Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 502/386/18
провадження № 61-4754св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.
учасники справи:
позивач - Військова частина 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Військової частини 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення,
за касаційною скаргою Військової частини 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України на постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року Військова частина 1474 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України (далі - ВЧ 1474) звернулася до суду з позовом, у якому просила виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВЧ 1474 посилалася на те, що у 2003 році військовослужбовець ОСОБА_1 та члени його сім`ї - дружина ОСОБА_2, 1979 року народження та донька ОСОБА_3, 2000 року народження, вселилися у службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Наказом начальника Ізмаїльського прикордонного загону від 15 вересня 2008 року № 125-ос ОСОБА_1 виключений із списків загону та вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини 3196 Котовського прикордонного загону міста Котовська Одеської області з 16 вересня 2008 року. В подальшому ОСОБА_1 був переведений до військової частини 2193 Могилів-Подільського прикордонного загону. Наказом начальника Могилів-Подільського прикордонного загону від 20 серпня 2015 року № 334-ос ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил України.
Житловим законодавством передбачено вичерпний перелік підстав, згідно з якими громадян не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого житлового приміщення. На відповідачів жодна з підстав, передбачена законом не поширюється. Добровільно виселятися із службового приміщення відповідачі відмовляються. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кілійський районний суд Одеської області рішенням від 23 жовтня 2019 року позов задовольнив.
Виселив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання житлового приміщення.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки відповідачі займають службове житлове приміщення ВЧ 1474 без законних на те підстав, добровільно висилятися відмовляються.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Одеський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2020 року рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що вибуття наймача та членів його сім`ї до іншого постійного місця проживання або відсутність їх без поважних причин у житловому приміщенні понад шість місяців, у тому числі й службовому, є підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Разом з цим з такими вимогами позивач до відповідачів у період їх відсутності в спірному приміщенні, якщо таке мало місце, не звертався, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У березні 2021 року ВЧ 1474 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року та залишити в силі рішення Кілійського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2019 року.
Як підставу касаційного оскарження зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 489/628/16, від 21 жовтня 2020 року у справі № 750/1680/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд не надав правової кваліфікації спірним правовідносинам виходячи з фактичних обставин справи, не врахував статтю 124 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) згідно з якою відповідачі повинні бути виселені із спірної службової квартири без надання іншого житлового приміщення. Також суд не врахував того, що відповідачі втратили право користування житловим приміщення на підставі частини 2 статті 107 ЖК Української РСР у зв`язку з вибуттям на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Також зазначила, що висновок суду про те, що немає підстав для задоволення позову про виселення, осіб, які не проживають та не зареєстровані в спірному приміщенні є безпідставними, оскільки згідно із Законом України "Про виконавче провадження" проникнення державним виконавцем до житлового приміщення здійснюється тільки на підставі рішення суду про виселення боржника, а не на підставі рішення суду про втрату права користування житлом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
15 червня 2021 року справа № 502/386/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення житлово-побутової комісії ВЧ 1474 від 11 грудня 2003 року ОСОБА_1 отримав ордер № 24 на право зайняття житлової площі в будинку для малосімейних із сім`єю у складі трьох осіб, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру як військовослужбовець, тобто як особа, яка відноситься до категорії громадян, яким житлове приміщення надається у зв`язку із характером служби. Ордер, на підставі якого відбулося вселення у спірну квартиру, недійсним не визнавався.
З витягу із наказу начальника Ізмаїльського прикордонного загону від 15 вересня 2008 року № 125-ос встановлено, що старшого офіцера (з організації діяльності інспекторів прикордонної служби) відділу прикордонної служби штабу майора ОСОБА_1 з 16 вересня 2008 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення як такого, що вибуває до Котовського прикордонного загону для подальшого проходження служби.
Згідно з витягом з наказу начальника Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України міста Могилів-Подільський від 20 серпня 2015 року № 334-ос майора ОСОБА_1, П-003185 старшого офіцера відділу оборонної, мобілізаційної роботи та організації антитерористичних заходів штабу, звільненого в запас Збройних Сил України наказом начальника Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 22 липня 2015 року № 315-ос на підставі пункту "и" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) без надання права носіння військової форми одягу, з 20 серпня 2015 року.
ОСОБА_1 разом зі своєю родиною виїхав зі спірної квартири, знявся з реєстраційного обліку та проживає у Вінницькій області, що підтверджується довідками виданими Кілійським РС ГУ ДМС України в Одеській області, письмовими поясненнями заступника начальника відділу з персоналу старшого лейтенанта Вижинського І. А., заступника начальника прикордонної застави "о. Зміїний" капітана Козловського О. К., заступника начальника штабу - начальника відділу прикордонної служби, начальника відділу майора Гузій О. В., а також самими відповідачами, які зазначають свою адресу саме у Винницькій області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.