославшись
на витяг із торгового реєстру з відомостями Plan Team GmbH станом
на 03 лютого 2016 року. Відповідно до змісту якого, що особа, яка підписала довіреність, зазначена в перекладі як Рьок Йоханн, тільки з 29 червня
2012 року мала повноваження діяти від імені вказаної юридичної особи. Крім того, вказана особа не була уповноважена представляти підприємство у спорах про стягнення вимог і повʼязаної з цим судової діяльності, а отже, не вправі була довіряти такі дії Сторожуку О. В. Тобто підтвердження на повноваження Рьока Йоханна як директора чи президента др.-інженера, про що зазначено в довіреності, на час видачі її 20 травня 2011 року, установчі документи фірми не містять. Ця особа на час видачі та підписання довіреності не була президентом ради правління.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, Plan Team GmbH, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право" суди, вирішуючи питання щодо дійсності довіреності та повноважень пана Рьока Йоханна на її видачу, мали б керуватися нормами італійського права. При цьому відповідно до статті 6 Закону України "Про міжнародне приватне право" застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
Зазначає, що суди не врахували того, що правовідносини, повʼязані
з порядком видачі довіреності, її нотаріального посвідчення та визначенням повноважень особи на видачу довіреності, регулюються італійським правом, а не матеріальним правом України. Нотаріуси Італії, як і інших іноземних держав, при посвідченні довіреностей керуються вимогами норм права, які діють у цих країнах. Таким чином, висновок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області про те, що "У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний звʼязок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України", з яким погодився й Івано-Франківський апеляційний суд,
є помилковим. Оскільки приватноправові відносини щодо порядку видачі довіреності регулюються нормами італійського права. Відповідно
до частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган, встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.
Вказує, що суди не вжили встановлених законом заходів для встановлення змісту норм італійського права, а лише посилаються на частину третю статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", відповідно до якої особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, які підтверджують зміст норм права іноземної держави.
Зазначає, що відповідно до статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні
в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Україна і Італія є учасниками Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року (надалі - Конвенція). Відповідно до статті 1 Конвенції, ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї
з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Нотаріальні акти для цілей цієї Конвенції є офіційними документами.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно зі статтею 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Відповідно до частини другої статті 5 Конвенції заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ.
Незважаючи на це, Івано-Франківський апеляційний суд, погодившись
з помилковим висновком Яремчанського міського суду про застосування матеріального права України, дійшов помилкового висновку про неправильність проставлення апостиля компетентним органом Республіки Італія, посилаючись при цьому на інформаційний лист Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року "Особливості проставлення апостиля на документах, що видані нотаріусами та судами України". Правильність проставлення апостиля і взагалі оформлення довіреності у цьому випадку регулюється італійським правом, а не правом України як помилково вважав суд.
Крім того, повноваження щодо ідентифікації особи та перевірки повноважень пана Рьока на видачу довіреності відноситься до
компетенції нотаріуса. Відповідно до посвідчувального напису
на довіреності нотаріус д-р Лука Барі впевнився в ідентифікації особи
та повноваженнях пана Рьока Йоханна на момент видачі довіреності.
Вказує, що суддя Девляшевський В. А. в порушення вимог статті 37 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи брав участь у її розгляді як суддя доповідач. Вважає, що справу розглянуто
і вирішено неповноважним складом суду.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Заявник зазначив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушеннями норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у тому числі норм міжнародного права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року ТОВ "Скорзонера" подало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на пункт 2 частини першої
статті 369 ЦПК України, просило закрити касаційне провадження.
Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є законними
та обґрунтованими.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Plan Team GmbHпідлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та пʼятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зʼясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня 2014 року частково задоволено позов Plan Team GmbH до ТОВ "Скорзонера" у справі АС № 199у/2014. Постановлено стягнути з ТОВ "Скорзонера" на користь Plan Team GmbH 641 167,68 євро основної заборгованості за виконані проектні роботи, 51 506,47 євро - 3 % річних від простроченої суми, 5 122,73 євро
на відшкодування витрат із сплати арбітражного збору, а всього
697 796, 88 євро. У задоволенні решти позовних вимог у сумі
445 824,99 євро відмовлено (а.с. 8-47, т. 1).
Правовідносини щодо визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні урегульовані статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня
1958 року (Нью-Йоркська Конвенція), яка набула чинності для України
10 січня 1961 року, статтею 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та положеннями розділу IX ЦПК України.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
За правилами статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", якщо міжнародним договором України, який набрав чинності
в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобовʼязання за цими договорами.
Згідно зі статтями 391, 392 ЦПК України 2004 року рішення іноземного суду може бути предʼявлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили і розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання або місцезнаходження на території України або його місце проживання або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 394 ЦПК України 2004 року до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються такі документи: 1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання; 2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи; 4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше); 5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником); 6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
Статтею 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема щодо процесуальної працездатності і дієздатності іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що право, що підлягає застосуванню
до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи (стаття 25 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Статтею 74 Закону України "Про міжнародне приватне право"встановлено, що процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
Довіреності, які видані іноземними органами і будуть пред`явлені на території України, зокрема для вчинення нотаріальної дії нотаріусами України, мають відповідати вимогам, встановленим чинним законодавством України та міжнародним договорам.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав
у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про міжнародне приватне право" порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.
Конвенція 1961 року, яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України
від 10 січня 2002 року "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.
За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ,
є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Відповідно до статті 9 Конституції України положення Конвенції 1961 року необхідно вважати частиною національного законодавства, що
є обов`язковим до застосування в Україні до відповідних відносин.
Згідно з частинами першої, другої статті 42 ЦПК України 2004 року повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України 2004 року, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.
Plan Team GmbH відповідно до довіреності від 20 травня 2011 року уповноважила адвоката Сторожука О. В. підписувати та подавати
в компетентні судові органи клопотання, вести справи фірми
в судових органах, здійснювати правовий захист та представництво інтересів компанії, а також отримувати належні кошти із виконання рішень.
Суд першої інстанції, залишаючи клопотання Plan Team GmbH без розгляду, посилався на пункт 2 частини другої статті 257 ЦПК України та вважав, що заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Договір від 18 вересня 2006 року № 60918РТ/8, укладений між Plan Team GmbH та ТзОВ "Скорзонера", від імені Plan Team GmbH підписано Рьоком Йоганном.
Представником інтересів Plan Team GmbH в арбітражному суді був
Сторожук О. В. на підставі нотаріально засвідченої та апостильованої
за № 287/2011 довіреності виданої 20 травня 2011 року
у м. Боцен, Італія, за підписом президента Plan Team GmbH - Йоханна Рьока.
Згідно з арбітражним рішенням під час арбітражного розгляду справи будь-яких заяв про відсутність у міжнародного комерційного арбітражного суду компетенції на розгляд справи або перевищення складом арбітражного суду меж своєї компетенції в порядку, передбаченому статтею 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", від сторін не надходило. Окрім того, відповідно до арбітражного рішення під час арбітражного розгляду жодних заперечень проти недотримання положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" або недотримання вимог арбітражної угоди від сторін не надходило.
Згідно зі статтею 32 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражне рішення є остаточним та набуло законної сили з дати його винесення - 09 жовтня 2014 року, що підтверджується довідкою Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 15 грудня 2014 року № 3454/14-6.
Нью-Йоркська Конвенція 1958 року зобовʼязує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обовʼязковими та виконувати їх. До визнання та виконання іноземних арбітражних рішень не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі умови, ніж ті, які існують для визнання і виконання "внутрішніх" рішень (стаття III).
Визначення органу, до компетенції якого належить розгляд клопотання про визнання і виконання арбітражного рішення, а також процедура розгляду таких клопотань здійснюється відповідно до норм національного законодавства тієї держави, де запитується визнання і виконання рішення.
Відповідно до рішення загальних зборів від 07 листопада 2016 року після короткої дискусії присутніх на зборах акціонерів встановлено, що відповідно до положень статуту Plan Team GmbH (станом на 20 травня 2011 року)
і відповідно до записів в юридично обовʼязковому комерційному реєстрі станом на 20 травня 2011 року Иоханн Рьок мав право представляти компанію при наданні довіреності від 20 травня 2011 року для адвокатів Олександра Строжука і Ореста Дебрицького, маючи право одноосібного підпису, що має обовʼязкову юридичну силу, і може також укладати зовнішні, а також внутрішні угоди між акціонерами, які також реєструються в Комерційному реєстрі. Збори акціонерів Plan Team GmbH підтверджують законність і зміст довіреності від 04 червня 2010 року і 20 травня 2011 року, виданої Йоханном Рьоком для представлення компанії адвокатами Олександром Сторожуком і Орестом Дебрицьким в судових розглядах
за участі компанії.
Суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначаючи обсяг повноважень представника позивача, вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про те, що представник позивача не наділений повноваженнями на звернення до суду
з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 09 жовтня2014 року у справі за позовом Plan Team GmbH до ТОВ "Скорзонера" про стягнення грошових коштів.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки суддя Девляшевський В. А.
в порушення вимог статті 37 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи брав участь у її розгляді як суддя-доповідач, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі
у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 08 вересня 2015 року у цій справі у складі головуючого судді Малєєва А. Ю., суддів: Васильковського В. М., Девляшевського В. А., апеляційну скаргу Мицая С. В. - представника ТОВ "Скорзонера" задоволено частково. Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19 червня 2015 року скасовано та передано питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вказана ухвала до суду касаційної інстанції не оскаржувалась.