ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/9599/20
адміністративне провадження № К/9901/30757/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
секретаря судового засідання Трубецької М. В.,
позивач не з`явився,
представника відповідача Гудкова Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року (суддя: Арсірій Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року (судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Шурко О.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, третя особа Офіс Генерального прокурора, про зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Комісія) від 09 квітня 2020 року № 314 та зобов`язати призначити позивачу новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 314 про неуспішне проходження атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки є протиправним, безпідставним та таким, що прийняте всупереч вимог чинного законодавства.
Позивач вказував, що перший етап атестації у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону він пройшов успішно і набрав 74 бали із 100 можливих та був допущений до участі у другому іспиті в цей же день.
Складання другого іспиту на загальні здібності повинно було розпочатись того ж дня після інструктажу - 05 березня 2020 року о 17-20 та закінчитись о 19-00. Проте, тестування розпочалося лише о 19:20 год., тобто з порушенням визначеного Графіком та оголошенням часу початку та закінчення іспиту у вечірній позаробочий час, чим фактично було порушено процедуру та умови його проведення.
Позивач зазначив, що після проведення першого законодавчого тестування, у зв`язку сильним хвилюванням та різким погіршенням стану здоров`я, він звернувся до лікаря і о 16:00 год. йому діагностували гіпертонічний криз.
Вказував, що Комісією не враховано, що на день проходження ним тестування (складання іспитів) він перебував у стані після гіпертонічного кризу та за станом здоров`я з 04 березня 2020 року по 09 березня 2020 року перебував на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АДШ 797965, виданим 09 березня 2020 року лікарем Київської міської клінічної лікарні № 1.
Вважає, що складення другого іспиту відбувалось з порушенням роботи комп`ютерної системи, а також з перериванням іспиту, тобто з причин, які не залежали від позивача, про що останній звернувся до Комісії з відповідними скаргами.
Однак Комісія залишила поза увагою вказаний факт, не надала відповіді на звернення і не вирішила питання про можливість призначення нового часу складення відповідного іспиту.
На переконання позивача Комісія обмежилась лише зазначенням кількості балів, які було видано комп`ютером за наслідками проходження складання другого іспиту, не врахувавши всі зазначені вище обставини, у тому числі за результатами розгляду його заяв, адресованих Комісії.
Позивач наполягає на тому, що прийняття Комісією спірного рішення фактично свідчить про безпідставну відмову у задоволенні скарг та не визначення нового часу (дати) складання іспиту.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 314. Зобов`язано Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур призначити позивачу новий час (дату) повторного проходження (складання) етапу атестації - іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про неуспішне проходження позивачем другого етапу іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки є передчасним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з порушенням відповідачем пункту 11 Розділу І, пункту 6 Розділу 5 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 відносно мотивів, з яких кадрова комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач вказує на неправильне застосування судами норм матеріального права, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування положень пунктів 10,19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221.
Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що предметом спору у справі є законність рішення кадрової комісії та наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", на виконання вимог пп. 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
У касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2020 року (суддя: Арсірій Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Наказом Прокурора міста Києва від 03 червня 2010 року № 803 - к позивача призначено на посаду стажиста старшого помічника прокурора Дарницького району міста Києва.
На час звернення з цим позовом працює на посаді заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного Бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва на підставі наказу виконувача обов`язків прокурора міста Києва від 05 лютого 2020 року № 255 к.
Офісом Генерального прокурора у 2019 році відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру" запроваджено обов`язкове тестування прокурорських працівників органів прокуратури з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року № 336, від 04 лютого 2020 року №65, від 19 лютого 2020 року № 102) затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок 1) та визначено процедуру атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури, надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів усіх рівнів.
Відповідно до положень вказаного Порядку проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора (пункт 2 Розділу І "Загальні положення" Порядку І).
Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій, згідно з яким Комісії, серед іншого, забезпечують проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур.
Наказом Генерального прокурора від 07 лютого 2020 року № 78 утворено Другу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур, а наказом Генерального прокурора від 07 лютого 2020 року № 80 утворено робочу групу Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
Наказом Генерального прокурора від 21 лютого 2020 року № 105 встановлено прохідний бал для успішного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички під час атестації прокурорів регіональних прокуратур, а також оприлюднення зразка тестових питань та правил складання іспиту.
З урахуванням усіх умов та положень Порядку, позивачем 15 жовтня 2019 року подано письмову заяву про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації.
Відповідно до Графіку складання іспитів, затвердженого 20 лютого 2020 року Головою Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, відповідно до протоколу засідання Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20 лютого 2020 року № (далі -Графік) позивача включено до групи 2 під № 81 для проходження іспитів 05 березня 2020 року.
05 березня 2020 року позивачем успішно складено перший іспит на виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, у зв`язку з чим було допущено до здачі того ж дня другого іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.
За наслідками проходження другого іспиту Комісією 09 квітня 2020 року прийнято рішення № 314 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки", згідно з яким позивача не допущено до етапу проходження співбесіди та визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
Вважаючи вказане рішення незаконним, та таким, що не відповідає вимогам законодавства та визначеній Офісом Генерального прокурора процедурі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються з урахуванням підстав касаційного оскарження.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Посилаючись на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник перераховує наступні норми: пункти 10,19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункт 9 розділу І Порядку № 221, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Cтосовно застосування положень пунктів 10,19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 Верховний Суд зважає на таке.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального (та/чи процесуального) права, яку неправильно застосовано (порушено) судами попередніх інстанцій, висновок щодо застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника така норма повинна застосовуватися.
Відповідно до пункту 10 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (утому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Пунктом 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується відповідачем, позивачем 15 жовтня 2019 року подано письмову заяву про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації.
Ці доводи стосуються встановлених обставин у справі та оцінки доказів судом і під сумнів сторонами не ставляться, тоді як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС, презюмує, що у касаційній скарзі не оспорюється правильність встановлених судом обставин у справі, а касаційна скарга стосується тільки висновку суду щодо правозастосування, тому твердження відповідача про відсутність висновку стосовно пункту 10 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пункту 9 розділу І Порядку № 221 є безпідставним.
Пунктом 19 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" вказано, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
Проте, твердження відповідача про відсутність висновку стосовно пункту 10 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" є також безпідставним, адже предметом спірних правовідносин є правомірність прийняття рішення Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 314 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки", а не звільнення позивача з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Також посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням положень пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ є помилковим, оскільки позивач не оскаржує звільнення з посади і як зазначено вище предметом спірних правовідносин є правомірність прийняття рішення Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 09 квітня 2020 року № 314 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки".
Інші доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин на підставі зібраних доказів та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
При цьому в касаційній скарзі не обґрунтовані, передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави оскарження, які стосуються спірних у цій справі питань щодо проходження оцінювання.
Відповідно до частин 1,2 статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
До суду заяви та клопотання щодо зміни та доповнення касаційної скарги не надходили.
Заміна підстав касаційного оскарження поза визначеного КАС України порядку, зокрема під час касаційного розгляду, порушує принцип змагальності сторін, ставить сторони в нерівні умови, а тому є неприйнятною.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.