Постанова
іменем України
2 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 722/910/19
провадження № 51-1936км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Круценко Т.В.,
захисників Чернушки А.Е., Гінгуляка В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Чернушки А.Е. та Гінгуляка В.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260140000413, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, за ч. 1 ст. 309 КК України - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.
Задоволено цивільний позов ОСОБА_2 та постановлено стягнути на користь останньої із ОСОБА_1 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 19 грудня 2018 року з 04:00 до 05:00, перебуваючи в коридорі будинку за місцем проживання ОСОБА_3 в АДРЕСА_2 ), діючи з умислом на вбивство останнього через неприязні стосунки, які виникли внаслідок того, що ОСОБА_3 раніше неодноразово висловлював йому погрози фізичною розправою, завдав чотири удари в шию потерпілого ножем, який заздалегідь підготував, у результаті чого смерть ОСОБА_3 настала від проникаючої колото-різаної рани на поверхні шиї з пошкодженням правої загальної сонної артерії.
Крім цього, ОСОБА_1 у середині вересня 2018 року, перебуваючи поблизу с. Грубна, зірвав та приніс до місця свого проживання в АДРЕСА_1 ) один дикорослий кущ коноплі, який надалі висушив та подрібнив для власного вживання, тим самим незаконно придбав та виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 94,782 г, який зберігав до 19 грудня 2018 року у своєму житловому будинку без мети збуту.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2021 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Гінгуляк В.М. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи висновків суду про доведеність винуватості засудженого та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 309 КК України, захисник стверджує, що суд дав неправильну оцінку обставинам справи при засудженні ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки мотивом дій останнього був захист від посягання на його життя з боку потерпілого, який бив його і душив, тому ОСОБА_1, застосувавши ніж як засіб захисту, позбавив потерпілого життя при перевищенні меж необхідної оборони. На думку захисника, суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, відповідних доводів належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту.
У касаційній скарзі захисник Чернушка А.Е. просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 як умисного вбивства, посилаючись на доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника Гінгуляка В.М. Крім цього, вважає, що при визначенні підслідності цього кримінального провадження, продовженні строків досудового розслідування, а також при проведенні огляду місця події та слідчого експерименту допущено істотні порушення кримінального процесуального закону, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисники Гінгуляк В.М. та Чернушка А.Є. просили задовольнити касаційні скарги на викладених у них підставах.
Прокурор Круценко Т.В. просила залишити оскаржені судові рішення без зміни як законні, а касаційні скарги захисників - без задоволення як необґрунтовані.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Винуватість ОСОБА_1 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 309 КК України, у касаційному порядку не оскаржується.
Також захисники в касаційних скаргах не оспорюють висновків суду щодо факту заподіяння ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_3 ножових поранень, від яких настала його смерть.
Відповідно до вимог статей 410 - 411 КПК України доводи щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який згідно зі ст. 409 КПК України має право на скасування вироку із зазначених підстав.
Доводи, наведені захисниками у касаційних скаргах, про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_3 та позбавлення його життя внаслідок перевищення меж необхідної оборони, аналогічні наведеним в апеляційних скаргах захисників, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд, проаналізувавши такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляційні скарги захисників на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляційні скарги необґрунтованими.
Так, суд апеляційної інстанції, погодившись із рішенням суду першої інстанції, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства підтверджено, зокрема, його показаннями про обставини злочину, а саме про те, що він у ніч з 18 на 19 грудня 2019 року разом із приятелями вживав наркотичний засіб - канабіс, після чого вирішив піти до потерпілого додому для з`ясування стосунків та примирення, оскільки останній неодноразово висловлював погрози застосування фізичного насильства щодо нього, у тому числі напередодні події. Згідно з поясненнями ОСОБА_1, на порозі будинку потерпілий його вдарив та почав душити, у зв`язку із чим він застосував ніж, який зберігав при собі, та завдав ОСОБА_3 декілька поранень у ділянку шиї. У сукупності з показаннями ОСОБА_1 його винуватість у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин підтверджено показаннями свідків про неприязні стосунки між ним та ОСОБА_3, даними протоколів обшуку домоволодіння ОСОБА_1, слідчого експерименту, висновками експертиз та поясненнями експерта в суді щодо характеру, кількості й локалізації виявлених при дослідженні трупа потерпілого тілесних ушкоджень і механізму їх заподіяння, а також іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку та яким суд дав належну оцінку.
Виходячи з положень ст. 36 КК України, обов`язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК України є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, тобто вчинення потерпілим суспільно небезпечного посягання на життя, здоров`я, інші охоронювані законом права, інтереси винного або іншої особи, інтереси держави або суспільства, яке би викликало об`єктивну необхідність у негайному захисті шляхом заподіяння фізичної шкоди у визначених законом межах. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним слід кваліфікувати за ст. 115 КК України.
Таким чином, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Відповідно до встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_3 не мали ознак суспільно небезпечного посягання, яке би становило об`єктивну загрозу для життя чи здоров`я ОСОБА_1 або інших осіб та могло би викликати в засудженого стан необхідної оборони. Натомість суди першої та апеляційної інстанцій, у тому числі й на підставі показань самого засудженого, встановили, що конкретні обставини злочину та події, що йому передували, внаслідок яких у ОСОБА_1 до потерпілого виникла неприязнь, вказують на те, що мотивом його дій була саме помста за образи та погрози, які потерпілий неодноразово висловлював на адресу засудженого та його матері.
Так, увечері 18 грудня 2019 року ОСОБА_3 привселюдно пригрозив ОСОБА_1 побиттям, після чого останній вночі (між 04:00 та 05:00) прийшов до місця проживання потерпілого та викликав його на поріг, де між ними виникла бійка.
При цьому ОСОБА_3 схопив ОСОБА_1 та не менше п`яти разів ударив його кулаками, заподіявши легкі тілесні ушкодження, однак не використовував знарядь, пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, не вчиняв інших активних агресивних дій, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю засудженого. Натомість ОСОБА_1 завдав потерпілому чотири удари ножем, який приніс із собою, у ділянку розташування життєво важливих органів - шию, заподіявши декілька поранень, одне з яких виявилося смертельним. Таким чином, ОСОБА_1 застосував насильство значно більшого обсягу, інтенсивності й небезпечності, яке призвело до смерті потерпілого.
Разом із цим суди попередніх інстанцій обгрунтовано відзначили, що візит ОСОБА_1 до потерпілого додому в нічний час не може свідчити про переслідування ним мети помиритися, про що він зазначав у своїх поясненнях, а крім того, після вбивства ОСОБА_1 цілеспрямовано вжив заходи щодо приховання слідів злочину. Тому суди дійшли обґрунтованих висновків, що наведені обставини у їх сукупності, а також знаряддя злочину - ніж, сила ударів, кількість та локалізація поранень свідчать про те, що ОСОБА_4 через тривалі неприязні стосунки бажав настання смерті ОСОБА_3, тобто діяв із прямим умислом на його вбивство, та не перебував у стані необхідної оборони і перевищення її меж, а тому його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України.
Аргументи захисника Чернушки А.Е. про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, що тягнуть недопустимість зібраних доказів, також не знайшли свого підтвердження під час перегляду кримінального провадження в касаційному порядку.
Так, захисник вважає, що прокурор незаконно 1 лютого 2019 року визначив підслідність цього кримінального провадження за слідчим відділом Сокирянського відділення поліції Кельменецького ВП ГУНП в Чернівецькій області, оскільки таке рішення суперечило постанові заступника прокурора Чернівецької області від 15 січня 2019 року про визначення підслідності за СУ ГУНП в Чернівецькій області. Як стверджує захисник, це потягло за собою незаконність прийнятого керівником Кельменецької місцевої прокуратури рішення про продовження досудового розслідування, ініційоване зазначеним відділенням поліції, та подальшого розслідування в цілому. При цьому захисник не послався на жодну норму кримінального процесуального закону, яку, на його думку, порушив прокурор.
Колегія суддів, перевіривши зазначені доводи, вважає їх надуманими, оскільки з матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернівецької області Моргоч Н.В. був призначений на підставі постанови першого заступника прокурора Чернівецької області від 15 січня 2019 року до групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні. Отже, визначення ним підслідності за одним із територіальних підрозділів ГУНП в Чернівецькій області входило до складу предмета прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням відповідно до ст. 36 КПК України. Підстав вважати, що визначення прокурором підслідності відбулося без дотримання правил, передбачених у статтях 216 та 218 КПК України, у цьому конкретному випадку не вбачається. Крім того, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що неправильне зазначення прокурором назви органу досудового розслідування в постанові від 1 лютого 2019 року є очевидною опискою і не впливає на законність цього рішення.
Що стосується аргументів захисника Чернушки А.Е. про порушення, які, на його думку, допущено під час проведення слідчого експерименту, то вони не є підставою для визнання даних, отриманих за результатами проведення цієї слідчої дії, недопустимими як доказу.
Так, матеріалами справи підтверджено, що вимоги, передбачені ч. 2 ст. 107 КПК України, щодо завчасного повідомлення осіб, які беруть участь у слідчому експерименті, про застосування технічних засобів фіксування були виконані належним чином, а відеофіксування проводилося відкрито. Тому у цьому випадку саме собою незазначення у протоколі такої інформації, яка повинна міститися у вступній його частині згідно з п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України, не тягне за собою визнання даних, отриманих у ході слідчої дії, недопустимими.
Крім того, оригінальний примірник технічного носія інформації, на якому зафіксовано відеозапис слідчого експерименту, всупереч твердженням захисника зберігається у матеріалах справи на а.с. 86 тому 1, що спростовує його доводи про недотримання вимог ч. 3 ст. 107 КПК України.
Отже, захисник Чернушка А.Е., не оспорюючи достовірності зазначених у протоколі слідчого експерименту даних щодо результатів цієї слідчої дії, не зазначив порушень, які би в контексті статей 240, 412 КПК України вплинули на законність судових рішень
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника Чернушки А.Е., про незаконність проведення огляду місця події - належного потерпілому житла колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд першої інстанції визнав дані протоколу цієї слідчої дії недопустимим доказом, про що зазначено у вироку.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Отже, наведені в касаційних скаргах захисників мотиви щодо незгоди з судовими рішеннями в частині кваліфікації дій засудженого та недотримання вимог кримінального процесуального закону під час збирання доказів та проведення процесуальних дій, не спростовують висновків цих судів та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість цих судових рішень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.
За таких обставин, підстави для задоволення касаційних скарг захисників відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд