Постанова
Іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 953/1908/20
провадження № 51-701 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Короля В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції засудженого ОСОБА_2,
в режимі відеоконференції захисника Звєряки О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_2 на вирок Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12020220490000071 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він разом із ОСОБА_1 06 січня 2020 року приблизно о 23:20, перебуваючи біля будинку № 229 на вул. Дружби Народів у м. Харкові, діючи умисно, за попередньою змовою, відкрито викрали майно потерпілого ОСОБА_3 . Так, перебуваючи за вказаною адресою, ОСОБА_1 завдав одного удару кулаком в обличчя потерпілому ОСОБА_3, від якого той впав на землю, після чого ОСОБА_1 натиснув рукою потерпілому на шию, чим застосовував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. В цей час ОСОБА_2 витягнув з кишені ОСОБА_3 мобільний телефон "LG G4H812 32 GB Leather black". Незважаючи на прохання потерпілого повернути телефон, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали потерпілому майнової шкоди на суму 2 842 грн.
Вироком Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу прокурора Глєбова О.О. задоволено частково, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_2 ухвалено обчислювати з дня його фактичного затримання, тобто з 20 січня 2021 року. Зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 07 січня 2020 року по 15 червня 2020 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_2 просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а вирок місцевого суду в частині призначеного покарання залишити без зміни. На обґрунтування своїх вимог вказує, що під час постановлення вироку апеляційний суд не врахував його незадовільного стану здоров`я, відмінної поведінки та позитивних характеристик за місцем проживання, не взяв до уваги того, що він був волонтером в організації "Людяність понад усе", неофіційно працевлаштований, має на утриманні тяжко хворого малолітнього сина та хвору матір похилого віку. Крім того, апеляційний суд не врахував характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, відсутності фактичної шкоди від його дій, а також таких обставин, які пом`якшують йому покарання, як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Наголошує, що покладених на нього судом обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, він не порушував, оскільки за його місцем проживання жодних повідомлень про судовий розгляд не надходило, за цей час до адміністративної відповідальності він не притягувався. Стверджує, що прокурор суду надав заяву ОСОБА_3 про примирення лише з ОСОБА_1, однак з невідомих причин не надав заяву про примирення також і з ним. При цьому вказує, що апеляційний суд, отримавши від прокурора неправдиву інформацію про ухилення його від явки до суду, зазначену інформацію не перевірив та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання. Також звертає увагу на відсутність із його боку порушень режиму утримання як в слідчому ізоляторі, так і у виправній колонії.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу з доповненнями засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 та захисник Звєряка О.С. підтримали касаційну скаргу з доповненнями, просили її задовільнити. Засуджений ОСОБА_1 щодо касаційної скарги з доповненнями засудженого ОСОБА_2 поклався на розсуд суду. Прокурор Матолич М.Р. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями засудженого, просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 2 ст. 186 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі з доповненнями засудженим не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про порушення апеляційним судом загальних засад призначення покарання та його надмірну суворість, на думку колегії суддів, є непереконливими з огляду на наступне.
Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.
Тобто вимоги кримінального процесуального закону у їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_2, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі та звільняючи останнього від його відбування з випробуванням, виходив з того, що ОСОБА_2 раніше судимий, одружений, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює.
Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_2, судом визнано перебування на його утриманні малолітнього сина, 2010 року народження, а також відсутність шкоди від злочину, враховуючи, що викрадене майно повернуто потерпілому. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що з огляду на характер вчиненого ОСОБА_2 злочину місцевий суд правильно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Разом з тим звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд належним чином не врахував фактичних обставин справи та особи засудженого, який не працював, а матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних щодо отримання ним протягом тривалого часу правомірного доходу, раніше притягувався до кримінальної відповідальності та йому призначалось покарання у виді позбавлення волі, однак по відбуттю строку покарання належних висновків він для себе не зробив, на шлях виправлення не став. До того ж місцевий суд не взяв до уваги ставлення обвинуваченого до скоєного злочину та його посткримінальну поведінку. Зокрема, не враховано того, що під час здійснення досудового розслідування та проведення судового розгляду жодних заходів для примирення з потерпілим ОСОБА_2 не вживав.
Крім того, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання, апеляційний суд дійшов висновку, що засуджений ухилявся від суду, до нього неодноразово було застосовано примусовий привід, а у подальшому оголошено його в розшук, у зв`язку із чим матеріали справи були виділені в окреме провадження.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що ОСОБА_2, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, незважаючи на неодноразові прохання з боку засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4 повернути викрадений телефон, діючи відкрито, зухвало, з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними в суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, вчинив умисний тяжкий корисливий злочин.
А тому, на думку колегії суддів, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_2 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.
На переконання колегії суддів, такі обставини, про які наголошує засуджений у своїй касаційній скарзі з доповненнями, як незадовільний стан здоров`я, його волонтерська діяльність, в даному випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним злочину.
При цьому твердження засудженого про те, що судом не враховано його позитивних характеристик, відсутності з його боку порушень режиму утримання в місцях позбавлення волі, перебування на утриманні хворої матері похилого віку, а також того, що він не ухилявся від суду, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі обставини не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Також колегія суддів вважає, що посилання засудженого про те, що його діями потерпілому не було завдано матеріальної шкоди, оскільки викрадений телефон йому повернуто, а також відсутність претензій з боку потерпілого, не впливають на правильність призначеного апеляційним судом покарання, яке є мінімальним, а тому не свідчить про його надмірну суворість.
Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, а також ті, про які наголошує засуджений у своїй касаційній скарзі з доповненнями, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
Призначене ОСОБА_2 апеляційним судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, не вбачається підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_2 від відбування такого покарання з випробуванням, про що засуджений вказує у своїй касаційній скарзі з доповненнями.
Вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, підстав для його скасування чи зміни не встановлено.
Оскільки ті обставини, на які посилається засуджений як на підставу для скасування вироку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його касаційної скарги з доповненнями.
Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу з доповненнями засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд