Постанова
іменем України
2 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 758/6127/16-к
провадження № 51-1570км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Єременка М. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Панченка О. Є.,
потерпілого ОСОБА_2,
представника
потерпілого Гоголєвої О. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника Панченка О. Є. на вирок Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070001456, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Білімбай Первоуральського району Свердловської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Згідно з вироком суду 29 грудня 2015 року приблизно о 7:10 ОСОБА_1, керуючи автомобілем "Volkswagen T4" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по просп. Свободи від просп. Правди в напрямку вул. Світлицького у Подільському районі м. Київ. Приблизно навпроти буд. № 4 по просп. Свободи ОСОБА_1 в порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 10.1, 10.3 правил дорожнього руху, розпочав маневр перестроювання з середньої в крайню ліву смугу попутного напрямку, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем "Volkswagen Passat" (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_2, який рухався у крайній лівій смузі руху в попутному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого та його захисника. В порядку ст. 404 КПК вирок суду змінив, на підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений та його захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України по кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду й невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати судові рішенні і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку скаржників, вирок суду є незаконним, оскільки в його основу покладено неналежні докази. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження та залишивши апеляційну скаргу без задоволення не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою, тому його рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК та підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого та захисника, представник потерпілого просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор, потерпілий та його представник заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином умотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, за обставин, детально викладених у вироку, доводиться показаннями потерпілого ОСОБА_2, котрий суду пояснив, що в день поді він рухався на автомобілі у третій смузі руху по просп. Свободи і побачив як автомобіль під керуванням засудженого виїхав із прилеглої території та перетнувши дві смугу виїхав у третю. Цей маневр був швидкий і з порушенням правил дорожнього руху, тому він не встиг зреагувати на нього, в результаті чого відбулось зіткнення. На думку потерпілого, ОСОБА_3 мав намір зробити розворот, однак у цьому місці цей маневр заборонений.
Показання потерпілого повністю узгоджуються з даними матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, з яких убачається, що останній керуючи автомобілем рухався по просп. Свободи та під час зміни напрямку, перестроюванні, не впевнився в безпеці маневру, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем під керуванням потерпілого ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю.
При цьому, сам засуджений ОСОБА_1 в суді першої інстанції не оспорював факт того, що в день події він на своєму автомобілі виїхав з прилеглої території на просп. Свободи на першу смугу, потім на другу, а коли перестроювався у третю відбулось зіткнення з автомобілем потерпілого. Також, засуджений визнав, що після того, як він би перестроївся у третю смугу руху, він мав намір здійснити розворот, але у цьому місці такий маневр заборонений, в чому визнає винуватість.
Також, суд дослідив та проаналізував інші докази, зокрема: протокол огляду місця події - ділянки проїзної частини, де відбулось зіткнення транспортних засобів; протокол огляду предмету - диску із відеозаписом з відеорегістратору встановленого в салоні автомобіля потерпілого, на якому зафіксовано обставини дорожньо-транспортної пригоди; висновку експерта, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 з моменту виникнення небезпеки для руху його транспортного засобу не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем засудженого, шляхом застосування екстреного гальмування, а останній мав таку можливість шляхом виконання вимог правил дорожнього руху. Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам пунктів 10.1, 10.3 правил дорожнього руху.
З висновку бази "Армор" убачається, що ОСОБА_2 звернувся до лікарів з тілесними ушкодженнями (забій правої кісті), які він отримав в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а згідно з висновком експерта у ОСОБА_2 було виявлено закриту травму правої кісті у вигляді перелому човникоподібної кістки з відривом кісткового фрагменту, яка є тілесним ушкодженням середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Суд оцінивши показання потерпілого та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими й в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Всупереч твердженням сторони захисту, оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення обвинувального вироку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам, в тому числі і тим, на які скаржники посилаються при касаційному розгляді та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Зокрема, судом перевірялись доводи сторони захисту про те, що пригода сталася через перевищення швидкості дорожнього руху автомобілем потерпілого, який обґрунтовано визнав їх безпідставними пославшись на показання ОСОБА_2, котрий категорично заперечив цей факт, та на висновок експерта, яким встановлено відсутність в діях останнього невідповідностей вимогам правил дорожнього руху, й навпаки наявність в діях ОСОБА_1 порушень вказаних правил, що і є причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди.
Також, суд зазначив, що при проведенні огляду місця події було дотримано вимоги ст. 237 КПК, огляд проведено в присутності понятих та в період часу найбільш наближеному до умов автопригоди, а висновки проведеного в подальшому автотеханічного дослідження було здійснено на підставі сукупності вихідних даних з матеріалів даного кримінального провадження, в тому числі й схеми дорожньо-транспортної пригоди, в якій зазначено наявність ожеледиці на проїзній частині, та відеозапису з відеорегістротора, яким зафіксовано обставини події. Відтак доводи про неналежність вказаних доказів суд визнав необґрунтованими.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряв доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого та його захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.
Доводи, викладені в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту в клопотанні про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено під час апеляційного перегляду вироку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (кожний доказ як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджено місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, яку дав місцевий суд, іншої оцінки їм не дав, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів. Крім того, цей суд частково задовольнив клопотання сторони захисту, дослідив письмові докази, допитав експерта та дійшов обґрунтованого висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні Судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд