Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 299/2744/17
провадження №61-232св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,правонаступником якої є ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Юска Наталія Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2018 року у складі судді Трагнюка В. Р. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Юска Н. М., про визнання договору дарування нерухомого майна недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що вона є пенсіонеркою за віком, проживає за адресою: АДРЕСА_1, разом зі своїм сином ОСОБА_4 .
Донька ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком проживала на АДРЕСА_2 .
Також членом її сім`ї є внучка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка разом з чоловіком мешкає в Німеччині, а зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Вважала, що шляхом обману ОСОБА_3 схилила її до укладення договору дарування земельної ділянки. Перебуваючи в приміщенні офісу нотаріуса, вона підписала документи, зміст яких вона не усвідомлювала, умови договору не відповідали її волі. Вона є юридично не грамотною особою, має вади здоров`я. При укладенні договору була впевнена, що дарує внучці тільки частину належної їй земельної ділянки. З умовами договору вона не була обізнана, права та обов`язки їй не роз`яснювались, договір уголос не зачитувався.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила скасувати договір дарування земельної ділянки, укладений між нею та ОСОБА_6, посвідчений 25 квітня 2017 року приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Юскою Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 193, який стосується дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнати його недійсним.
Короткий зміст судового рішення першої інстанції
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що при укладенні договору дарування земельної ділянки 25 квітня 2017 року мав місце обман з боку ОСОБА_6, а отже, відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання вказаного договору недійсним.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 21 січня 2020 року до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, - ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12 січня 2018 року залишенобез змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено факт того, що вона не усвідомлювала природи укладеного правочину та його наслідків, помилялася щодо предмета укладеного договору та його умов і це вплинуло на її волевиявлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення та задовольнити позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивач мала намір подарувати земельну ділянку загальною площею 0,10 га своєму правнукові - ОСОБА_7 . Позивач мала вади зору, була людиною похилого віку. Волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало її волі. Позивач у зв`язку із вадами зору не мала змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос не прочитав їй текст документа і не зробив на документі відмітку відповідно до пунктів 3, 6 глави 9 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 квітня 2017 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарована) укладений договір дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Юскою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 193 (а.с. 89-90).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору дарування, позивач зазначила, що уклала договір дарування на користь внучки ОСОБА_3 внаслідок помилки. Також зазначала, що при укладенні вказаного договору дарувальник був введений в оману обдарованим щодо умов правочину.
У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно зі статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.
Відповідно до роз`яснень, наданих судам у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За змістом статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з роз`ясненнями, наданих судам у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається із змісту спірного договору дарування, особистим підписом позивача підтверджено, що волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі.
Цей договір прочитаний сторонами до його підписання і ми, підтверджуємо відсутність у нас заперечень щодо умов цього договору, а також те, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови договору та його правові наслідки, про що свідчать підписи на цьому договорі (пункт 7 договору).
Наявний у матеріалах справи епікриз історії хвороби № 11462 підтверджує перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Виноградівської районної лікарні з 24 серпня 2017 року по 29 серпня 2017 року з діагнозом хронічна ішемія головного мозку з вираженими статико-координаторними порушеннями, стадія загострення, в якому, зокрема, зазначено, що вона виписана із стаціонару з покращенням. Докази щодо наявності у позивача 25 квітня 2017 року хворобливого стану у справі відсутні.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору дарування від 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 помилялася щодо природи укладеного договору.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач підписуючи спірний договір дарування земельної ділянки мала такі вади зору, які не давали їй змогу самостійно прочитати документ, матеріали справи не містять, тому посилання на те, що нотаріусом порушено пункти 3, 6 глави 9 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки нотаріус уголос не прочитав їй текст спірного договору дарування земельної ділянки і не зробив на договорі дарування відмітку, є безпідставними.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК Україниповно та всебічно з`ясували обставини справи, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 під час укладення договору дарування було ведено в оману є безпідставними, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довела, що обман мав місце і укладення договору дарування відбулося саме внаслідок обману зі сторони ОСОБА_3 .
Крім того, такі доводи були предметом розгляду та дослідження судів та додаткового правового аналізу не потребують.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.