ПОСТАНОВА
Іменем України
08 вересня 2021 року
Київ
справа №826/7789/16
адміністративне провадження № К/9901/13772/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/7789/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою адвоката Бутенко Світлани Юріївни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року (головуючого судді Шрамко Ю.Т.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (головуючого судді Земляної Г.В., суддів: Парінова А. Б., Собківа Я. М.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року громадянин Сирії ОСОБА_1 пред`явив позов до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, в якому просив суд:
- визнати неправомірним і скасувати рішення Державної міграційної служби України № 200-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням відповідача № 200-16 від 5 квітня 2016 року підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 2 березня 2016 року (справа № 2014 KYIV 0060), та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
З таким рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним з підстав того, що позивач перебуває за межами країни свого походження - Сирії та знаходиться в України у зв`язку з тим, що не може повернутися в свою країну з огляду на об`єктивні побоювання, які виникають у нього за своє життя та здоров`я, а саме: позивач не бажає бути втягнутим у військовий конфлікт та воювати, оскільки це суперечить його релігійним поглядам, а також враховуючи систематичне порушення прав людини в Сирії під час триваючого збройного конфлікту.
Викладені обставини, на думку позивача, є підставами для визнання його біженцем відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі також - "Закон").
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 лютого 2017 року позов задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 200-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
Окружний суд при ухваленні постанови виходив з того, що відповідач формально поставився до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, не врахував висновків суду при ухваленні рішення, що призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови громадянину Сирійської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року постанову суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу Державної міграційної служби України без задоволення.
Апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції про протиправність прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення, оскільки жодної обставини, встановленої Законом, як підстави для відмови у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1, судом не встановлено.
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу № 826/7789/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи судами встановлювались обставини, які мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: в порушення приписів статей 73, 74, 75, 77 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення без перевірки фактів, викладених в протоколах співбесід, копії яких містяться в матеріалах справи та без надання відповідної оцінки наданим та зібраним доказам.
Повторно розглянувши справу, Окружним адміністративним судом міста Києва було ухвалено рішення від 30 травня 2019 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено повністю.
Судом першої інстанції, на підставі зібраних доказів, було встановлено, що Головне управління Державної міграційної служби в місті Києві у висновку, на підставі якого було прийняте оскаржуване рішення, обґрунтовано стверджує, що члени родини заявника, які проживають в таких містах Сирії як Хомс, Латакія та Дамаск, переважно займають достатньо високий рівень в суспільстві та ведуть нормальний спосіб життя, тому заявник має можливість оселитися разом із членами родини, що дає підстави припустити, що при поверненні до країни походження ризик загрози життю та здоров`я заявника буде низький.
Крім того, суд дійшов висновку, що однією з причин виїзду позивача з країни громадянської приналежності були економічні міркування, тобто працевлаштування, і його небажання повернутися на батьківщину не ґрунтується на побоюваннях за своє життя та безпеку, оскільки пов`язане з бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру, з огляду на що його можна віднести до економічних мігрантів.
За таких обставин, у задоволенні позову було відмовлено, а оспорюване рішення Державної міграційної служби України від 5 квітня 2016 року №200-16 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визнано правомірним, а тому підстав для його скасування не встановлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи та зміст апеляційної скарги, встановив, що позивач не навів аргументів і не надав жодних доказів стосовно неповного та необ`єктивного розгляду справи судом першої інстанції щодо правовідносин, які склалися станом на 2014 рік при прийнятті спірного рішення відповідачем.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивач скористався своїм процесуальним правом на звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року і прийняти нову постанову, якою:
- позовні вимоги задовольнити повністю;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 200-16 від 5 квітня 2016 року про відмову у визнанні громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд ухвалою від 16 червня 2020 року відкрив касаційне провадження у справі.
У липні 2020 року Державна міграційна служба України подала відзив на касаційну скаргу позивача та просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві свого відзиву на касаційну скаргу не надала, копію ухвали Верховного Суду від 16 червня 2020 року про відкриття касаційного провадження отримала 22 червня 2020 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Сирії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Хомс, сімейний стан - неодружений, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин.
До України позивач прибув легально у січні 2011 року літаком з території Лівану. Документ, який посвідчує особу, - паспорт громадянина Сирії № НОМЕР_1 .
Вперше за захистом в Україні до органів Державної міграційної служби звернувся у 2012 році та отримав відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач 15 квітня 2014 року повторно звернувся до міграційного органу із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши, що за час перебування в Україні істотно погіршилась ситуація в країні його походження, збройний конфлікт не було вирішено мирним шляхом, а навпаки, для таких груп населення, які є сунітами та осіб, які стоять в запасі озброєних сил (резервісти), і які ухиляються від повторного призову, з`явилися ще більші ризики зазнати переслідувань через релігійні та політичні причини, зокрема, через теперішню ситуацію в Сирії туди неможливо повернутися через небезпеку та війну, яка продовжується.
Заявник зазначив, що є військовозобов`язаним, але не бажає служити в армії, не хоче вбивати та бути вбитим. Служба в армії буде суперечити його політичним і моральним переконанням, а відмова служити буде загрожувати смертю.
Рішенням Державної міграційної служби України від 10 листопада 2014 року № 619-14 громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 3 червня 2015 року у справі № 826/301/15 адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10 листопада 2014 року № 619-14 в частині відмови визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача від 15 квітня 2014 року щодо наявності або відсутності підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаної постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 10 листопада 2015 року № 62-15 про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом вищевказаного рішення ДМС.
За результатами повторного розгляду заяву громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві відмовило у її задоволенні на підставі висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 2 березня 2016 року (справа № 2014 KYIV 0060).
Рішенням відповідача від 5 квітня 2016 року №200-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених підпунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 22 квітня 2016 року №118 позивача поінформовано про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з метою його оскарження.
ІІІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Частиною першою статті 5 Закону встановлено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною сьомою статті 7 Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі також - "Керівництво") передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.