Постанова
Іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 727/2771/20
провадження № 51-899 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Роскрут В.В. на вирок Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020260040000248 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіров Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2014 року за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 01 лютого 2017 року умовно-достроково з невідбутим строком 9 місяців 25 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 930 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він у період з 01 по 04 лютого 2020 року з комерційного приміщення № 305 у м. Чернівці, проспект Незалежності, 125-А, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, викрав інструменти для проведення ремонтних робіт, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 20 930 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки. Зазначає, що призначене апеляційним судом покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого, який визнав свою вину, щиро розкаявся, є особою молодого віку, цивільний позов визнав у повному обсязі та зобов`язався його відшкодувати. Вказує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 не працює, оскільки останній працює неофіційно, а також суд безпідставно послався на факти реєстрації його у КМУ "Чернівецький обласний наркологічний диспансер", тому, що вони не носять систематичного характеру, на обліку у зазначеному диспансері засуджений не перебуває.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити вирок апеляційного суду без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до того, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання, без звільнення від його відбування, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості. Ці доводи не заслуговує на увагу з огляду на наступне.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Цих вимог судом апеляційної інстанції було дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу ОСОБА_1, який раніше судимий, у вчиненому розкаюється, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, а також суд урахував молодий вік обвинуваченого. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. З огляду на усі наведені обставини та дані про особу винного, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнив засудженого від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження у межах своєї компетенції, вказав на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України. При цьому суд зауважив, що приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, не було враховано належним чином дані про особу винного, що раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного корисливого злочину, за який відбував реальну міру покарання, новий злочин вчинив, маючи незняту та непогашену судимість, тобто належних висновків для себе не зробив і продовжив вчиняти протиправні дії. Наведене, на думку суду, свідчить про стійку направленість особи винного на вчинення корисливих злочинів.
Також апеляційний суд послався на те, що ОСОБА_1 на момент вчинення злочину та на час судового розгляду офіційно не працював та у нього були відсутні постійні джерела законного отримання коштів.
На противагу цьому захисник у касаційній скарзі стверджує, що ОСОБА_1 підробляє неофіційно, що не врахував апеляційний суд при призначенні винному покарання. Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що будь-який факт повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували факт будь-якого працевлаштування ОСОБА_1, не надав таких доказів до суду і захисник засудженого.
Так само апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що ОСОБА_1 не відшкодував завдану злочином шкоду. При цьому посилання у касаційній скарзі захисника на те, що винний має намір відшкодувати цю шкоду, не підтверджується подальшою поведінкою ОСОБА_1, який не має постійного офіційного джерела доходу та протягом усього судового розгляду справи і після постановлення вироку не здійснював жодних заходів до відшкодування потерпілому завданої шкоди.
Що стосується посилання захисника на безпідставне врахування апеляційним судом при призначенні покарання факту реєстрації ОСОБА_1 у КМУ "Чернівецький обласний наркологічний диспансер", то наведене є виключно даними, що характеризують особу засудженого, які суд встановив на підставі офіційних джерел та, відповідно до положень ст. 65 КК України, взяв до уваги при призначенні винному покарання.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки засудженого та запобігання новим злочинам.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не відповідає вимогам закону та усім обставинам справи і даним про особу засудженого й призначив йому покарання у виді реального позбавлення волі.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.