Постанова
Іменем України
02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 953/1908/20
провадження № 51-701 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Короля В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Матолич М.Р.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Глєбова О.О. на ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12020220490000071 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ), зареєстрованого у АДРЕСА_3 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 січня 2020 року приблизно о 23:20, перебуваючи біля будинку № 229 на вул. Дружби Народів у м. Харкові, діючи умисно, повторно, за попередньою змовою з ОСОБА_2, завдав одного удару кулаком в обличчя потерпілому ОСОБА_3, від якого той впав на землю, після чого натиснув рукою йому на шию, чим застосовував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. В цей час ОСОБА_2 витягнув з кишені ОСОБА_3 мобільний телефон "LG G4H812 32 GB Leather black". Незважаючи на прохання потерпілого повернути телефон, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдали потерпілому майнової шкоди на суму 2 842 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу прокурора Глєбова О.О. залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 15 червня 2020 року щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Глєбов О.О. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не врахував характеру вчиненого ним злочину, даних про його особу, при цьому достатніх та переконливих мотивів свого рішення у вироку не навів. Зокрема, вважає, що судом не було взято до уваги, що ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, за що він був засуджений до покарання у виді позбавлення волі, однак, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став і знову вчинив новий корисливий злочин, що свідчить про його антисоціальну поведінку, стійку злочинну спрямованість та підвищену небезпеку для суспільства. Зазначає, що поза увагою суду залишились доводи прокурора про те, що поведінку ОСОБА_1 після вчинення злочину не можна вважати обставиною, що пом`якшує йому покарання, оскільки ОСОБА_1 хоч і просив ОСОБА_2 повернути телефон потерпілому, але із цього приводу активних дій не вчиняв, а викрадене майно потерпілому повернуто лише працівниками поліції після затримання обвинувачених. За таких обставин вважає, що звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 під час судового розгляду свою вину не визнав, надав суду показання, які спростовуються сукупністю доказів у справі, чим намагався ввести суд в оману та уникнути кримінальної відповідальності. Крім того, зазначає, що, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд вказаних обставин не врахував, не надав оцінку всім наведеним у скарзі доводам, а свого рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Матолич М.Р. підтримала касаційну скаргу прокурора Глєбова О.О., просила її задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора Глєбова О.О.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченогоч. 2 ст. 186 КК України, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Зокрема, вказує, що, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, місцевий суд не врахував характеру вчиненого ним злочину, даних про його особу, при цьому достатніх та переконливих мотивів свого рішення у вироку не навів.
Вважає, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, однак, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став і знову вчинив новий корисливий злочин.
До того ж наголошує, що поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочину не може вважатися обставиною, що пом`якшує йому покарання, оскільки викрадене майно потерпілому повернуто працівниками поліції після затримання обвинувачених.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 під час судового розгляду свою вину не визнав, надав суду показання, які спростовуються сукупністю доказів у справі, чим намагався ввести суд в оману та уникнути кримінальної відповідальності.
На думку колегії суддів, такі доводи прокурора є необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1, призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі та звільняючи останнього від його відбування з випробуванням, виходив з того, що ОСОБА_1 раніше судимий, неодружений, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працює, характеризується позитивно.
При цьому судом взято до уваги ступінь участі ОСОБА_1 у вчиненому злочині, а також враховано думку потерпілого ОСОБА_3, який претензій до засудженого не має та просить не позбавляти його волі.
Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_1, судом визнано його поведінку, оскільки він просив ОСОБА_2 повернути викрадений телефон потерпілому, а також відсутність шкоди від злочину, враховуючи, що викрадене майно повернуто потерпілому. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
На переконання колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. З огляду на вимоги ст. 50 КК України покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
При цьому, врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без реального відбування покарання, але за умови здійснення за ним контролю з боку уповноваженого органу з питань пробації, на підставі статей 75, 76 КК України.
Таким чином, зі змісту вироку вбачається, що під час його постановлення місцевий суд в повному обсязі врахував характер вчиненого ОСОБА_1 злочину, дані про його особу, при цьому навів достатні та переконливі мотиви прийнятого рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що у даному випадку невизнання вини ОСОБА_1 з огляду на положення статей 17, 18 КПК України є правом обвинуваченої особи, і така обставина може бути врахована судом при виборі виду та розміру заходу кримінального примусу в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час судового розгляду, та не має самостійного вирішального значення.
Що стосується доводів прокурора про те, що поведінка ОСОБА_1 після вчинення злочину не може вважатися обставиною, що пом`якшує йому покарання, то такі доводи є неспроможними, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що пом`якшують покарання, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
З огляду на викладене доводи прокурора про безпідставне звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у порядку апеляційної процедури апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які за змістом є аналогічними доводам, що викладені ним у касаційній скарзі, належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких таку апеляційну скаргу залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Обґрунтовуючи прийняте рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором не наведено обґрунтованих доказів, які б свідчили про порушення покладених на ОСОБА_1 судом обов`язків, передбачених положеннями ст. 76 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б давали підстави для скасування або зміни вироку місцевого суду, про що прокурор ставив питання в апеляційній скарзі.
Таким чином, зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що доводи прокурора про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й з підстав, про які наголошує прокурор у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду.
Отже, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, є обґрунтованою та вмотивованою, підстав вважати її незаконною в ході касаційного розгляду не встановлено.
Оскільки ті обставини, на які посилається прокурор як на підставу для скасування ухвали апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення його касаційної скарги.
Враховуючи, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд