УХВАЛА
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 678/494/17
провадження № 13-156зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 10 січня 2018 року та постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС) від 06 червня 2019 року і
встановила:
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2017 року, який 10 січня 2018 року залишений без змін Апеляційним судом Хмельницької області, ОСОБА_1 було засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Постановою ККС від 06 червня 2019 року вирок та ухвалу змінено. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції закону № 838-VIII) зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з 23 грудня 2016 року по 10 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті судові рішення залишено без зміни.
15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "Борисенко та інші проти України" (заява № 19102/20 та 5 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), у якому констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановлених судових рішень щодо нього. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення. Крім того вважає, що встановлене ЄСПЛ порушення ст. 3 Конвенції вимагає застосування додаткових заходів індивідуального характеру. Просить скасувати згадані судові рішення та постановити ухвалу, якою призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Велика Палата, перевіряючи заяву, виходить з такого.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Борисенко та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення, вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є компетенцією законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою засудженого ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Отже, у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими до неї матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду