Постанова
Іменем України
01 вересня2021 року
м. Київ
справа № 569/19905/19
провадження № 61-5839св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2021 року у складі судді Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, виділення ізольованої кімнати в користування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, інша Ѕ частки належить відповідачці.
Вказував на те, що відповідач перешкоджає йому у користуванні спірною квартирою.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення; виділити йому у володіння та користування ізольовану житлову кімнату площею 17,0 кв. м, позначену на технічному плані квартири під № 6 з неопалювальною лоджією площею 2,1 кв. м; залишити у спільному користуванні співвласників коридор № 1 площею 10,0 кв. м, туалет № 3 площею 0,9 кв. м, ванну № 4 площею 2,6 кв. м, кухню № 7 площею 8,7 кв. м, комору № 8 площею 0,6 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення у вказану квартиру.
Виділено ОСОБА_1 у володіння та користування ізольовану житлову кімнату площею 17,0 кв. м, позначену на технічному плані квартири АДРЕСА_1 "№ 6", з неопалювальною лоджією площею 2,1 кв. м.
Виділено ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 житлову кімнату площею 12,5 кв. м, позначену на плані "№ 2", та житлову кімнату площею 9,5 кв. м, позначену на технічному плані квартири "№ 5".
Коридор № 1 площею 10,0 кв. м, туалет № 3 площею 0,9 кв. м, ванну № 4 площею 2,6 кв. м, кухню № 7 площею 8,7 кв. м та комору № 8 площею 0,6 кв. м залишено у спільному користуванні співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, у січня 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу та клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги відмовлено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що заявниця не виконала вимог ухвали суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги, а саме не сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522,40 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скари та її доводів
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про повернення її апеляційної скарги, не надав належної правової оцінки довідці про її доходи, яка видана 18 грудня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, згідно з якою сума її пенсії за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року становить 25 703,09 грн.
Апеляційний суд не врахував, що за подання апеляційної скарги вона мала сплатити 2 522,40 грн, тобто більше ніж її щомісячний дохід у вигляді пенсії.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що предметом позову у цій справі є захист її житлових прав, та неправомірно обмежив її доступ до суду.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив їй у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, тим самим обмежив заявниці доступ до правосуддя. Також зазначає, що апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 753/22049/16 (провадження № 61-2446св20).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі "Делькур проти Бельгії" від 17 січня 1970 року та рішення у справі "Гофман проти Німеччини" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" від 20 лютого 2014 року).
Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах "Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії" від 26 липня 2011 року, "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.
Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У справі, яка переглядається, установлено, що у січні 2021 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 грудня 2020 року, а також клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору мотивовано тим, що сума судового збору, який вона має сплатити за подання апеляційної скарги, перевищує 5 відсотків її доходу за попередній календарний рік.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги відмовлено, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору у розмірі 2 522,40 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_2 не довела, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору.
Апеляційний суд не врахував, що вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26 липня 2005 року, "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26 липня 2005 року).
Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.
Звертаючись до апеляційного суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, ОСОБА_2 на підтвердження свого скрутного майнового стану надала письмові докази, а саме довідку про доходи, яка видана 18 грудня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, згідно з якою сума її пенсії за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року становить 49 035,39 грн.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв`язку з несплатою судового збору, не надав належної фактичної та правової оцінки поданим ОСОБА_2 доказам щодо її майнового стану, з урахуванням того, що розмір судового збору становить 2 522,40 грн.
Апеляційний суд обмежився загальними формулюваннями щодо відсутності підстав для такого звільнення, не надавши будь-якої оцінки доводам на підтвердження обставин незадовільного майнового стану.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не виклав у достатній мірі мотиви, на яких воно ґрунтуються, не врахував, що право на захист може вважатися ефективним лише тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України" від 03 липня 2014 року, "Суомінен проти Фінляндії" ("Suominen v. Finland") від 01 липня 2003 року).
Ураховуючи, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та беручи до уваги, що при вирішенні питання щодо сплати судового збору майновий стан сторони має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не довела, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору, не може бути визнаний достатньо аргументованим, а оскаржувана ухвала не є законною та обґрунтованою.