Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 306/2434/18
провадження № 61-1771св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Керецківський дошкільний навчальний заклад Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до наказу від 16 жовтня 2018 року № 138-к її звільнено з посади машиніста з прання і ремонту спецодягу (білизни) Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, у зв`язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з виплатою заробітної плати за 16 днів і вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.
ОСОБА_1 вважає цей наказ незаконним через порушення її конституційного права на працю, оскільки відповідно до повідомлення від 21 серпня 2018 року № 2 профспілковий комітет не дав згоди на її звільнення, жодних скорочень або чергових правок штатного розпису не проводилося, тому підстави для її звільнення відсутні.
Крім того, вона має на утриманні сина-інваліда, на роботі працює вже 11 років.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ від 16 жовтня 2018 року № 138-к про звільнення її з посади машиніста із прання та ремонту спецодягу (білизни) та поновити її на зазначеній посаді; стягнути з Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області на її користь оплату за вимушений прогул.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2019 року у складі судді Вінер Е. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним і скасовано наказ від 16 жовтня 2018 року № 138-к про звільнення із роботи ОСОБА_1, машиніста з прання і ремонту спецодягу (білизни) днем 16 жовтня 2018 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), та поновлено на зазначеній посаді.
Стягнуто з Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул.
Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді машиніста з прання і ремонту спецодягу (білизни) допущено до негайного виконання.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2019 року стягнуто з Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул у розмірі 6 723,00 грн.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, порушивши вимоги статті 49-2 КЗпП України, не запропонував ОСОБА_1 іншу вакантну посаду, також не надав докази, що позивач відмовилася від переведення на іншу роботу або що уповноважений орган не мав можливості перевести позивача за її згоди на іншу роботу у тій самій установі. Відповідачем протягом року двічі звільнено позивача з роботи з порушенням вимог чинного законодавства України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області задоволено, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2019 року та додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 серпня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності штату працівників, в тому числі й посади позивача. ОСОБА_1 було своєчасно попереджено про наступне звільнення, з моменту такого попередження і до дати звільнення інша робота чи посади їй не пропонувались у зв`язку з відсутністю таких, тому суд першої інстанції помилково вважав, що відповідачем порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем не було запропоновано іншу вакантну посаду, не надано доказів, що позивач відмовилася від переведення її на іншу роботу або уповноважений орган не мав можливості перевести позивача за її згоди на іншу роботу в тій же установі.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від Керецківського дошкільного навчального закладу Керецківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області не надходив.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У лютому 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і витребувано із Свалявського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 306/2434/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Наказом відділу освіти Свалявської районної державної адміністрації від 26 грудня 2017 року № 337 "Про приведення у відповідність фактичної штатної чисельності персоналу до нормативної кількості у закладах дошкільної освіти району" зобов`язано привести у відповідність фактичну штатну чисельність працівників до їх нормативної кількості у штатних розписах закладів дошкільних закладів освіти до 01 березня 2018 року і попередити працівників про зміни, які відбудуться у зв`язку з приведенням у відповідність фактичної кількості працівників до нормативної кількості до 01 січня 2018 року.
Наказом Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 28 лютого 2018 року № 11 "Про затвердження штатного розпису Керецківського ДНЗ" затверджено та введено в дію з 01 березня 2018 року штатний розпис у кількості 37.55 штатних одиниць із відповідним місячним фондом заробітної плати.
Відповідно до комісійного акта Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано постійне місце роботи на посаді прибиральника службових приміщень на 0.75 ставки, проте вона відмовилася.
Наказом Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської областівід 02 березня 2018 року № 22 "Про типовий штатний розпис Керецківського ДНЗ і зміни до нього" ОСОБА_1 запропоновано посаду прибиральника службових приміщень 0.75 ставки та в разі відмови вручити їй повідомлення про звільнення з 04 травня 2108 року. З цим наказом ОСОБА_1 було ознайомлено під розписку.
Наказом Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 04 травня 2018 року № 44-к ОСОБА_1 звільнено з роботи через відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року у справі № 306/987/18 позов ОСОБА_1 до Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про скасування наказу про звільнення задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 04 травня 2018 року № 44-к про звільнення ОСОБА_1 з посади машиніста прання та ремонту спецодягу (білизни).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду набрало законної сили.
Наказом Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 19 липня 2018 року на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року у справі № 306/987/18 скасовано наказ від 04 травня 2018 року № 44-к про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді машиніста з прання білизни (спецодягу) з 05 травня 2018 року.
13 серпня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України днем 16 жовтня 2018 року і надіслано подання профспілковому комітету Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про надання згоди на звільнення указаного працівника. Через відсутність вакансій інша робота не пропонувалася.
21 серпня 2018 року профспілковий комітет Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області відмовився дати згоду на звільнення ОСОБА_1 .
Наказом Керецківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 16 жовтня 2018 року № 138-к ОСОБА_1 звільнено з посади машиніста з прання білизни (спецодягу) у зв`язку зі скороченням штату працівників, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що повідомлення профспілкової організації Керецьківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 21 серпня 2018 року № 2 про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 мотивовано тим, що профспілка стоїть на захисті трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки за статтею 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Працівнику ОСОБА_1 рекомендовано подати документи, які можуть надати їй право на залишення її на роботі у дошкільному закладі.
За таких підстав суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що незгода профспілкової організації Керецьківського дошкільного навчального закладу Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області зі звільненням ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки рішення профспілкового органу не містить правомірного обґрунтування незаконності звільнення працівника або неврахування роботодавцем фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з ОСОБА_1 є порушенням її законних прав.
Згідно з статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
З матеріалів справи вбачається і не спростовується позивачем, що ОСОБА_1 13 серпня 2018 року попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, і в матеріалах справи містяться докази того, що у Керецьківському дошкільному навчальному закладі Керецьківської сільської ради Свалявського району Закарпатської області вакантні посади, на які є можливим переведення ОСОБА_1 у разі відповідності кваліфікації та інших критеріїв підходящої роботи, відсутні.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і встановивши, що у відповідача відбулися зміни щодо штату та чисельності працівників (виведення (скорочення) штатної одиниці 0.75 машиніста з прання і введення нової штатної одиниці 0.75 прибиральника), тобто відбулося скорочення посади, яку обіймала ОСОБА_1, і що її в установленому законом порядку було за два місяця попереджено про наступне звільнення та про неможливість запропонувати інші вакантні посади у зв`язку з їх відсутністю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Також судом апеляційної інстанції було надано оцінку висновку профспілкового органу про ненадання згоди на звільнення позивача. За результатами такої оцінки суд дійшов обґрунтованого висновку, що у рішенні про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 профспілковий орган не виклав правове обґрунтування щодо відмови у звільненні ОСОБА_1, а лише зіслався на законодавство щодо захисту прав членів профспілки.
Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).