УХВАЛА
26 серпня 2021 року
м. Київ
Справа №0824/2465/2012
провадження № 13-159зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву адвоката Запорожця О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 28 серпня 2014 року і
встановила:
Вироком Токмакського районного суду Запорізької області від 07 березня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК) на три роки позбавлення волі, в на підставі ч. 4 ст. 70 КК з урахуванням покарання невідбутого за вироком Токмакського районного суду від 24 листопада 2011 року визначено за сукупністю злочинів 4 роки 1 місяць позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, ст. 198, ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 12, 13 ч. 2 ст. 115, пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 із застосуванням ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 17 грудня 2013 року вказаний вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ст. 198 КК скасовано, а кримінальну справу у цій частині закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК1960 року у зв`язку з недоведеністю вини. Вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК по епізоду щодо потерпілого ОСОБА_2 скасовано. Дії ОСОБА_1 за цим епізодом перекваліфіковано на ч. 2 ст. 125 КК і призначено покарання 2 роки обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі, а відповідно до ч. 2 ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків шляхом поглинання покарання призначеного із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
ВССУ ухвалою від 28 серпня 2014 року судові рішення залишив без зміни.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 22 липня 2021 року в справі "Лебедєв та інші проти України" (заява № 33994/20 та 7 інших), виходячи зі своєї усталеної практики, констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, адвокат Запорожець О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали ВССУ. На думку заявника, ОСОБА_1 призначено довічне позбавлення волі, яке є катуванням, забороненим Конституцією України і ст. 3 Конвенцією. Вважає, що для відновлення порушеного права засудженого необхідно скасувати ухвалу ВССУ та призначити ОСОБА_1 покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Велика Палата, перевіряючи заяву, виходить з такого.
ЄСПЛ у рішенні "Лебедєв та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_3 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, асаме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті іншим способом, ніж як скасування судових рішень у справі заявника.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою адвоката Запорожця О. В. про перегляд оскарженого судового рішення за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Отже, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_3 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду