Постанова
Іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 536/62/18
провадження № 51-5678 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 січня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12016170220001203 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 січня 2019 року ОСОБА_2 засуджений за:
- ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
- ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4989 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу потерпілого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 15 листопада 2016 року приблизно о 15:00 год. проник до будинку АДРЕСА_2, звідки таємно викрав належне ОСОБА_3 майно, загальною вартістю 2804 грн.
Він же 25 лютого 2017 року приблизно о 13:00 год. із домогосподарства ОСОБА_1 у с. Федоренки Полтавської області шляхом вільного доступу, таємно викрав частини автомобіля "Москвич", чим заподіяв потерпілому збитків на суму 3260 грн.
Крім того, 05 березня 2017 року приблизно о 08:00 год. ОСОБА_2 з території вказаного домоволодіння умисно, таємно, шляхом відкритого доступу викрав гроші в сумі 800 грн та електродриль вартістю 929 грн, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_1 матеріальні збитки на суму 1729 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судовий розгляд проведено не повно, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а рішення судів про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України належним чином не обґрунтоване, не враховує кількість епізодів злочинної діяльності винного та думку потерпілого, а тому це є неправильним застосуванням закону.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від захисників Шевченка С.М. та Зорченка О.В., які вказують на законність та обґрунтованість судових рішень, а також зазначають, що судовий розгляд проведено повно та всебічно, завдана злочинами шкода відшкодована в повному обсязі, а тому призначене винному покарання відповідає вимогам закону.
Потерпілий надіслав до суду касаційної інстанції заяву, в якій повністю підтримав свою скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших підстав касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржуються, посилання потерпілого на неповноту судового розгляду є аналогічні доводам його апеляційної скарги, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та, відповідно до вищенаведених вимог закону, у суді касаційної інстанції не переглядаються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги потерпілого зводяться до того, що призначене ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу внаслідок м`якості. Ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Цих вимог судами було дотримано.
Так, при призначенні ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є середньої тяжкості та тяжким, дані про особу винного, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, критично ставиться до скоєного, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітню дитину. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання, судом не встановлено.
З урахуванням конкретних обставин скоєного, кількості епізодів злочинної діяльності та усіх наведених даних про особу винного, суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання.
З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який у своїй ухвалі навів докладні мотиви свого рішення.
Так, стверджуючи про правильність призначеного ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, апеляційний суд послався на молодий вік винного, повне відшкодування ним завданої шкоди потерпілому ОСОБА_3, а також відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_1 у розмірі, що більш ніж у два рази перевищує визначений судом розмір завданої йому матеріальної шкоди. Судом обґрунтовано взято до уваги висновок досудової доповіді щодо ОСОБА_2, згідно якої виправлення обвинуваченого без обмеження або позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб.
Слід також погодитися із посиланням апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 після вчинення ним у 2017 році кримінальних правопорушень надалі вів законослухняний спосіб життя, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, працевлаштувався, протягом іспитового строку виконував усі покладені на нього обов`язки, що підтверджується довідками-характеристиками з центру пробації у Полтавській області. Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 06 травня 2020 року ОСОБА_2 було звільнено від покарання, призначеного оскаржуваним вироком від 17 січня 2019 року, у зв`язку із тим, що засуджений за встановлений судом термін довів своє виправлення та перевиховання.
На підставі наведених доводів, апеляційний суд дійшов висновку, що така посткримінальна поведінка ОСОБА_2 упродовж тривалого періоду часу (приблизно чотири роки) свідчить про те, що в його особі відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь його суспільної небезпечності. Також апеляційний суд урахував думку потерпілого ОСОБА_1 щодо призначення засудженому більш суворого покарання без звільнення від його відбування з випробуванням, водночас урахував думку й іншого потерпілого ОСОБА_3, який просив суворо не карати ОСОБА_2 . При цьому суд вірно зазначив, що думки потерпілих ураховуються ним у сукупності з іншими обставинами справи та не мають вирішального значення при призначенні винному покарання.
З огляду на усі наведені обставини та дані про особу винного, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_2 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є за своїм видом та розміром справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а також сприяє меті покарання.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.