Постанова
Іменем України
06 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 562/3535/18
провадження № 61-494св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Урвенська сільська рада Здолбунівського району Рівненської області, Приватне сільськогосподарське підприємство "Україна", Здолбунівська районна державна адміністрація Рівненської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна", Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про включення в списки осіб на отримання сертифікату на право на земельну частку (пай),
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" (далі - ПСП "Україна"), Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про включення в списки осіб на отримання сертифікату на право на земельну частку (пай).
Позовну заяву мотивовано тим, що їх батько ОСОБА_3 з 01 грудня 1966 року до 27 квітня 1993 року працював у колгоспі ім. Чапаєва, який в подальшому перейменовано у Колективне сільськогосподарське підприємство "Колос" (далі - КСП "Колос").
Відповідно до протоколу загальних зборів КСП "Колос" від 25 лютого 2016 року КСП "Колос" приєднано до ПСП "Україна".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Вони є спадкоємцями за законом першої черги, які своєчасно прийняли спадщину після смерті батька.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 вважають, що оскільки ОСОБА_3 помер, і видачу земельних сертифікатів припинено, вони мають право на земельну частку (пай) в КСП "Колос", правонаступником якого є ПСП "Україна".
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили визнати за ними право на земельну частку (пай) в КСП "Колос", правонаступником якого є ПСП "Україна", як за спадкоємцями за законом після смерті спадкодавця.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2019 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право на спадкове майно - земельну частку (пай) в ПСП "Україна" Здолбунівського району Рівненської області, що залишилася після смерті їх батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в рівних частках.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до складу спадщини входить в тому числі і право спадкодавця на земельну частку (пай). Позивачі надали достовірні докази на підтвердження того, що вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3, який мав право на земельну частку (пай) у ПСП "Україна" та був членом останнього, проте за життя не отримав відповідного сертифікату. Тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області задоволено, рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 лютого 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що державний акт на право колективної власності на землю КСП "Колос" отримало 23 червня 1994 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, останній не міг бути включений до списку членів КСП "Колос". Оскільки ОСОБА_3 не набув права на земельну частку (пай), то воно відповідно до статті 1218 ЦК України не увійшло до складу спадщини після його смерті. Тому вимог позивачів є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Здолбунівська місцева прокуратура не мала правових підстав подавати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в цій справі в інтересах держави в особі Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Крім того, право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску, а не від часу смерті, як зазначено судом апеляційної інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.
У лютому 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року і витребувано із Здолбунівського районного суду Рівненської області цивільну справу № 562/3535/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1, ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвами про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які після реєстрації шлюбів змінили прізвища на ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки ПСП "Україна" від 06 серпня 2018 року № 202 ОСОБА_3 з 01 грудня 1966 року до 27 квітня 1993 року працював у колгоспі ім. Чапаєва Здолбунівського району Рівнеснької області, який перейменовано на КСП "Колос".
Згідно з випискою з протоколу засідання зборів учасників товариства від 25 лютого 2016 року КСП "Колос" приєднано до ПСП "Україна".
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 27 квітня 1993 року Урвенською сільською радою Здолбунівського району Рівненської області.
Відповідно до довідки виконкому Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області від 14 вересня 2018 року № 02/1-351 ОСОБА_2, ОСОБА_1 прийняли спадщину після смерті їх батька ОСОБА_3, шляхом вступу в управління спадковим майном.
Згідно з листом відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 20 липня 2018 року при розпаюванні КСП "Колос" ОСОБА_3 у списках його членів не значиться, а тому сертифікат на право на земельну частку (пай) йому не видавався.
Відповідно до інформації відділу у Здолбунівському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії РВ № 00004, виданим 23 червня 1994 року КСП "Колос" Урвенської сільської ради Здолбунівського району, ОСОБА_3 не був включений до списку осіб - додатка до державного акта.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
За змістом статей 22, 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин 1990 року, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) в разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 392/1660/16-ц (провадження № 61-24311св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 544/1095/18 (провадження № 61-7370св19), від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц (провадження №61-9879св19), від 24 березня 2020 року у справі № 538/302/19-ц (провадження № 61-16716св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19 (провадження № 61-1965св20).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи і позивачами те, що у ОСОБА_3 не було сертифіката на право на земельну частку (пай) у КСП "Колос", а доказів належності ОСОБА_3 на час смерті права на земельну частку пай у колективній власності на землю позивачами не надано.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки державний акт на право колективної власності на землю КСП "Колос" отримано 23 червня 1994 року, тобто вже після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, останній не міг бути включеним до списку членів КСП "Колос", тому відсутні підстави для задоволення позову.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправомірність подання апеляційної скарги прокурором у зв`язку з відсутністю у нього підстав та повноважень щодо цього з огляду на таке.
У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
У судовому процесі, зокрема, у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.
Обґрунтовуючи право на подання апеляційної скарги в інтересах держави в особі Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, керівник Здолбунівського місцевої прокуратури посилався на неналежне здійснення відповідними органами їх повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також невжиття заходів щодо оскарження рішення в апеляційному порядку. Наведене є підставою для звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.
Крім того, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зокрема порушення інтересів держави та неналежне здійснення компетентним органом захисту інтересів держави.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18.
Сама по собі наявність уповноваженого органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, не позбавляє прокурора права захищати інтереси держави в суді у випадку неналежного виконання цим органом своїх обов`язків.
Отже, доводи касаційної скарги, що прокурор у спірному випадку був не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Урвенської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, є безпідставними.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).