Постанова
іменем України
2 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 234/8861/16-к
провадження № 51-1063км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Єременка М. В.,
захисника Мельченка В. І.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Краматорського міського суду Донецької області від 3 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 2 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016050000000130, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Гянджа Республіки Азербайджан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він будучи службовою особою правоохоронного органу, діючи умисно, на території м. Краматорськ Донецької області, протягомквітня-червня 2014 року взяв участь у діяльності терористичної організації "ДНР", за наступних обставин.
Так, перебуваючи у м. Краматорськ Донецької області ОСОБА_1, у квітні 2014 року, точної дати слідством не встановлено, зняв з форменого одягу працівника міліції нашивки МВС України та прикріпив до нього "знаки відмінності" терористичної організації "ДНР" у виді стрічки зі смугами помаранчево-червоного кольору. В подальшому, ОСОБА_1 будучи озброєним вогнепальною зброєю, чергував разом з іншими учасниками терористичної організації на блокпосту, розташованому поруч з будівлею Краматорської міської ради (пл. ім. Леніна (пл. Миру), 2 у м. Краматорськ Донецької області). При цьому, ОСОБА_1 діючи умисно, всупереч ЗУ "Про міліцію" та присяги працівника міліції України, за попередньою змовою з іншими учасниками терористичної організації здійснював на вказаному блокпосту обмежувальні заходи щодо руху автотранспорту, його перевірки, а також перевірки осіб, котрі переміщувались через та поруч х блокпостом, з метою виявлення та затримання осіб, які співпрацювали з ЗС України та органами державної влади України.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку прокурора, суд першої інстанції формально розглянув кримінальне провадження, не взяв до уваги докази сторони обвинувачення, вибірково та однобічно оцінив показання свідків та поклав в основу свого рішення лише ті показання, які виправдовують обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув, тому його рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, виправданий ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримав касаційну скаргу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Мельченко В. І. заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги прокурора вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.
Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.
Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК та обґрунтовано виправдав останнього.
Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 , з яким погоджується й колегія суддів.
Зокрема, суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_1 , котрий заперечив винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснив, що з 1 лютого 2014 року працював оперуповноваженим Краматорського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, проте до самостійного несення служби його допущено не було, він проходив стажування, формений одяг та зброя йому не видавалась до жовтня 2014 року. Зазначив, що на час окупації міста носив цивільний одяг, міліцейську чи камуфляжну форму та стрічки зі смугами помаранчево-червоного кольору не носив. З особами, котрі охороняли виконком та стояли на блокпостах не спілкувався і знайомий не був, сам на блокпостах не стояв.
Також, суд першої інстанції допитав свідків сторони обвинувачення - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які безпосередньо чергували на блокпостах біля виконкому й аеродрому та встановив, що ці свідки в судовому засіданні не підтвердили факт носіння ОСОБА_1 "знаків відмінності" терористичної організації, а також того, що ОСОБА_1 будучи озброєним вогнепальною зброєю чергував разом з іншими учасниками терористичної організації на блокпосту, розташованому поруч з будівлею Краматорської міської ради та здійснював на вказаному блокпосту обмежувальні заходи щодо руху автотранспорту, його перевірки, а також перевірки осіб, які переміщувались через та поруч з блокпостом.
Судом було допитано також свідка ОСОБА_6, котрий в судовому засіданні підтвердив надані ним на досудовому розслідуванні показання, які повністю спростовують обвинувачення пред`явлене ОСОБА_1 в частині того, що він носив "знаки відмінності" терористичної організації, а також те, що останній чергував на блокпосту біля будівлі Краматорської міської ради, здійснював на ньому перевірки та обмежувальні заходи. Свідок не повідомив суду жодного випадку про вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на здійснення перевірок чи обмежувальних заходів на блокпосту.
Суд звернув увагу, що показання свідка ОСОБА_6 протирічать обставинам, викладеним в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_1 та не доводять вчинення останнім кримінального правопорушення за наведених у ньому обставин.
Вказаним спростовуються доводи прокурора, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_6 .
Обвинувачення ОСОБА_1 щодо носіння стрічки зі смугами помаранчево-чорного кольору та чергування на блокпосту, здійснення ним на цьому блокпосту обмежувальних заходів відносно автотранспорту, його перевірки, а також перевірки осіб, які переміщувались через та поруч блокпостом, спростовані ще й показаннями допитаних в судовому засідання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які в період квітня - червня 2014 року були працівниками Краматорського ВП, або стажувались у вказаному відділі та майже кожного дня приходили до його приміщення. Ці свідки показали, що не зважаючи на захват адмінбудівлі Краматорського відділу поліції, всі працівники поліції продовжували працювати. Кожного дня вони збирались поблизу кафе "Арка", зранку ставили задачі на день, які необхідно було здійснити, а ввечері обговорювали здійснену роботу за день. Кожного дня на таких зборах був присутнім і ОСОБА_1 , який ходив у цивільному одязі та не мав табельної зброї. Той факт, що ОСОБА_1 бачили в камуфляжній формі, зі зброєю та зі стрічкою помаранчево-чорного кольору у час, коли місто Краматорськ було захопленим, вказаними свідками не підтверджено.
Досліджено судом та надано належну оцінку й наявним у матеріалах справи письмовим доказам, зокрема протоколам пред`явлення особи за фотознімками, відповідно до яких свідки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 впізнали ОСОБА_1 як особу, яку вони бачили біля Краматорського виконкому та яка приймала участь у діяльності "ДНР". Однак, суд дійшов висновку, що зазначені процесуальні документи не містять у собі підтвердження саме щодо факту чергування ОСОБА_1 на блокпосту біля будівлі Краматорської міської ради, а також щодо здійснення ним на цьому блокпосту обмежувальних заходів та перевірок з метою затримання громадян, а лише констатують його знаходження у вказаному місці у невизначений час та з невизначеною метою. Наведене узгоджується як з показаннями ОСОБА_1 наданими в судовому засіданні про те, що по дорозі від дому до місця розташування Краматорського міського відділу поліції та у зворотному напрямку він іноді проходив повз будівлі Краматорської міської ради, так із показаннями свідків щодо нетривалого перебування ОСОБА_1 біля будівлі міської ради.
Суд, згідно з положеннями ч. 4 ст. 95 КПК, обґрунтував свої висновки на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Крім цього, зазначена норма обмежує суд у праві обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.
Отже, доводи сторони обвинувачення щодо незаконності урахування показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, наданих ними в судовому засіданні, і залишення поза увагою наявних у справі письмових доказів, отриманих на досудовому слідстві за участі цих свідків не є обґрунтованими.
Крім того, суд оцінив інформацію, наявну в цих процесуальних документах, зазначивши, що вона не містять у собі даних на підтвердження вчинення ОСОБА_1 кримінально караних дій, за якими йому пред`явлено обвинувачення.
Окрім показань свідків факт епізодичного, тимчасового та нетривалого перебування ОСОБА_1 в інкримінованому обвинуваченням місці також підтверджений у судовому засіданні даними протоколу огляду інформації щодо деталізації телефонних розмов, а також самою деталізацією телефонних розмов ОСОБА_1 , відповідно до яких середня тривалість використання мобільного зв`язку останнім в зоні дії базових станцій за місцем знаходження будівлі Краматорської міської ради (вул. Соціалістична, 49 та проспект Миру, 8) у період з квітня по червень 2014 року складала у середньому 33 хв. на добу. Суд звернув увагу на те, що вищезазначені базові станції розташовані у центрі міста в зоні скупчення розважальних та торгівельних закладів.
Крім того, саме з огляду на дані інформаційної довідки керівника ОШ ЦУ СБУ України в районі проведення АТО та дані щодо деталізації телефонних розмов ОСОБА_1 за допомогою яких проведено позиціювання на місцевості останнього в період окупації м. Краматорська, суд встановив, що ОСОБА_1 тривалий час перебував в зоні дії базових станцій за місцем знаходження Краматорського МВ (вул. Шкадінова, 27), а також більшість часу перебував не біля будівлі Краматорської міської ради, а на суміжних вулицях, при цьому кількість часу, проведеного ОСОБА_1 в цих місцях є незначною, що спростовує обвинувачення щодо його чергування на блокпосту біля будівлі міської ради тривалий час.
Зазначеним спростовуються доводи прокурора в касаційній скарзі про відсутність у вироку належної оцінки даним інформаційної довідки керівника ОШ ЦУ СБУ України в районі проведення АТО щодо контактів ОСОБА_1 в період діянь, що йому інкриміновані та деталізації його телефонних розмов.
Врахувавши наведене, ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення у судовому засіданні не доведено вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано.
Посилання прокурора у касаційній скарзі на безпідставність визнання судом недопустимими письмових доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1, суперечать змісту вироку, оскільки суд дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, належно оцінив їх, навів у вироку відповідні висновки, які не містять протиріч та сумнівів.
Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог та навів обґрунтування прийнятого рішення.
Апеляційний суд в ухвалі спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 , наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Зокрема, під час апеляційного розгляду повторно дослідивши докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд, погодився з висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 , зазначивши, що досліджені у суді першої інстанції докази, надані стороною обвинувачення, не доводять висунуте останньому обвинувачення.
Так, апеляційний суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_6 прямо не підтверджують тих обставин, що викладені в обвинувальному акті щодо використання ОСОБА_1 "знаків відмінності" терористичної організації, щодо чергування на блокпосту біля будівлі міської ради та здійснення на ньому перевірок і обмежувальних заходів.
В ухвалі наведено мотиви, з огляду на які апеляційний суд визнав необґрунтованими посилання апеляційної скарги на те, що під час постановлення вироку суд мав би взяти до уваги пояснення свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надані ними під час досудового розслідування в ході пред`явлення для впізнання по фотографії та не враховувати показання, надані цими ж свідками під час судового розгляду. З наведеними в ухвалі мотивами з цього питання погоджується і суд касаційної інстанції.
В апеляційному порядку також перевірялися аргументи прокурора про ненадання належної оцінки судом першої інстанції довідці керівника ОШ ЦУ СБУ України в районі проведення АТО та деталізації, з якими апеляційний суд не погодився. Вказані доводи апеляційний суд вважав безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження. Так, апеляційний суд погодився з наведеними у вироку висновками про перебування ОСОБА_1 у період окупації м. Краматорська біля виконавчого комітету міста Краматорська (м. Краматорськ, пл. Миру, буд. 2), а також у нічний час біля Краматорського МВ ГУМВС в Донецькій області та інших містах Краматорська зазначаючи при цьому конкретні дати періоду квітня - червня 2014 року.
Суд апеляційної інстанції також підтримав наведені у вироку висновки за наслідками дослідження позиціювання, та зазначив, що ОСОБА_1 тривалий час перебував в зоні дії базових станцій за місцем знаходження Краматорського МВ ГУМВС в Донецькій, при цьому його перебування біля виконавчого комітету м. Краматорська за адресою м. Краматорськ, пл. Миру, буд. 2, на блокпості, встановленому представниками "ДНР" м. Краматорськ, пррсп. Миру, 8, є доволі незначним за часом, що вказує на те, що він не міг нести там чергування, яке потребує тривалого перебування за вказаною адресою.
Крім того, апеляційний суд наголосив, що аналіз інформації керівника групи операцій (з дислокацією у м. Слов`янськ) ОШ ЦУ СБ України в районі проведення АТО вказує на те, що за адресою місцезнаходження блокпосту "ДНР" м. Краматорськ, просп. Миру, 8, ОСОБА_1 жодного разу не перебував у нічний час, тобто в період, коли було встановлено комендантську годину, а можливість вільно пересуватись була обмежена та дозволена зокрема учасникам терористичної організації.
З огляду на викладене, апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції щодо недоведення стороною обвинувачення та не надання суду допустимих і достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що суд розглянув й інші доводи прокурора, вказані в апеляційній скарзі, зокрема про відсутність підтвердження фактів застосування до свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недозволених методів слідства, і вмотивовано з наведенням відповідних аргументів зазначив про те, що закриття кримінального провадження за фактами застосування тиску з боку правоохоронців, не може вказувати на неналежність або недопустимість показань свідків, даних ними безпосередньо в судовому засіданні, оскільки під час допиту в суді свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК.
Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.
Таким чином, зміст поданої касаційної скарги не містить переконливих та достатніх аргументів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних прокурором судових рішень і слугували би правовими підставами для їх скасування.
Під час перегляду кримінального провадження, суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оскаржених виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора, у кримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури, не встановлено. За таких обставин касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд