ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5935/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Адвокатського бюро "Рязанцева та партнери",
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Ліпинський О.В.)
від 14.01.2021,
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий - Іванов О.Г., судді - Березкіна О.В., Дармін М.О.)
від 19.05.2021,
у справі за позовом Комунального підприємства "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради",
до Адвокатського бюро "Рязанцева та партнери"
про визнання недійсним договору про надання правової допомоги
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2020 року Комунальне підприємство "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання "Жовтоводської міської ради" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсними договору про надання правової допомоги від 04.03.2019 та додаткових угод № 1 від 07.03.2019, № 1/1 від 25.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 2.1 від 10.06.2019, № 2.2 від 16.12.2019, № 3 від 04.03.2019, № 3.1 від 10.06.2019, № 3.1.1 від 25.10.2019, № 5 від 10.06.2019, № 5.01 від 10.10.2019, № 6 від 30.07.2019, а також інших додаткових угод до договору, з застосуванням наслідків недійсності правочину.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявні обставини для визнання спірних договору та додаткових угод до нього недійсними на підставі ст. 203 ЦК України. Позивач є комунальним підприємством, засновником якого є орган місцевого самоврядування - Жовтоводська міська рада і на нього поширюється дія Закону України "Про публічні закупівлі". Однак, в порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі", укладенню спірного договору не передувала процедура закупівлі, яка є обов`язковою, адже сума договору перевищує 200 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 позов задоволено частково.
Визнано недійсними договір про надання правової допомоги від 04.03.2019 та додаткові угоди до нього № 1 від 07.03.2019, № 1/1 від 25.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 2.1 від 10.06.2019, № 2.2 від 16.12.2019, № 3 від 04.03.2019, № 3.1 від 10.06.2019, № 3.1.1 від 25.10.2019, № 5 від 10.06.2019, № 5.01 від 10.10.2019, № 6 від 30.07.2019, а також всі інші додаткові угоди до договору, укладені між КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання "Жовтоводської міської ради" та Адвокатським бюро "Рязанцева та партнери".
В решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради" є замовником у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", а вартість предмета закупівлі за договором від 04.03.2019 і додатковими угодами до нього перевищує визначену частиною 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" суму (200 000, 00 грн). Встановивши, що під час укладення спірних договору та додаткових угод до нього не було дотримано, передбачену Законом України "Про публічні закупівлі" процедуру, суд дійшов висновку, що договір та відповідні додаткові угоди до нього суперечать вимогам вказаного закону та є недійсними згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. При цьому, встановивши, що позивач не надав жодних доказів здійснення ним оплат на виконання недійсного правочину від 04.03.2019, а суд позбавлений права збирати докази з власної ініціативи з огляду на вимоги ч. 4 ст. 74 ГПК України, відмовив у позові у частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2021 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким визнано недійсними додаткові угоди до договору про надання правової допомоги від 04.03.2019, а саме: додаткові угоди № 1 від 07.03.2019, № 1/1 від 25.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 2.1 від 10.06.2019, № 2.2 від 16.12.2019, № 3 від 04.03.2019, № 3.1 від 10.06.2019, № 3.1.1 від 25.10.2019, № 5 від 10.06.2019, № 5.01 від 10.10.2019, укладені між КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання "Жовтоводської міської ради" та Адвокатським бюро "Рязанцева та партнери".
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір від 04.03.2019, який за своїм змістом є рамковою угодою, не суперечить чинному на момент його укладення законодавству - Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ціна договору та порядок її розрахунку вказані не в самому договорі (за його умовами), а в додаткових угодах до нього. Також виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 30.07.2019, адже вона не суперечить Закону України "Про публічні закупівлі". При цьому, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у інших додаткових угодах до договору, які позивач просить визнати недійсними, максимальний розмір додаткової винагороди (премії) перевищує 200 000, 00 грн, дійшов висновку, що вони мали бути укладені із застосуванням процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі". На думку суду апеляційної інстанції, при укладенні спірних додаткових угод (за винятком додаткової угоди № 6 від 30.07.2019) не було дотримано передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі" процедури, з огляду на що визнав їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
15.06.2021 Адвокатське бюро "Рязанцева та партнери" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2021, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а постанову суду апеляційної інстанції - в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставами для скасування судових рішень зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування ст. 204 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/9000/16, щодо застосування ст. 74 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/104/18, щодо застосування ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/10480/18, щодо застосування ст. 212 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 380/63/16-ц, щодо застосування ст. 901 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", викладеного у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, щодо застосування ст. ст. 15, 16 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/10480/18, від 21.05.2020 у справі № 918/763/19, від 10.07.2019 у справі № 548/654/16-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 757/12726/18-ц, від 22.09.2019 у справі № 911/2129/17, що є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Також зазначає про невідповідність висновку Верховного Суду у справах № 160/8475/19, № 120/1874/19-а, на які посилається апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові від 19.05.2021, висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 826/3911/17, від 08.05.2018 у справі № 905/1793/17. Стверджує про безпідставність незастосування судом апеляційної інстанції ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до спірних правовідносин. Вказує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач здійснює діяльність не тільки для задоволення потреб населення Жовтоводської територіальної громади щодо якісного утримання житлового фонду, а і для отримання прибутку на промисловій та комерційній основі з огляду на що він не є замовником у розумінні п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі". Вважає, що позивачем не доведено, що його посадові особи були притягнуті до відповідальності за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі", в тому числі, при укладенні договору від 04.03.2019 та додаткових угод до нього. Зазначає, що на момент укладення кожної спірної додаткової угоди до договору щодо супроводу господарських справ, зазначена в них вартість була менша за 50 тис. грн, що свідчить про те, що позивач не був зобов`язаний використовувати систему електронних закупівель. На думку скаржника, розмір премії залежав від фактично зарахованих виконавчим комітетом на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів і обов`язок щодо її сплати у позивача не виникав до надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача від виконавчого комітету. Посилається на те, що права та обов`язки у сторін за додатковими угодами виникають не з моменту їх вчинення, а на майбутнє і пов`язуються з моментом настання обумовленої обставини. Отже, посилаючись на пп. а), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: чи підпадає під визначення "замовник", наведене у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (станом на дату укладення спірного правочину), юридична особа, яка має одну з ознак - забезпечує потреби держави або територіальної громади, є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи, у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, проте така юридична особа здійснює свою діяльність на промисловій або комерційній основі. На думку скаржника, вказана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки в ній розглядається питання визнання дійсності чи недійсності укладеного правочину внаслідок недотримання посадовими особами комунального підприємства положень Закону України "Про публічні закупівлі" на тій підставі, що при укладенні спірного правочину посадові особи позивача були переконані, що підприємство не підпадає під визначення "замовника" відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", тому що здійснює підприємницьку комерційну діяльність. Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції, всупереч ГПК України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу № 904/5935/20, яка мала розглядатись за правилами загального позовного провадження, в тому числі, без оплати позивачем судового збору за подання позовної вимоги майнового характеру у визначеному Законом України "Про судовий збір" розмірі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287, пп. а), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами, 04.03.2019 між Адвокатським бюро "Рязанцева та партнери" (адвокатське бюро) та КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради" (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручив, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу (послуги) в обсязі та на умовах, передбачених договором, а клієнт - своєчасно приймати і оплачувати надані послуги.
Згідно з пп. 2.1, 2.1.1, 2.1.3, 2.1.4 договору, в редакції додаткової угоди № 6 від 30.07.2019, адвокатське бюро, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги, у тому числі: з перевірки відповідності вимогам українського законодавства внутрішніх документів клієнта, підготовки та правильному оформленні вказаних документів; з представлення у встановленому порядку інтересів клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також в інших органах під час розгляду правових спорів; представленню в установленому порядку інтересів клієнта в державних органах, органах місцевого самоврядування і їх виконавчих органах, а також в інших установах, організаціях при розгляді питань щодо господарської діяльності клієнта.
Вартість послуг розраховується, виходячи з вартості однієї години надання послуг адвокатським бюро в рамках цього договору, що становить суму в розмірі 750,00 грн.
Відповідно до пп. 3.1.3, 3.1.4 договору клієнт приймає на себе такі зобов`язання: оплачувати витрати, необхідні для виконання його доручень; оплачувати юридичну допомогу відповідно до умов розділу 4 договору.
07.03.2019 між адвокатським бюро та клієнтом підписано додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до п. 1 якої сторони, на виконання п. 4.2 договору, досягли згоди, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/930/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта різниці між встановленим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво житлово-комунальних послуг за період з 01.03.2015 до 31.05.2015.
Пунктами 2.1, 2.2 цієї додаткової угоди сторони погодили вартість послуг (гонорар) та порядок внесення гонорару: щодо супроводу в апеляційній судовій інстанції за період з дати підписання цієї додаткової угоди № 1 від 07.03.2019 до винесення рішення у справі № 904/930/18 Центральним апеляційним господарським судом вартість послуг (гонорар) складає 15 500,00 грн та перераховується клієнтом адвокатському бюро не пізніше дати винесення рішення у справі; виконання наданих послуг оформлюється актами здачі-приймання послуг, які підписуються сторонами; щодо супроводу (за необхідності) справи № 904/930/18 в касаційній інстанції - сторони обумовлюють вартість послуг (гонорару) та порядок його внесення додатково шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Відповідно до пп. 2.3 додаткової угоди клієнт сплачує адвокатському бюро додатково винагороду (премію) в розмірі 9 % від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/930/18. Премія перераховується адвокатському бюро протягом 30 календарних днів з дати зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок клієнта.
25.03.2019 між сторонами було підписано додаткову угоду № 1/1 до договору, згідно з якою додаткова угода № 1 від 07.03.2019 доповнена умовами: 1) "вартість послуг (гонорар) адвокатського бюро за підготовку позиції клієнта та супровід його інтересів згідно з ухвалою від 05.03.2019 Господарського суду Дніпропетровської області за заявкою відповідача про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, складає 5 250,00 грн. Виконання наданих послуг оформлюється актом здачі-приймання послуг, який підписується сторонами."; 2) "в разі набрання рішенням суду у справі №904/930/18 законної сили, позитивним ефектом від якого буде присудження до стягнення на користь клієнта грошових коштів, судове рішення сприймається сторонами, в тому числі, як оцінка якості наданих послуг та успіху вжитих адвокатським бюро дій по супроводу справи № 904/930/18 в судах господарської юрисдикції України.
Тому, в разі набрання вказаним рішенням законної сили, позитивним ефектом від якого буде присудження до стягнення на користь клієнта грошових коштів: розмір гонорару дорівнює 9 відсоткам від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта різниці між встановленим розміром тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво житлово-комунальних послуг, зазначеної в рішенні у справі, яке вступить в законну силу;
розмір гонорару зменшується на суму грошових коштів, фактично сплачених адвокатському бюро за супровід справи № 904/930/18 в апеляційній, касаційній інстанціях судів господарської юрисдикції України.
Гонорар перераховується на розрахунковий рахунок адвокатського бюро частинами на умовах розстрочення платежу протягом 360 календарних днів з дати вступу рішення у справі № 904/930/18 в законну силу.
Перерахування частин гонорару на умовах розстрочення платежу оформлюється актами здачі-приймання послуг, який підписуються сторонами".
04.03.2019 між адвокатським бюро та клієнтом підписано додаткову угоду № 2 до договору, за умовами якої сторони, на виконання п. 4.2 договору, погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/2263/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта витрат у розмірі 3 317 954,19 грн за період з 01.06.2015 по 31.08.2015.
Пунктами 2.1, 2.2 цієї додаткової угоди сторони погодили вартість послуг (гонорар) та порядок внесення гонорару: щодо супроводу в першій інстанції за період з дати підписання цієї додаткової угоди № 2 від 04.03.2019 до винесення рішення у справі № 904/2263/18 Господарським судом Дніпропетровської області - 4 000,00 грн та перераховується клієнтом адвокатському бюро не пізніше дати винесення рішення у справі; виконання наданих послуг оформлюється актами здачі-приймання послуг, які підписуються сторонами; щодо супроводу (за необхідності) справи в апеляційній, касаційній інстанціях - сторони обумовлюють вартість послуг (гонорару) та порядок його внесення додатково шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Відповідно до пп. 2.3 додаткової угоди сторони погодили, що клієнт сплачує адвокатському бюро додатково винагороду (премію) в розмірі 9 процентів від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/2263/18. Премія перераховується адвокатському бюро протягом 30 календарних днів з дати зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок клієнта.
10.06.2019 сторонами підписано додаткову угоду № 2.1 до договору, згідно з якою вартість послуг (гонорар) щодо супроводу в першій інстанції за період з дати підписання цієї додаткової угоди до винесення рішення у справі № 904/2263/18 Господарським судом Дніпропетровської області - складає 10 125,00 грн та перераховується клієнтом адвокатському бюро не пізніше дати винесення рішення у справі.
Відповідно до пп. 2.3 додаткової угоди № 2.1 клієнт сплачує адвокатському бюро додатково винагороду (премію) в розмірі 9 % від суми, зазначеної в рішенні у справі, яке вступить в законну силу. Премія перераховується адвокатському бюро протягом 360 календарних днів з дати вступу рішення в законну силу.
16.12.2019 сторонами підписано додаткову угоду № 2.2, за змістом якої п. 2.3. додаткової угоди № 2 та п. 2.3 додаткової угоди № 2.1 викладено в такій редакції: "2.3. В раз набрання рішення суду законної сили у справі № 904/2263/18, позитивним ефектом від якого буде присудження до стягнення на користь клієнта грошових коштів, - судове рішення сприймається сторонами, в тому числі як оцінка якості наданих послуг та успіху вжитих адвокатським бюро дії у супроводі справи № 904/2263/18 в судах господарської юрисдикції України. Тому, в разі набрання рішення суду законної сили у справі № 904/2263/18, позитивним ефектом від кого буде присудження до стягнення на користь клієнта грошових коштів: 2.3.1 розмір гонорару дорівнює 9% від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта різниці між встановленим розміром тарифів та економічно-обґрунтованими витратами на виробництво житлово-комунальних послуг, зазначеної в рішенні у справі, що вступило в законну силу: 2.3.2 розмір гонорару, вказаний в п. 2.3.1 цієї додаткової угоди, зменшується на суму грошових коштів, фактично сплачених адвокатському бюро за супровід справи № 904/2263/18 в апеляційній, касаційній інстанціях судів господарської юрисдикції". 2.4. Гонорар перераховується на розрахунковий рахунок адвокатського бюро протягом 90 календарних днів з дати вступу рішення у справі № 904/2263/18 в законну силу".
04.03.2019 сторонами підписано додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до п. 1 якої сторони, на виконання п. 4.2 договору, погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/5441/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта матеріальних втрат у сумі 2 893 222,42 грн.
У пунктах 2.1, 2.2 цієї додаткової угоди сторони погодили вартість послуг (гонорар) та порядок внесення гонорару: щодо супроводу в першій інстанції за період з дати підписання цієї додаткової угоди № 3 від 04.03.2019 до винесення рішення у справі № 904/5441/18 Господарським судом Дніпропетровської області - складає 22 000,00 грн та перераховується клієнтом адвокатському бюро не пізніше дати винесення рішення по справі; виконання наданих послуг оформлюється актами здачі-приймання послуг, які підписуються сторонами; щодо супроводу (за необхідності) справи в апеляційній, касаційній інстанціях - сторони обумовлюють вартість послуг (гонорару) та порядок його внесення додатково шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Відповідно до пп. 2.3 додаткової угоди № 3 клієнт сплачує адвокатському бюро додатково винагороду (премію) в розмірі 9 % від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/5441/18. Премія перераховується адвокатському бюро протягом 30 календарних днів з дати зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок клієнта.
25.10.2019 сторони підписали додаткову угоду № 3.1.1 до договору, відповідно до якої виклали умови додаткової угоди № 3 та № 3.1 в новій редакції, яка передбачає сплату гонорару адвокатському бюро в розмірі 9 % від суми грошових коштів, присуджених на користь клієнта за рішенням суду у справі № 904/5441/18, з його оплатою протягом 90 календарних днів з дати набрання рішенням законної сили.
В такий самий спосіб, сторонами було укладено додаткову угоду № 5 від 10.06.2019 та додаткову угоду № 5.01 від 10.10.2019, якими визначено вартість та порядок внесення гонорару за підготовку та супровід адвокатським бюро позову про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта матеріальних втрат в розмірі 9 572 961,35 грн (справа № 904/3190/19), та передбачено, що супровід справи в суді першій інстанції становить 21 000,00 грн, розмір гонорару - 9% від суми грошових, присуджених на користь клієнта за рішенням суду у справі № 904/3190/19, яке набрало законної сили.
Позивач вважає, що договір про надання правової допомоги від 04.03.2019 та всі додаткові угоди до нього укладені всупереч ст. 203 ЦК України та з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим, повинні бути визнаними недійсними.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий висновок міститься у п. 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18)
Отже, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За приписами п. 4 ст. 1, ч. ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
З аналізу умов спірного договору про надання правової допомоги від 04.03.2019 та наведених положень чинного на момент його укладення законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір про надання правової допомоги від 04.03.2019 за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У п. 9 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" законодавець дав визначення замовникам на яких поширюється дія вказаного закону. Замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання.
Конструкція цієї норми дає підстави вважати, що замовником у розумінні цього Закону є, зокрема, юридична особа, яка забезпечує потреби держави або територіальної громади та має хоча б одну із наведених ознак, а саме: є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; володіє більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
При цьому, необхідно зазначити, що важливим елементом для розуміння поняття "замовник" у контексті Закону є спосіб, у який держава або органи місцевого самоврядування забезпечують свої потреби: 1) на комерційній чи промисловій основі; 2) на умовах, установлених рішеннями державних органів, які зобов`язують юридичних осіб забезпечувати державні чи громадські потреби в певний спосіб та на певних умовах.
Потрібно розмежовувати способи, якими забезпечуються потреби держави та територіальної громади.
Діяльність не є комерційною чи промисловою у разі якщо держава, підконтрольні їй організації при забезпеченні певної державної потреби керуються іншими мотивами ніж прибутковість, водночас така діяльність не залежить від економічних ризиків і витрат на неї (оскільки держава визначила мету організації саме для здійснення такої діяльності та нормативно встановила спосіб, умови, ціни, тарифи тощо). Натомість, діяльність здійснюється на комерційній основі у випадках, коли потреби держави та територіальної громади забезпечуються на конкурентному ринку.
Різниця в забезпеченні потреб у вище перелічених випадках полягає в тому, що в першому випадку контрольовані державою інституції (організації) виконують публічні функції та зобов`язання перед державою чи громадою, установлені нормативно-правовими актами, розпорядчими рішеннями, статутами юридичних осіб, а не здійснюють таку діяльність на комерційній основі, де прибутковість є основною мотивацією.
При цьому юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання самостійно визначають приналежність до замовників у розумінні абз. 1 п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі".
Комунальні підприємства, як юридичні особи, у статутному капіталі яких комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50%, і управління якими здійснює орган місцевого самоврядування, наділені обов`язковими ознаками замовника, визначеними п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 160/8475/19, від 29.10.2020 у справі № 120/1874/19-а, від яких суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу, а тому вони враховуються при розгляді цієї справи в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України).
Згідно з п. п. 1.1, 1.3 Статуту КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради", підприємство створено виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради, утримує на своєму балансі споруди та інше майно, що перебуває у власності Жовтоводської міської територіальної громад. Засновником Підприємства є Жовтоводська міська рада.
Майно Підприємства є спільною власністю територіальної громади міста Жовті Води і закріплюється за ним на праві повного господарського відання (п. 5.2 Статуту).
Відповідно до п. 2.1 Статуту Підприємство створено для здійснення діяльності з надання послуг з метою задоволення населення в якісному утриманні житлового фонду, об`єктів благоустрою міста, які знаходяться на його балансі, інших комунальних послуг.
КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради", яке є комунальним унітарним підприємством, належить до юридичних осіб, у статутному капіталі яких комунальна частка перевищує 50 % і який входить до сфери управління Жовтоводської міської ради, яка є представником власника - Жовтоводської територіальної громади і виконує її функції у межах, визначених ГК України та іншими законодавчими актами.
Отже, встановивши вищевказане, врахувавши висновок суду касаційної інстанції, викладений у постановах від 30.09.2020 у справі № 160/8475/19, від 29.10.2020 у справі № 120/1874/19-а, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач наділений обов`язковими ознаками замовника, визначеними п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі". При цьому, основною метою діяльності позивача є задоволення потреб населення Жовтоводської територіальної громади в якісному утриманні житлового фонду, а не отримання прибутку на промисловій та комерційній основі, на що помилково посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги.
Також необхідно зазначити, що відповідачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що метою укладення спірних договору та додаткових угод до нього було отримання позивачем прибутку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 000,00 грн, а робіт - 1,5 мільйона гривень.
Частиною 7 ст. 2 Закону "Про публічні закупівлі" встановлено, що забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.
Здійснивши аналіз договору від 04.03.2019 (зокрема, взявши до уваги його п.п 4.1, 4.2, розділ 5), встановивши, що спірний договір за своїм змістом є рамковою угодою (п. 21 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі") і, що ціна договору та порядок її розрахунку (за умовами договору) вказується не в самому договорі, а в додаткових угодах до нього, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір від 04.03.2019 не суперечить Закону України "Про публічні закупівлі". Також встановив відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 30.07.2019, якою визначено вартість послуг за одну годину у розмірі 750,00 грн та порядок внесення гонорару, адже вона не суперечить вказаному Закону (не перевищує допустиму суму у розмірі 200 000, 00 грн).
Щодо інших додаткових угод, які позивач просить визнати недійсними, то апеляційний суд правомірно визнав їх недійсними з огляду на таке.
У додатковій угоді № 1 від 07.03.2019 сторони погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/930/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта різниці між встановленим тарифом та обґрунтованими у розмірі 3 317 954,19 грн.
Додаткову винагороду (премію) визначили в такому у розмірі: - 9 % від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/930/18 (додаткова угода № 1 від 07.03.2019); 9 % від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта (додаткова угода № 1/1 від 25.03.2019, якою було доповнено додаткову угоду № 1 від 07.03.2019).
З умов додаткової угоди № 1 від 07.03.2019, з урахуванням додаткової угоди № 1/1 від 25.03.2019, суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили, що максимальний розмір додаткової винагороди (премії) за додатковою угодою № 1 від 07.03.2019 може скласти 298 615,86 грн (3 317 954,19 грн х 9%).
За додатковою угодою № 2 від 04.03.2019 сторони погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/2263/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта витрат у розмірі 3 317 954,19 грн за період з 01.06.2015 по 31.08.2015.
Додаткову винагороду (премію) визначили в розмірі: 9 % від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/2263/18 (додаткова угода № 2 від 04.03.2019); 9 % від суми, зазначеної в рішенні у справі, яке вступить в законну силу (додаткова угода № 2.1 від 10.06.2019); 9% від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта (додаткова угода № 2.2 від 16.12.2019).
Суд апеляційної інстанції встановив, що сторони погодили, що максимальний розмір додаткової винагороди (премії) за додатковою угодою № 2 від 04.03.2019 може скласти 298 615,86 грн. (3 317 954,19 грн х 9%).
За додатковою угодою № 3 від 04.03.2019 сторони погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи № 904/5441/18 про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта матеріальних витрат у сумі 2 893 222,42 грн.
Додаткову винагороду (премію) визначили в розмірі: 9 % від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення у справі № 904/5441/18 (додаткова угода № 3 від 04.03.2019); 9 % від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта (додаткова угода № 3.1.1 від 25.10.2019).
Отже, сторони погодили, що максимальний розмір додаткової винагороди (премії) за додатковою угодою № 3 від 04.03.2019 може скласти 260 390,01 грн (2 893 222,42 грн х 9%).
За додатковою угодою № 5 від 10.06.2019 сторони погодили, що адвокатське бюро надає послуги клієнту у супроводі в господарських судах різних інстанцій господарської справи про стягнення з ВК Жовтоводської міської ради на користь клієнта різниці між встановленим тарифом та економічно-обґрунтованим тарифом у сумі 9 572 961,35 грн (справа № 904/3190/19).
Додаткову винагороду (премію) визначили в розмірі: 9 % від суми, зазначеної в рішенні у справі, яке вступить в законну силу (додаткова угода № 5 від 10.06.2019); 9 % від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення на користь клієнта (додаткова угода № 5.0.1 від 10.10.2019).
З урахуванням вказаного, сторони досягли згоди, що максимальний розмір додаткової винагороди (премії) за додатковою угодою № 5 від 10.06.2019 може скласти 861 566,51 грн (9 572 961,35 грн х 9%).
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши спірні додаткові угоди № 1, № 2, № 3, № 5, дійшов правильного висновку, що за остаточною редакцією додаткових угод № 1, № 2, № 3, № 5 (навіть за первісною редакцією додаткової угоди № 5) розмір додаткової винагороди (премії) адвокатського бюро сторони погодили саме у розмірі - 9 % від суми грошових коштів, присуджених судом до стягнення, а не у розмірі - 9% від суми, перерахованої на розрахунковий рахунок клієнта на виконання рішення суду, на що помилково посилається скаржник.
При цьому, під час укладення спірних додаткових угод, сторони мали достовірну інформацію щодо сум, які підлягали присудженню до стягнення на користь клієнта, адже провадження у більшості зі справ, було відкрито, ще до їх укладення. Також і у самих додаткових угодах було зазначено про розмір матеріальних вимог клієнта до ВК Жовтоводської міської ради.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що максимальний розмір додаткової винагороди (премії) за кожною із додаткових угод перевищує визначену в ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" суму у розмірі 200 000, 00 грн, про що сторони були обізнаними при укладенні цих угод, а доводи касаційної скарги про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень скаржника.
Встановивши, що додаткові угоди № 1 від 07.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 3 від 04.03.2019, № 5 від 10.06.2019 до договору від 04.03.2019 та доповнення до них суперечать вимогам чинного на момент їх укладення законодавству - ч. ч. 1, 7 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", порушують права та охоронювані законом інтереси позивача (щодо конкурентного середовища при закупівлі послуг; права на максимальну економію та ефективність використання коштів (у випадку проведення тендерної процедури гонорар успіху міг бути меншим або його взагалі могло не бути); щодо запобігання корупційним діям і зловживанням), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ці додаткові угоди є недійсними згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що виникнення обов`язку щодо перерахування премії за додатковими угодами обумовлено відкладальними обставинами, то вони були предметом розгляду апеляційного суду, який дійшов правильного висновку, що обставини, з якими закон пов`язує визнання недійсним правочину, не залежать від моменту виникнення у сторін прав та обов`язків за ним, фактичного виконання чи невиконання його. Оспорювані додаткові угоди визнаються недійсними з підстав, які існували на момент їх укладення, а не за наслідками їх виконання (можливого виконання).
Крім того, сфера застосування Закону України "Про публічні закупівлі" не передбачає винятків щодо укладання правочинів із відкладальною умовою, а за ч. 5 ст. 3 цього Закону передбачені випадки, за наявності яких дія цього Закону не застосовується, серед яких випадок укладання правочинів із відкладальною умовою - відсутній.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що позивачем не доведено, що його посадові особи були притягнуті до відповідальності за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі", в тому числі, при укладенні спірних договору та додаткових угод до нього, необхідно зазначити, що факт притягнення чи непритягнення посадових осіб позивача до відповідальності за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" жодним чином не впливає на наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним правочину (спірних додаткових угод № 1 від 07.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 3 від 04.03.2019, № 5 від 10.06.2019 до договору від 04.03.2019) з підстави невідповідності його акту цивільного законодавства, що було встановлено апеляційним судом при розгляді цієї справи.
З урахуванням вищевикладеного, відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пп. а), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку про застосування ст. 204 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/9000/16, щодо застосування ст. 74 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/104/18, щодо застосування ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/10480/18, щодо застосування ст. 212 ЦК України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 380/63/16-ц, щодо застосування ст. 901 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", викладеного у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, щодо застосування ст. ст. 15, 16 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 22.09.2019 у справі № 911/2129/17, від 15.05.2019 у справі № 757/12726/18-ц, від 03.11.2020 у справі № 910/10480/18, від 10.07.2019 у справі № 548/654/16-ц, від 21.05.2020 у справі № 918/763/19, що є підставою касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).
У постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/9000/16, на відміну від справи, яка переглядається, предметом спору було визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 05.08.2015 до договору строкового платного земельного сервітуту від 18.05.2015 №УП-45 та стягнення заборгованості за договором УП №45 від 18.05.2015 у розмірі 277 626,24 грн, а не недійсність договору надання правової допомоги та додаткових угод до них з огляду на невідповідність їх вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" При цьому, у справі № 910/9000/16 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанції, якими у позові було відмовлено, з тих підстав, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсною додаткової угоди. Водночас, у справі, яка переглядається, позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України було доведено, що додаткові угоди № 1 від 07.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 3 від 04.03.2019, № 5 від 10.06.2019 до договору від 04.03.2019 та доповнення до них були укладенні всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а, отже, наявні підстави для визнання спірних додаткових угод недійсними згідно з ст. 203 ЦК України.
Щодо посилань скаржника на справу № 918/104/18, то предмет спору у цій справі суттєво відрізняється від предмету спору у справі, яка переглядається. У справі № 918/104/18 судами досліджувалось питання наявності чи відсутності підстав для стягнення суми авансового платежу у розмірі 509 999, 40 грн (первісний позов) та стягнення 1 563 670, 00 грн - за виконані будівельні роботи, а не питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним правочину з підстав недотримання при його укладені Закону України "Про публічні закупівлі".
У справі № 910/10480/18, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фітнес Трейдінг" до Управління освіти і науки Сумської міської ради, Фізичної особи-підприємця Полєщук Марини Сергіївни про визнання недійсними рішень, договору та зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2020, якими у позові було відмовлено. При цьому, суд касаційної інстанції визнав недійсними рішення комітету з допорогових закупівель Управління освіти і науки Сумської міської ради стосовно процедури закупівлі № UA-2018-05-23-000308-с шляхом проведення торгів, затверджені протоколом № 11 від 06.06.2018 та протоколом № 13 від 15.06.2018. В іншій частині позовних вимог - справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Задовольняючи позов, суд касаційної інстанції виходив з інших обставин справи, встановлених судами попередніх інстанції, ніж ті, що встановлені судом апеляційної інстанції при розгляду цієї справи (підстави позову і нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у цих справах є різними). При цьому, необхідно зазначити, що скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).
У справі № 380/63/16-ц, за позовом Вронської Олени Василівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто просто" про захист прав споживача та повернення грошових коштів, сплачених за договором, Великою Палатою Верховного Суду було скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 23.08.2016 та залишено в силі рішення Тетіївського районного суду Київської області від 15.03.2016, яким у задоволенні позову відмовлено. Предмет спору у цій справі і справі, яка переглядається, суттєво відрізняється. Різними є і фактичні обставини справи, а тому безпідставними є посилання скаржника на неврахуванням судом апеляційної інстанції цієї постанови Великої Палати Верховного Суду при перегляді справи № 904/5935/20.
Щодо посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, необхідно зазначити, що предметом спору у цій справі є стягнення коштів за договором про надання правової допомоги, а не недійсність цього договору та додаткових угод до нього з огляду на недотримання вимог Закону України "Про публічні закупівлі". Крім того, висновок, викладений у постанові від 12.06.2018 у справі № 462/9002/14-ц, є частково неактуальним з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У справі № 911/2129/17, на яку також посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення Господарського суду Київської області від 21.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, якими позов ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до ТОВ "Нагваль-Фіш", ТОВ "Крупенія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ "Державний ощадний банк України", про визнання недійсними договорів та витребування майна, задоволено. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про те, що встановлені у справі обставини вказують на наявність умислу, домовленості представників сторін під час укладення спірних договорів щодо переслідування власних інтересів всупереч інтересам позивача, що стало підставою для задоволення позову, визнання недійсними договорів № 23/05-КП1 та № 1/06-1КП-ОБ та повернення позивачу майна, відчуженого за такими договорами. Необхідно зазначити, що за різних фактичних обставин справи (у справі, яка переглядається, і справі № 911/2129/17) судами було задоволено позов, а тому безпідставними є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції при винесенні постанови висновків, викладених у справі № 911/2129/17.
Як на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (неврахування висновку щодо застосування ст. ст. 15, 16 ЦК України у подібних правовідносинах) скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 757/12726/18-ц. Проте у цій справі Велика Палата Верховного Суду не викладала висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права і її предметом спору було припинення дискримінації осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення, що не є предметом спору у справі, яка переглядається.
Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.07.2019 у справі № 548/654/16-ц, необхідно зазначити, що у цій справі, у позові було відмовлено за встановлених судами попередніх інстанції обставин справи, з чим погодився і суд касаційної інстанції, і ці обставини справи не є подібними з обставинами справи, яка переглядається.
У справі № 918/763/19, за позовом ТОВ "Коприг" до ТОВ "Маммут Україна" про визнання недійсним договору про закупівлю послуг № 29-122-04-19-08703 від 09.10.2019, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанції, за встановлених обстави - позивачем доказово не обґрунтовано обставин наявності конкурентного середовища на ринку; позивачем не надано належних та допустимих у розмінні статей 76, 77 ГПК України доказів наявності у позивача або у інших суб`єктів господарювання, окрім підприємства, можливості надати послуги з перевезення двох парогенераторів ПВГ-1000М з ВП ЗАЕС на майданчик ВП РАЕС відповідно до всіх вимог технічного завдання до закупівлі; не доведено факту порушення у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину прав та охоронюваних законом інтересів позивача, правомірно відмовили у позові. Фактичні обставини у цій справі і справі, яка переглядається, є різними.
З урахуванням вище викладеного, відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги про прийняття судом першої інстанції позовної заяви без оплати її судовим збором у повному розмірі (за майнову вимогу), помилковість розгляду судом першої інстанції справи № 904/5935/20 у порядку спрощеного позовного провадження, адже вона мала розглядатись за правилами загального позовного провадження, то необхідно зазначити, що рішення суду першої інстанції було скасовано апеляційним господарським судом і останнім з правильним застосуванням норм як матеріального, так процесуального права було прийнято судове рішення - постанову, що відповідає вимогам ст. 236 ГПК України і доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду.
Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд